Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
16 травня 2024 р. № 520/9508/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Харківській області №/ПС 103650004364 від 14.02.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 періодів роботи з 15.02.1990 по 02.09.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995 з дати звернення за перерахунком пенсії, а саме з 07.02.2024;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1990 по 02.09.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995 до загального стажу та перерахувати пенсію з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 07.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду у Харківській області прийнято протиправне рішення №/ПС 103650004364 від 14.02.2024 про відмову в призначенні йому пенсії, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 15.04.2024 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Витребувано у відповідачів заяву про призначення пенсії та усі додані до неї документи.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачам до електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що рішення, прийняте за результатами розгляду заяви позивача, є правомірним. За доданими до заяви документами до страхового стажу позивача не зараховано певні періоди роботи за даними трудової книжки НОМЕР_1 від 03.01.1983, а саме: період роботи з 15.02.1990 по 02.08.1990, оскільки в трудовій книжці відсутня дата створення наказу про прийняття на роботу та підстава звільнення з роботи, не зазначено організацію при прийнятті на роботу; періоди роботи з 22.07.1995 по 02.08.1995, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті створення наказу про звільнення з роботи (17.10.1995). Для зарахування періодів зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 , необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Просить відмовити в задоволенні позову.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, правом надати відзив на позов не скористався, у встановлений судом строк документи до суду не надходили.
Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Позивач 07.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було розглянуто заяву позивача та прийнято рішення №/ПС103650004364 від 14.02.2024 про відмову позивачу в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу заявника.
У рішенні №/ПС103650004364 від 14.02.2024 зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії - 27 років; страховий стаж заявника становить 19 роки 09 місяців 26 днів. За доданими до заяви документами до страхового стажу позивача не зараховано певні періоди роботи за даними трудової книжки НОМЕР_1 від 03.01.1983, а саме: період роботи з 15.02.1990 по 02.08.1990, оскільки в трудовій книжці відсутня дата створення наказу про прийняття на роботу та підстава звільнення з роботи, не зазначено організацію при прийнятті на роботу; період роботи з 22.07.1995 по 02.08.1995, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті створення наказу про звільнення з роботи (17.10.1995).
Позивач не погодившись із вищевказаним рішенням звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Як встановлено судом, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди:
- з 15.02.1990 по 02.08.1990, оскільки в трудовій книжці відсутня дата створення наказу про прийняття на роботу та підстава звільнення з роботи, не зазначено організацію при прийнятті на роботу;
- з 22.07.1995 по 02.08.1995, оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті створення наказу про звільнення з роботи (17.10.1995).
Згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_2 судом встановлено наступне:
- 15.02.1990 - позивач прийнятий на роботу водієм третього класу в ДОК №5 (наказ №4):
- 02.09.1990 - позивач звільнений з роботи за власним бажанням;
- 22.07.1995 - позивач прийнятий на роботу тимчасово водієм третього класу в АОЗТ «Автокомбінат №29» (наказ № 441 від 24/7-95);
- 02.08.1995 - позивач звільнений з роботи з достроковим розірванням трудової угоди (наказ №609 від 17/10-95).
Суд зазначає, що відповідно до п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу вказаних вище положень Порядку № 637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 та від 30.11.2018 у справі №235/4179/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також, відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить записи про спірні періоди роботи на відповідних посадах і в наведений період часу.
Крім того, суд звертає увагу, що відсутність у трудовій книжці певних відомостей, зокрема, дати створення наказу про прийняття на роботу, підстави звільнення з роботи, назви організації при прийнятті на роботу, невідповідність дати звільнення з роботи даті створення наказу про звільнення з роботи тощо, не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Крім того, суд зазначає, що всі записи за спірний період в трудовій книжці не містять закреслень. Наслідки того, що у трудовій книжці не зазначено певних відомостей, не може перекладатись на позивача, як тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Так, зважаючи на висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємствами, на яких він працював.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття своїх дій щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
Інших підстав для незарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Отже, належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою позивача, підтверджується, що позивач має право на включення до страхового стажу періодів роботи з 15.02.1990 по 02.08.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995.
Так, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.02.1990 по 02.08.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995, наслідком чого стало прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.
За викладених обставин суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС 103650004364 від 14.02.2024.
Також, підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання пенсійного органу зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1990 по 02.09.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995 до загального стажу.
Щодо позовної вимоги про перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу з 07.02.2024, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
На даний час пенсія позивачу взагалі не була призначена, тому вимога про її перерахунок у вказаній частині звернена на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, тому такі вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що відповідачем не здійснено належну перевірку трудового стажу позивача, тому, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зобов'язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 07.02.2024 про призначення пенсії за віком та подані позивачем документи, з урахуванням висновків суду, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1990 по 02.09.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995.
При цьому, суд зазначає, що ГУ ПФУ в Київській області, до якого звернута вимога про зарахування періодів роботи до страхового стажу та про перерахунок пенсії не приймало управлінських рішень відносно позивача, на відміну від ГУ ПФУ в Харківській області, тому в задоволенні вимог саме до ГУ ПФУ в Київській області суд відмовляє.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344, , Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд. 10,м. Фастів, Київська область, 08500, ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № /ПС 103650004364 від 14.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду в даній справі, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1990 по 02.09.1990 та з 22.07.1995 по 02.08.1995.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН