Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 травня 2024 р. справа №520/27136/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :
-визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ), яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2015 року по 2018 рік;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (пп НОМЕР_5 ) здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2015 року по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період з 2015 року по 2018 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача по не нарахуванню і невиплаті позивачу щомісячної доплати до пенсії з 01.07.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" та обмеження виплати пенсії граничним (максимальним) розміром пенсії при здійсненні перерахунку пенсії є протиправними .
Ухвалою суду від 21.12.2021 року відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою суду від 19.10.2022 зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 17.04.2024 поновлено провадження у справі.
Суддя Кухар М.Д. з 26.12.2022 по 08.01.2023 та з 27.02.2023 по 03.03.2023 та з 01.05.2023 по 15.05.2023 та з 29.05.2023 по 02.06.2023 та 21.09.2023 по 22.09.2023 та з 23.10.2023 по 31.10.2023 з 01.01.2024 по 14.01.2024 з 25.03.2024 по 07.04.2024 з 11.04.2024 по 12.04.2024 та 03.05.2024 перебувала у щорічній відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 26.11.2015 по 26.11.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
З 26.11.2015 року проходив військову службу у Збройних силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 26.11.2018 року №245 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
03 липня 2017 року позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_6 .
05.05.2021 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив провести нарахування та виплатити не отримані кошти, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889.
На момент звернення до суду відповіді позивач не отримав.
ОСОБА_1 вважає протиправною вказану бездіяльність, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує наступне.
Положеннями Закону №2011-XII визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої та третьої цієї статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами частини четвертої вказаної статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Слід зауважити, що грошова допомоги на оздоровлення надається у розмірі місячного грошового забезпечення, складові якого не є тотожними складовим грошового забезпечення, встановленого частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ.
При цьому, вказані норми Закону №2011-ХІІ не містять визначення складових, які повинні входити до складу саме щомісячного грошового забезпечення при грошової допомоги на оздоровлення.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Суд ураховує теоретико-методологічне значення Рішення Конституційного Суду України 09.07.1998 №12-рп/98 у справі №17/81-97 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), де зазначено, що терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги регламентовано постановою Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294) та Інструкцією "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція №260, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, розмір грошової допомоги на оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою на день вибуття в щорічну основну відпустку (підпункт 3 пункту 5 постанови № 1294, підпункт 30.4 пункту 30 розділу ХХХ Інструкції №260).
Виплата щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій” (надалі - Постанова №889), підпунктами 1, 2 пункту 1 якої встановлено, що така винагорода виплачується: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення; 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 постанови №889).
На виконання постанови №889 наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2012 р. за № 1540/21852, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (надалі Інструкція № 595), п.п. 1, 8 якої було передбачено, що ця Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністра оборони України “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України” від 24.10.2016 № 550, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 р. за № 1470/29600 (набрав чинності з 16.12.2016), затверджено нову Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (надалі Інструкції № 550) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за №1194/18489.
За приписами пункту 1 цієї Інструкції, вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі -винагорода).
Одночасно пунктом 8 Інструкції №550 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України та Міністру оборони України віднесено встановлення складових щомісячного грошового забезпечення, з якого повинна бути обчислена грошова допомога на оздоровлення.
Враховуючи, що постанова №1294 та Інструкції №595, №550, №260 прийняті саме на виконання вищевказаних повноважень, при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення слід застосовувати вищевказані нормативно-правові акти, якими встановлено базу щодо обраховування щомісячного грошового забезпечення для нарахування та виплати, зокрема, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, а тому відповідач, який керувався ними у спірних відносинах, діяв правомірно.
Положення Інструкції № 595 (пункт 8) та Інструкції №550 (пункт 8) у системному зв'язку з нормами Інструкції № 260 (пункт 30.4) містять застереження саме щодо щомісячної додаткової грошової винагороди, яка має щомісячний характер, однак не враховуються при обчисленні розміру щомісячного грошового забезпечення.
Це означає, що законодавець запроваджуючи таку виплату, як щомісячна додаткова грошова винагорода, окремими нормативними актами визначив цю виплату такою, що може виплачуватись щомісячно, проте її особливістю є те, що вона не включається до складових щомісячного грошового забезпечення, з яких обчислюється одноразова грошова допомога на оздоровлення, передбачена нормами Закону №2011-XII для військовослужбовців.
Вищенаведена правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 липня 2020 року по справі №820/5473/17 щодо правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча й регулюються різними нормами права, однак мають однакову базу обчислення.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказана правова позиція Верховного Суду є останньою практикою щодо вирішення спірного питання і у відповідності до позиції Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 у постанові від 30.01.2019 підлягає врахуванню.
Окрім цього, до аналогічних висновків дійшов Другий апеляційний адміністративний суду у постановах від 05.10.2020 року у справі №520/1108/20 та від 24.06.2021 року у справі №520/15971/2020.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок чого позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 245, 246 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (пп НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ),про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
Повний текст рішення складено 16 травня 2024 року.
Суддя Кухар М.Д.