14 травня 2024 року м. Дніпросправа № 280/8377/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року
у справі № 280/8377/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправною та скасування вимоги,-
У жовтні 2023 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19548-13-У від 13.11.2020;
- зобов'язати відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивачки боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 35588,74 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі № 280/8377/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - задоволено.
Судом зазначено, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Судом досліджено, що протягом спірного періоду позивач мала статус застрахованої особи, оскільки працювала в якості найманого працівника, що підтверджується довідкою «Форми ОК-5» від ПФУ.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного за спірний період, у зв'язку з чим спірна вимога підлягає скасуванню. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача провести коригування зобов'язань позивача в ІКП шляхом скасування наявної заборгованості з єдиного внеску, оскільки лише таким шляхом можливо остаточно вирішити спір між сторонами та остаточно захистити права та інтереси позивача.
Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі № 280/8377/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує, що лише з 01.01.2021 ФОП, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе ЄСВ у місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб, у зв'язку з чим в ІКП позивачки відбулися автоматичні нарахування єдиного внеску. Зазначає, що у ФОП ОСОБА_1 за період з 2017 року по 3 квартал 2020 року заборгованість з ЄСВ склала 35588,74 грн., про що правомірно зазначено у спірній вимозі. Вважає, що облікові дані з ІКП є самостійною підставою для формування спірної вимоги. Звертає увагу, що позивачка з листопада 2019 року по грудень 2020 року не була працевлаштована. Вказує, що спірна вимога направлена позивачці на адресу, яка зазначена при її взятті на обліку у податковому органі, ця адреса міститься в реєстраційних та облікових даних платника податків, про зміну місця проживання позивачка податковий орган не повідомляла. Вважає, що позивачка пропустила строк звернення до суду щодо оскарження спірної вимоги.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачка зареєстрована як фізична особа - підприємець з 21.05.2003, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
13.11.2020 контролюючим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19548-13, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн.
Вважаючи протиправною спірну вимогу, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону); філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами (абз.5 п.1 ч.1 ст.4 Закону);
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).
За правилами абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
п.2 - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
п.3 - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Таким чином, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, незалежно від того чи отримує дохід від такої діяльності чи ні.
Однак, адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Аналіз вищевказаних приписів законодавства свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З цих підстав, колегія суддів зазначає, що фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Колегія суддів враховує, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 вересня 2018 року (справа №826/11623/16) та від 10 грудня 2019 року (справа №826/25425/15).
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що 13.11.2020 контролюючим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19548-13, якою позивачку зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 35588,74 грн.
Так, вищевказана вимога обґрунтована тим, що в ІКП ФОП ОСОБА_1 за період з 2017 року по 3 квартал 2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 35588,74 грн.
Зі змісту наявних в матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що позивачка з 2017 року по жовтень 2019 року була найманим працівником і єдиний внесок на цей час за позивачку сплачено роботодавцем. Відтак, доводи скаржника про наявність у позивачки заборгованості зі сплати єдиного внеску за цей період свого підтвердження не знайшли.
Разом з тим, змістом індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) не підтверджено працевлаштування позивачки та нарахування і сплату відносно позивачки єдиного внеску за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року.
Однак, позивачка у період з листопада 2019 року по вересень 2020 року перебувала у статусі фізичної особи-підприємця та була платником єдиного внеску у відповідності приписів Закону №2464-VI, а отже була зобов'язано своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
З цих підстав, колегія суддів зазначає про наявність у позивачки за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року заборгованості зі сплати ЄСВ у розмірі 8131,42 грн., з урахуванням положень пункту 9-10 розділу VIII Закону № 2464-VI.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування спірної вимоги №Ф-19548-13-У від 13.11.2020 лише в частині сплати боргу (недоїмки) у розмірі 27457,32 грн. (35588,74 грн.- 8131,42 грн.). В решті боргу (недоїмки) спірна вимога є правомірною.
Натомість, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування спірної вимоги повністю.
Згідно пункту 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року № 5, інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.
За змістом пункту 1 розділу ІІ зазначеного Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Згідно з п.4-5 розділу І Порядку відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.
Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.
Оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Таким чином, враховуючи безпідставність визначення в спірній вимозі боргу (недоїмки) позивачки у розмірі 27457,32 грн., колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача провести коригування зобов'язань позивачки в ІКП шляхом виключення наявної заборгованості з єдиного внеску у розмірі 27457,32 грн.
В свою чергу, суд першої інстанції помилково вказав про наявність підстав для коригування зобов'язань позивачки в ІКП шляхом виключення наявної заборгованості з єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн.
Щодо аргументів відповідача про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.
Так, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що спірна вимога може бути оскаржена в 10-ти денний строк, що прямо передбачено ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Отже, положення вказаної норми права свідчать про те, що платник протягом 10-ти календарних днів зобов'язаний або сплати суму недоїмки, визначену вимогою, або оскаржити таку вимогу в адміністративному чи судовому порядку. При цьому, перебіг 10-ти денного строку починається з дня надходження вимоги про сплату недоїмки.
У спірному випадку сам відповідач зазначає, що до позивачки оскаржувана вимога не надійшла, та була повернута поштовим органом відповідачу. У свою чергу, позивачка наполягала на тому, що про наявність спірної вимоги їй стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
За таких обставин, які не підтверджують вручення позивачці вимоги, колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно строку звернення з позовом до суду.
Згідно ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.
Згідно ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1073,60 грн. за подання адміністративного позову.
Оскільки позов задовольняється частково, перерозподіл судових витрат слід здійснити згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, стягнувши на користь позивачки з відповідача частину сплаченого судового збору у розмірі 828,28 грн.
Згідно статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Судова колегія зауважує, що вирішення питання про стягнення суми заявлених витрат, суд вирішує з урахуванням клопотання іншої сторони, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що між позивачкою та адвокатом Фещенко М.Л. укладено договір про надання правничої допомоги №041130 від 14 вересня 2023 року.
Так, предметом вказаного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Згідно додаткової угоди №1 до договору №041130 від 14 вересня 2023 року, сторони домовились, що адвокат на виконання умов договору зобов'язується надати клієнту наступні послуги:
- консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою Ф-19548-13-У від 13.11.20р. ГУ ДПС у Запорізькій області, гонорар 1000,00 грн., витрачений час 0,5 години;
- написання та оформлення позовної заяви у Запорізький окружний адміністративний суд, подання до суду, гонорар 4000,00 грн., витрачений час 2 години;
- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду, гонорар 1000,00 грн., витрачений час 0,5 години.
Також, у додатковій угоді №1 сторони домовились, що вартість послуг (гонорар) адвоката за договором становить 6000,00 грн. Оплата послуг здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.
Матеріали справи також містять фіскальний чек, який підтверджує сплату позивачкою адвокату Фещенко М.Л.. гонорару у розмірі 6000,00 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості. Доводи апеляційної скарги цей висновок не спростовують.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі № 280/8377/23 - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19548-13-У від 13.11.2020 року в частині сплати боргу (недоїмки) у сумі 27457,32 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 27457,32 грн.
В задоволенні решти позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 828,28 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко