16 травня 2024 року м.Київ № 320/36259/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 на підставі ч.2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з дати, за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо не проведення йому перерахунку пенсії відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, оскільки позивач є ліквідатором наслідків аварії аварії на ЧАЕС, трудовий стаж складає понад 44 років.
Ухвалою суду від 27.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований у приміщенні суду, про що свідчить розписка.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали на електронну адресу (gu@ko.pfu.gov.ua), про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням "Діловодство спеціалізованого суду".
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію за віком відповідно до пункту 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 2007 року як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.
25.09.2023 позивач звернувся до ГУ ПФУ про призначення та здійснення йому доплати відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 05.10.2023 №1000-0202-8/150645 на звернення позивача повідомлено, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ як ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 44 роки 0 місяць 9 днів. Зазначено, що у разі обчислення пенсії позивача відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058 основний розмір пенсії зменшиться, а тому обчислення пенсії у зазначеному порядку недоцільне.
Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 28 Закону №1058-ІV за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років - жінкам пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 цього Закону, але не більш як на 1% мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону №796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорії 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75% заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 % заробітку.
Аналіз норм права, якими врегульовано спірні правовідносини свідчить про те, що Закон №796-XII визначає спеціальні норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною другою статті 27 Закону №1058-ІV надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або спеціальним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У той же час, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в частині другій статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач одержує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Загальний стаж роботи позивача становить понад 44 роки.
Ключовим питанням у даній справі є право позивача на перерахунок пенсії відповідно до положень частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема, у постановах від 20.02.2018 (справа № 287/89/17-а), від 29.10.2018 (справа № 565/817/17), від 17.04.2019 (справа № 565/939/17), від 15.07.2021 (справа № 565/787/17), обставини яких є подібними, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ця розрахункова величина має пільговий характер і визначена в пункті 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи. Позивач має право на перерахунок пенсії, який має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (понад 20 років - для чоловіків, понад 15 років - для жінок) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад цей стаж, але не вище 75% заробітку, оскільки він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській катастрофі та обрав умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У розглядуваній справі суд зазначає, що перерахунок пенсії позивача на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи, суд прийшов до висновку про те, що позивач має право на збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад установлений стаж 20 років.
Наслідком такої неправомірної бездіяльності відповідача є нездійснення перерахунку позивачу пенсії за віком на підставі частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років та обмеження відповідного права, зокрема права на мирне володіння майном, передбаченого статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Так, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У справі Сук проти України (заява №10972/05) ЄСПЛ зазначає, що поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні зміни законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх паданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункти 22, 23).
Якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41 справи ЄСПЛ Пічкур проти України, заява №10441/06 ).
Таким чином, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовляти у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
З юридичною природою соціальних виплат, в тому числі пенсій, пов'язані також принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності, які є елементами правової держави та передбаченого частиною 1 статті 8 Конституції України принципу верховенства права.
Так, ЄСПЛ у своєму рішенні Суханов та Ільченко проти України (заява №68385/10 та №71378/10) у пункті 35 зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Щодо принципу правової визначеності ЄСПЛ у справі Брумареску проти Румунії (заява № 28342/95) вказав, що цей принцип є складовою верховенства права (п. 61) та у справі Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови (заява №45701/99) зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
Відтак, з врахуванням вищенаведеного, у даній справі суд зазначає, що перерахунок пенсії позивача на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для нього мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (20 років для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, захист порушених прав позивача потребує зобов'язання територіального органу Пенсійного фонду України перерахувати та виплачувати пенсію за віком на підставі частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років з 13.04.2023, тобто з дати, за шість місяців , що передують даті звернення до суду, виходячи з того, що з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 13.10.2023.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції від 13.19.2023 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 2147,20 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з 13.04.2023, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) перерахувати та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 13.04.2023 на підставі ч.2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), сплачений ним судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.