23 квітня 2024 року Справа № 160/786/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.01.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2 102 гривні 00 копійок;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року, а саме: 2270грн, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, включно;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року, а саме: 2481грн, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, а з 26.02.2022 року в розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, включно;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме: 2684грн, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, включно.
Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в якому останній, посилаючись на наявність поважних причин пропуску такого строку, а саме: на введений в державі з 22.02.2024р. воєнний стан у зв'язку із повномасштабним військовим вторгненням рф, який безпосередньо перешкоджав дотриманню встановленого законом строку звернення через періодичні ракетні обстріли, в тому числі поряд із робочим місцем позивача, яке розташоване біля одного з об'єктів критичної інфраструктури (Дніпровської ТЕЦ), що, в свою чергу, створювало реальну небезпеку для його життя, а також на те, що пропуск такого строку не є тривалим, просив поновити пропущений строк.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року прийнято вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/786/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням першого підготовчого судового засідання на 13.02.2024 року о 10:00 год.
19.01.2024 року до суду надійшов відзив Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Також у відзиві відповідачем-1 викладено клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду, з огляду на положення ст.233 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022р.).
Крім цього, відповідачем-1 у відзиві висловлено клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
23.01.2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
13.02.2024р. підготовче судове засідання відкладено до 06.03.2024 року на 10:30.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/786/24 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 03.04.2024р. о 10:30год.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання Галайди А.В. від 03.04.2024р. №436 справа №160/786/24 знята з розгляду 03.04.2024 року у зв'язку із тим, що з 29.03.2024р. по 05.04.2024р., включно, суддя Турова О.М. була тимчасово непрацездатна.
Наступне судове засідання з розгляду справи призначено на 23.04.2024р. о 10:30год.
У судове засідання 23.04.2024р. представники сторін не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, при цьому, як зазначалося вище, позивачем та відповідачем-1 подано заяви про розгляд справи без участі їх представників.
Від відповідача-2 жодних клопотань, в тому числі і про відкладення розгляду справи, не надходило; про причини неявки у судове засідання представники відповідача-2 не повідомили.
Також відповідач-2 не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням заяв позивача та відповідача-1, належного повідомлення відповідача-2 про дату, час і місце розгляду справи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази відносно заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду та клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють це питання, суд доходить таких висновків.
Так, відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, професійна діяльність суддів є різновидом публічної служби.
При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Разом з тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).
Так, у п.2.1. мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи №280/6779/22, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.
В цій частині справи також слід врахувати вказані у пунктах 44-45 постанови Верховного Суду у справі №280/6779/22 висновки про подовження на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236” дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, зі скасуванням карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відпали підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на викладене, суд зазначає, що з позовними вимогами, зокрема, щодо зобов'язання виплатити суддівську винагороду: за період з 20 липня 2022 року по 30 червня 2023 року позивач мав звернутись до суду до 01 жовтня 2023 року (протягом трьох місяців після відміни карантину, оскільки позивач не міг і не повинен був знати про те, що 30 червня 2023 року такий карантин буде відмінений, у зв'язку з чим, відпадуть безумовні підстави для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України); за липень 2023 року - до 01 листопада 2023 року, за серпень 2023 року - до 01 грудня 2023 року, за вересень 2023 року - до 01 січня 2024 року, за жовтень 2023 року - до 01 лютого 2024 року, за листопад 2023 року - до 01 березня 2024 року, за грудень 2023 року - до 01 квітня 2024 року.
При цьому, до суду позивач звернувся з цією позовною заявою лише 08.01.2024р., тобто з пропуском строку звернення до суду.
Разом з цим, ч.1 ст.121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі “Іліан проти Туреччини” встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018р. у справі №569/16060/17 роз'яснив, що у визначенні моменту і виникнення права на позов мають значення дві обставини: об'єктивна - наявність факту порушеного права, суб'єктивна - особа дізналася або повинна була дізнатись про факт порушення права. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою. При цьому, слід врахувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено судом за заявою особи, яка його подала.
Також суд касаційної інстанції роз'яснив, що обов'язковою умовою для залишення адміністративного позову без розгляду є не лише встановлення факту пропуску строку звернення до суду, а й відсутність підстав вважати, що такий строк пропущений з поважних причин.
Так, у справі, що розглядається, предметом оскарження є зокрема бездіяльність відповідачів щодо виплати суддівської винагороди у належному розмірі.
Суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Верховний Суд у постанові від 01.04.2021р. у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Також визначення терміну “триваюче правопорушення” надано у постанові Верховного Суду від 11.12.2018р. у справі №242/924/17, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022р. у справі №140/1770/19. Відповідно до позиції Верховного Суду у справі №242/924/17, “триваюче” правопорушення це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом певного проміжку часу. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Аналогічне визначення триваючому правопорушенню викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №464/2638/17. Верховний Суд у постанові від 25.11.2021р. у справі №826/6064/17 встановив, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до позивача.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 17.11.2021р. у справі №554/10413/15-а зазначив, що триваюче правопорушення повинне бути припинено та усунуто на майбутнє. З огляду на це, строк звернення до суду не застосовується до вимог, спрямованих на захист від триваючого порушення.
У постанові від 23.10.2019р. у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Крім того, суд враховує, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває й станом на теперішній час.
При цьому суд також зважає на наведені позивачем доводи стосовно того, що у зв'язку із введеним воєнним станом та пов'язані із цим часті повітряні тривоги та періодичні ракетні обстріли, які неодноразово здійснювалися безпосередньо на об'єкти критичної інфраструктури, що є загальновідомими обставинами, водночас місце роботи позивача знаходиться неподалік від одного з таких об'єктів, що, в свою чергу, створює реальну загрозу, зокрема, життю і здоров'ю позивача та порушує його звичайний життєвий і робочий лад, а також на запроваджені періодичні відключення світла через наслідки таких ракетних атак, що, на думку суду, може свідчити про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з частиною позовних вимог, заявлених ним у цьому позові, в тому числі, з урахуванням того, що фактично такий строк було пропущено не на тривалий час, що свідчить про недопущення позивачем тривалої пасивної поведінки з цього приводу.
Також суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
В той же час, згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного у сукупності, враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, суд доходить висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цією позовною заявою, у зв'язку із чим, суд вважає за необхідне поновити позивачеві строк для звернення до суду з цим позовом та відмовити у задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст.ст.121-123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду у справі №160/786/24 - відмовити.
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду у справі №160/786/24 - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та окремо не оскаржується.
Суддя: О.М. Турова