17 травня 2024 року м. Рівне №460/3951/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 04.04.2024 №172650008324 про відмову у призначенні йому пенсії;
- зобов'язати відповідача-1 призначити йому з 23.02.2024 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача вказав, що 28.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив необхідні документи. Проте, у квітні 2024 року під час візиту до відповідача-1 з метою з'ясування питання призначення пенсії ним було отримано копію рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.04.2024 №172650008324 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу та спростовуючи наведені у ньому висновки, представник позивача зазначив, що позивач зареєстрований та проживає у смт Рокитне Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відповідною довідкою органу місцевого самоврядування. Звернув увагу, що відповідач-2, приймаючи спірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії, не заперечив факт навчання останнього в зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 (з дати аварії на ЧАЕС) по 25.06.1987 та не надав належної правової оцінки поданій позивачем довідці від 26.01.2024 №15, у зв'язку з чим не врахував період його навчання в Рокитнівській СШ №1 до періоду проживання у зоні забруднення. Зазначене, на переконання представника позивача, свідчить про можливість застосування до позивача початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, передбаченої статтею 55 Закону №796-XII, так як обов'язковою умовою для її застосування є постійне проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (з 26.04.1986) по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Крім того, представник позивача стверджує, що пенсійний вік позивача підлягає зменшенню на 6 років, оскільки останній сукупно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення понад 30 років. Також, представник позивача зауважив, що належним позивачу посвідченням потерпілого від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії достеменно підтверджується, що станом на 01.01.1993 він прожив або відпрацював на території гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років. Таким чином, вважаючи наявним у позивача право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а оскаржувану відмову - протиправною, представник позивача просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 17.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/3951/24 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду у відповідачів витребувано додаткові докази у справі.
03.05.2024, з використанням підсистеми «Електронний суд», від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги є необґрунтованими. На підтвердження заявлених заперечень, відповідач-1 зазначив, що оскаржуване у справі рішення приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань. Наголосив, що проживання позивача на території, яку обслуговує Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки основним фактором є визначення органу, яким прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Разом з тим, пояснив, що виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, з огляду на зміст статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зниження пенсійного віку залежить від рівня радіоактивного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Відповідач-1 звернув увагу, що початкова величина зниженням пенсійного віку до позивача не застосовується, оскільки доказів, які підтверджують постійне проживання або постійну роботу у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали пенсійної справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки. Зауважив, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниження віку відповідно до статті 55 згаданого вище Закону, позаяк особа зобов'язана підтвердити довідкою органу місцевого самоврядування відповідний період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. Однак, наданою позивачем довідкою не підтверджено період його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 (моменту аварії на ЧАЕС) по 01.01.1993 не менше 3-х років. Між тим, відповідач-1 повідомив, що в результаті проведеної перевірки достовірності відомостей, зазначених у наданій позивачем довідці органу місцевого самоврядування, розбіжностей між відомостями такої довідки та відомостями в будинкових книгах для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 , не встановлено. Крім того, зазначив, що згідно з даними трудової книжки ОСОБА_1 , він навчався у Рівненському кооперативному коледжі у періоди з 01.09.1987 по 22.06.1988 та з 01.09.1989 по 17.05.1991, який знаходиться у м. Рівне, а відтак, на переконання пенсійного органу, факт навчання позивача у м. Рівне заперечує факт його проживання у зоні забруднення протягом вказаних періодів. Таким чином, оскільки період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить лише 2 роки 3 місяці 11 днів, то відповідач-1 стверджує про відсутність в останнього права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З огляду на наведене, відповідач-1 вважає прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії правомірним, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити повністю.
15.05.2024 відзив на позовну заяву до суду подало також Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за змістом якого не погодилося з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, у повному обсязі та вважає його вимоги безпідставними. В обґрунтування своїх заперечень пенсійний орган вказав, що 28.03.2024 позивачем було подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 04.04.2024, за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ у Вінницькій області розглянуто вказану заяву та додані до неї документи і прийнято рішення №172650008324 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, у зв'язку із непідтвердженням позивачем факту проживання (роботи) станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років. На підтвердження правомірності спірного рішення, відповідач-2 навів доводи та аргументи, аналогічні викладеним у відзиві відповідача-1. При цьому, зазначив, що наданими позивачем документами підтверджено факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 лише 2 роки 3 місяці та 11 днів. Відтак, оскільки ОСОБА_1 не доведено факт свого проживання або роботи у зоні радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, на переконання пенсійного органу, у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, відповідач-2 вважає прийняте ним рішення про відмову у призначенні пенсії правомірним, законним та таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Між тим, відповідач-2 звернув увагу, що прийняття органом Пенсійного фонду певного рішення, в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів, є його дискреційними повноваженнями, втручання до яких з боку суду є неприпустимим. За наведених обставин, відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позову повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 07.12.2000 (а.с.27).
28.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.115-117).
Вказана заява розглянута за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за наслідками чого 04.04.2024 останнім прийнято спірне рішення №172650008324 про відмову у призначенні пенсії.
В оскаржуваному рішенні зазначено, зокрема, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
- страховий стаж заявника становить (30 років 02 місяці 27 днів);
- час проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 2 роки 3 місяці 11 днів;
- до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.07.1987 по 01.09.1987 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки по батькові заявника не відповідає паспортним даним, та період отримання допомоги по безробіттю з 01.03.2005 по 01.03.2005 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки наявне виправлення в даті початку виплати;
- висновок: відмовити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.28).
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (зі змінами), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
При цьому, умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року (…).
Судом встановлено, що на день звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії (28.03.2024) позивач досягнув повних 54 років та мав страховий стаж 30 років 02 місяці 27 днів.
Зазначена обставина не заперечується сторонами та підтверджується змістом оскаржуваного рішення.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
Таким чином, з наведеного слід дійти висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 3-х років, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6-ти років.
Суд також враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним у межах даної судової справи є питання наявності у позивача права на призначення йому пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зменшенням пенсійного віку, з огляду на тривалість його проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
Положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, нормами частини першої статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема:
- осіб, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (пункт 2);
- осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (пункт 3).
За змістом частини четвертої статті 65 Закону №796-ХІІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено вище судом, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 07.12.2000 уповноваженим на те державним органом - Рівненською обласною державною адміністрацією, який при видачі зазначеного посвідчення перевірив достовірність поданих позивачем документів (доказів протилежного матеріали справи не містять). За змістом цього посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551), далі - Порядок №51.
Відповідно до пункту 2 Порядку №51 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу документа), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, іншими актами законодавства.
За правилами абзацу третього пункту 5 Порядку №51, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
На переконання суду, єдиним документом, що підтверджує статус «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» або «учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС» та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а та від 18.06.2020 у справі №751/2738/17.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
З наведеного слід дійти обґрунтованого висновку про наявність у позивача статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, що не оспорюється й відповідачами за змістом поданих ними відзивів на позовну заяву.
Отже, вказане вище посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) від 07.12.2000 серії НОМЕР_1 засвідчує факт проживання (роботи, навчання) ОСОБА_1 на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.
Крім того, матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що на виконання вимог Порядку №22-1, разом із заявою про призначення пенсії (первинною та повторною) позивач надав відповідачу-1 також паспорт, диплом про освіту, довідку про період навчання у загальноосвітньому закладі, належні йому трудові книжки та копію акта перевірки документів для призначення пенсії.
Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований і постійно проживав у селищі міського типу Рокитне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області у періоди з 08.05.1987 по 09.10.1987, з 25.05.1990 по 02.09.1991, з 01.06.1992 по 14.05.1993 та з 18.05.1993 по даний час, що підтверджується довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області від 26.01.2024 №10-08/031 (а.с.15).
Доказів того, що позивач у відповідні періоди не проживав у вказаному населеному пункті відповідачами не надано та судом не встановлено.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами, далі - Перелік №106), смт Рокитне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності достеменно підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років, що надає йому право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
При цьому, суд критично оцінює твердження, наведені відповідачем-1 у відзиві, щодо відсутності підстав для зарахування до періоду проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення періодів його навчання у Рівненському кооперативному коледжі (з 01.09.1987 по 22.06.1988 та з 01.09.1989 по 17.05.1991), у зв'язку з тим, що м. Рівне не відноситься до цієї зони забруднення, оскільки підтверджені трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 08.10.1991 (а.с.34-42) та дипломом серії НОМЕР_4 від 17.05.1991 (а.с.58) ОСОБА_1 відомості про його навчання у вказані періоди за межами зони гарантованого добровільного відселення не спростовують (не змінюють) факт його постійного проживання у такій зоні протягом періодів, зазначених у довідці від 26.01.2024 №10-08/031.
З даного приводу суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, а саме: дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність в особи посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт її реєстрації та проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд вказав на наявність в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Між тим, суд зауважує, що означені вище аргументи відповідачів не слугували підставою для прийняття спірного рішення (не зазначені у рішенні).
Що стосується величини зниження пенсійного віку ОСОБА_1 при вирішенні питання про призначення йому пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII, то суд зазначає, що позивач не надав пенсійним органам доказів його постійного проживання або постійної праці у відповідній зоні радіоактивного забруднення з моменту аварії (26.04.1986) до 31.07.1986.
Посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи даний факт не підтверджує.
Разом з тим, у позовній заяві представник позивача стверджує, що зміст довідки Рокитнівського ліцею №1 від 26.01.2024 №15 достеменно засвідчує той факт, що позивач у період з 26.04.1986 до 07.05.1987 дійсно проживав та навчався у смт Рокитне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд не погоджується з такими твердженнями сторони позивача, оскільки згідно з довідкою Рокитнівського ліцею №1 Рокитнівської селищної ради від 26.01.2024 №15, цей документ виданий ОСОБА_1 про те, що він дійсно з 01.09.1977 по 25.06.1987 навчався в Рокитніському загальноосвітньому закладі №1 І-ІІІ ступенів (Рокитнівська СШ №1). Відповідно до рішення 5 сесії Рокитнівської селищної ради від 22.01.2021 №190 Рокитнівський навчально-виховний комплекс «Школа І ступеня-гімназія» перейменовано на Рокитнівський ліцей №1 Рокитнівської селищної ради (а.с.14).
Наведене узгоджується зі змістом долученого до позовної заяви атестату про середню освіту ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , виданого 26.06.1987 (а.с.13).
Суд зазначає, що вказаний документ підтверджує виключно факт навчання позивача у загальноосвітньому навчальному закладі у відповідний період, однак не містить та не засвідчує інформації щодо місця його постійного проживання у такий період.
Суд звертає увагу, що з огляду на зміст статей 11, 14 Закону №796-XII, постійне навчання особи у зонах радіоактивного забруднення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, є підставою для визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, та визначення категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій, однак не може слугувати беззаперечним доказом постійного проживання (роботи) особи у зоні забруднення протягом відповідного періоду.
У той же час, положеннями статті 55 Закону №796-XII установлено, що призначення та виплата особі пенсії за віком відповідно до цієї статті здійснюється саме за умови підтвердження такою особою необхідного періоду постійного проживання/роботи, а не навчання у відповідній зоні радіоактивного забруднення.
При цьому, слід також врахувати, що визначений підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку та які підтверджують право на призначення такої пенсії потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є вичерпним і не передбачає необхідності надання заявником документів про освіту (період навчання у зоні забруднення).
Таким чином, доказів проживання позивача у період з моменту аварії (26.04.1986) до 31.07.1986 на території зони гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять та судом не встановлено.
З наведеного слід дійти обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права на початкову величину зниження пенсійного віку (3 роки) при призначенні йому пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII.
За таких обставин, у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку позивача має відбуватись у загальному порядку, тобто на 1 рік за кожні 2 повні роки проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, але не більше як на 6 років.
Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі №556/1172/17 сформулював правову позицію щодо питання реалізації права на зниження пенсійного віку відповідно до Закону №796-XII, яка зводиться до того, що «виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи».
Як встановлено вище судом, належним ОСОБА_1 посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) від 07.12.2000 серії НОМЕР_1 та довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області від 26.01.2024 №10-08/031 підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років.
Крім того, згідно з цією ж довідкою органу місцевого самоврядування, позивач проживав на території смт Рокитне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області, зокрема, у періоди з 01.01.1993 до 14.05.1993 та з 18.05.1993 по даний час, тобто по дату видачі вказаного документа - 26.01.2024.
Згідно з Переліком №106, смт Рокитне Рокитнівського (нині - Сарненського) району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, сукупний період постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення становить понад 34 роки.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач наділений правом на зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII на 6 років (з розрахунку 1 рік за кожні 2 повних роки проживання у зоні гарантованого добровільного відселення), а відтак останній набув право на призначення такої пенсії у віці 54 років, які йому виповнилися 22.02.2024.
Одночасно, суд звертає увагу, що обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Отож, страховий стаж позивача повинен становити не менше 25 років (31-6 років).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами за змістом поданих ними заяв по суті спору, що на момент подання заяви про призначення пенсії (28.03.2024) страховий стаж позивача становив 30 років 02 місяці 27 днів, що також узгоджується зі змістом спірного рішення відповідача-2.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позивач 22.02.2024 досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, з урахуванням зменшення пенсійного віку (54 роки), має необхідний страховий стаж (понад 25 років) та підтвердив необхідний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, а відтак, має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Натомість, відповідачами не спростовано належність та достатність наданих позивачем документів для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням встановлених вище обставин справи у їх сукупності, суд вважає, що відповідач-2, відмовивши у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а рішення про таку відмову від 04.04.2024 №172650008324 - не відповідає критеріям правомірності, визначеним у частині другій статті 2 КАС України.
Таким чином, суд зазначає, що на момент прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 відповідав критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-XII та статтею 26 Закону №1058-IV, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача-2 із відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відтак, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є визнання протиправним та скасування судом спірного рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії, позаяк останнє прийняте з мотивів, які суперечать вимогам законодавства та фактичним обставинам, зокрема, тому, що позивач станом на 01.01.1993 не прожив у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років.
Як було зазначено вище судом, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін):
- пункт 1.1. розділу І - заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV - заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV - після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень слід дійти висновку про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви про призначення пенсії за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Вінницькій області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
У той же час, за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу територіальному органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії.
Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що заяву про призначення пенсії позивачем подано до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Подана заява, з урахуванням принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії.
При цьому, після ухвалення спірного рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов'язане здійснювати виплату такої пенсії.
Таким чином, суд вважає, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єктів владних повноважень - призначити та виплачувати позивачу пенсію.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на настання визначених законодавством умов, а саме досягнення необхідного пенсійного віку, наявність достатнього обсягу страхового стажу та необхідного періоду постійного проживання у відповідній зоні радіоактивного забруднення, відповідачі були зобов'язані вчинити конкретні дії на користь позивача - призначити та виплачувати пенсію, враховуючи норми статті 55 Закону №796-ХІІ. Водночас, оскільки пенсійний орган (відповідач-2) цієї дії не вчинив та прийняв рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, останнього слід зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18).
Суд зауважує, що позивач, одночасно з поданням заяви про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, надав усі необхідні документи для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Як встановлено вище судом, позивачу виповнилося 54 роки 22.02.2024, а із заявою про призначення пенсії він звернувся до відповідача-1 28.03.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку (з урахуванням зменшення пенсійного віку), а тому пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ повинна бути призначена позивачу з 23.02.2024.
Інші доводи та аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи по суті.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами частини другої статті 6 КАС України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, згідно пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень не довели правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування судом, що відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував заявлені ним позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень у конкретних спірних правовідносинах, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачена сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до квитанції від 12.04.2024 №5242-3120-1548-1384, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно, тобто по 605,60 грн (а.с.12).
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.04.2024 №172650008324 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.02.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.02.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 травня 2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька обл., 21005, ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403)
Суддя С.А. Борискін