Справа № 420/31327/23
17 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, третя особа - Служба судової охорони про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Добрянський Віктор Леонідович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (далі - відповідач, ТУ ССО у Одеській області), третя особа - Служба судової охорони (далі - третя особа, ССО), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 10.10.2022 по 20.01.2023 включно додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, за період з 10.10.2022 по 20.01.2023 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 10.10.2022 позивач проходить службу в Службі судової охорони та згідно наказу ТУ ССО у Одеській області від 07.10.2022 №464 о/с перебуває на посаді командира 3 відділення (смт. Доброслав) 6 взводу охорони (м. Березівка) 2 підрозділу охорони (м. Подільськ) територіального управління Служби судової охорони у Одеській області. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України виніс постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою передбачено виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
02.10.2023 позивача звернулася до відповідача із заявою про виплату додаткової винагороди, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 168. Листом від 11.10.2023 відповідач повідомив, що Управлінням, на виконання Постанови №168, видано накази «Про виплату співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області додаткової винагороди на період воєнного стану» за лютий - грудень 2022 року та січень 2023 року, однак асигнування для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони в Одеській області за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 не виділені та не надійшли. У листі від 02.10.2023 зазначено, що видання наказів Управлінням про виплату додаткової винагороди без порушення Закону стало можливим з 31.10.2022.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
У зв'язку із зверненням до суду з адміністративним позовом, який не відповідає вимогам процесуального законодавства, ухвалою суду від 17.11.2023 вказаний позов було залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали.
На виконання ухвали суду представник позивача надав клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою від 29.11.2023 причини пропуску строку звернення до суду визнано поважними, поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду, провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04.12.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (зі змінами) на період дії воєнного стану співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктами 3 і 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах територіального управління Служби на грошове забезпечення.
У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і Умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок).
Пунктом 4 Наказу ДСА України № 396 зазначено, що цей наказ набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління або територіального управління; пункт 5 Порядку наголошує, що накази про виплату додаткової винагороди співробітникам за минулий місяць видавати до 25 числа поточного місяця.
Видання наказів Управлінням про виплату додаткової винагороди, без порушення Закону, стало можливим лише після 31.10.2022, коли було затверджено Порядок.
З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» зі змінами та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 51 Бюджетного Кодексу України, територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області був виданий наказ № 96 від 29.04.2022 року щодо організації виплати додаткової винагороди, на підставі якого щомісячно складалися списки співробітників територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із зазначенням штатної посади, спеціального звання, ПІБ співробітника та періоду проходження ним служби у відповідному місяці, які надавалися до фінансово-економічного відділу територіального управління Служби судової охорони у Одеській області та відповідні розрахунки направлялися до Центрального органу управління Служби судової охорони з метою виділення асигнувань для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області.
Керуючись затвердженим Порядком, Управлінням проводилася робота на виконання Постанови 168 (зі змінами), а саме Управлінням видано накази «Про виплату співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області додаткової винагороди на період дії воєнного стану» № 255 від 24.11.2022 року (за лютий 2022року); № 256 від 24.11.2022 року (за березень 2022 року), № 257 від 24.11.2022 року (за квітень 2022 року), № 258 від 24.11.2022 року (за травень 2022 року), № 259 від 24.11.2022 року (за червень 2022 року), № 260 від 24.11.2022 року (за липень 2022 року), № 261 від 24.11.2022 року (за серпень 2022 року), № 262 від 24.11.2022 року (за вересень 2022 року), № 263 від 24.11.2022 року (за жовтень 2023 року), № 300 від 23.12.2022 року (за листопад 2022 року), № 17 від 25.01.2023 року (за грудень 2022 року), № 45 від 24.02.2023 року (за січень 2023 року).
З метою виділення асигнувань для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області відповідач вживав відповідні заходи для отримання додаткових асигнувань із Державного бюджету України.
У межах компетенції Управлінням було вжито вичерпних заходів для вирішення порушеного позивачем питання.
Крім того, відповідач зазначає, що відсутня необхідність у встановлення судового контролю, оскільки територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області не входить до кола суб'єктів, на які в даному випадку законодавство покладає обов'язок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників. Вимога про стягнення з територіального управління Служби судової охорони у Одеській області судового збору у сумі 1073,60 грн та витрат правничу допомогу в сумі 10000 грн не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю законних підстав для позовних вимог до територіального управління Служби судової охорони у Одеській області.
З огляду на викладене відповідач просить ухвалити рішення, яким в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 10.10.2022 по 20.01.2023 додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» відмовити, ухвалити рішення, яким зобов'язати територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за кожен місяць його служби, починаючи з 10.10.2022 року по 31.12.2022 лише після надходження відповідних асигнувань від головного розпорядника бюджетних коштів - Державної судової адміністрації України та в разі наявності у затвердженому кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Одеській області за фондом оплаті праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
23.01.2024 до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що відмова ТУ ССО у Одеській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 10.10.2022 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області.
ТУ ССО у Одеській області видано накази «Про виплату співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області додаткової винагороди на період дії воєнного стану» № 263 від 24.11.2022 (за жовтень 2022 року), № 300 від 23.12.2022 (за листопад 2022 року), № 17 від 25.01.2023 (за грудень 2022 року), № 45 від 24.02.2023 (за січень 2023 року) та позивача включено до списків співробітників територіального управління Служби судової охорони у Одеській області для виплати додаткової винагороди.
На заяву позивача вх. № М-133 від 02.10.2023 Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області листом № 46.03-512 від 1110.2023 повідомило, що з метою вирішення проблеми щодо не надходження зазначених бюджетних асигнувань для виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області звернулося листом до ДСА України від 04.10.2022 вих. №46.06.-396. Листом ДСА України (вих. №11-09941/22 від 01.11.2022) на запит Управління, щодо умов виконання Постанови КМУ №168 (зі змінами) підтверджено, що фінансова ситуація щодо виплати співробітникам ССО додаткової винагороди відповідно до Постанови на сьогодні не змінилася і вирішити її можливо лише шляхом виділення додаткових коштів з Державного бюджету.
Вважаючи, що вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови №168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).
Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 як співробітнику ТУ ССО у Одеській області вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань, починаючи з 10.10.2022.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відмова ТУ ССО у Одеській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення у належному розмірі виникли між позивачем і ТУ ССО у Одеській області, яке в силу вимог пункту 10 Порядку №384 виплачує позивачу грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою, тому відповідно до приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду.
Таким чином, нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення без додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач порушив право позивача та отримання належного розміру грошового забезпечення, починаючи з 10.10.2022.
Постановою від 20.01.2023 №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» , яка набрала законної сили 21.01.2023, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови № 168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови № 168 виключені співробітники Служби судової охорони.
Таким чином, з 21.01.2023 співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн, передбаченої Постановою № 168.
Враховуючи викладене та з огляду на висновок Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 про те, що співробітник Служби судової охорони має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою №168, за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 10.10.2022 по 20.01.2023 включно додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, за період з 10.10.2022 по 20.01.2023 включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, тому судовий збір у сумі 1073,60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Добрянським Віктором Леонідовичем укладено договір № 2510/23 про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 25.10.2023.
Відповідно до пункту 4.1. договору № 2510/23 від 25.10.2023 замовник зобов'язується за надання правничої допомоги сплачувати адвокатові плату, обумовлену даним договором та додатками до нього.
Відповідно до додаткової угоди № 01 від 25.10.2023 до договору про надання правничої допомоги та представництво інтересів № 2510/23 від 25.10.2023 обчислення гонорару сторонами встановлюється у фіксованому розмірі у сумі 10000,00 грн.
На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу наданих адвокатом Добрянським В.Л., позивачем до матеріалів справи долучено договір № 2510/23 про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 25.10.2023 з додатковою угодою до нього.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правничої допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до пунктів 4, 6 додаткової угоди до дворову № 2510/23 від 25.10.2023 оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється в наступному порядку: 100 % вартості послуги сплачується замовником після відкриття провадження.
Правова допомога вважаються наданою після підписання Акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).
Акт приймання-передачі наданої правової допомоги підписується Сторонами після відкриття провадження по справі та призначення справ до розгляду.
Адвокат надає Клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).
У позовній заяві представник позивача зазначає, що квитанція про оплату послуг адвоката та акт приймання-передачі виконаних послуг буде надано суду після їх оформлення згідно з умовами договору.
Зі змісту додаткової угоди вбачається, що оплата послуг та складання акту приймання-передачі наданої правової допомоги здійснюється після відкриття провадження.
29.11.2023 провадження у вказаній адміністративній справі відкрите.
Проте, станом на дату розгляду справи вказані документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач до суду не надав.
Не заявляв позивач і про свій намір подати докази понесених судових витрат відповідно приписів ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України.
За відсутності акту виконаних адвокатом робіт (послуг), неможливості об'єктивно пересвідчитись що домовленості між адвокатом та його клієнтом виконані повністю, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
Щодо вимоги про зобов'язання ТУ ССО у Одеській області подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов'язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт.
При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконувати в рамках законодавства.
Враховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, третя особа - Служба судової охорони про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 з 10.10.2022 по 20.01.2023 включно додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області (65082, м. Одеса, вул. Софіївська, буд. 19, код ЄДРПОУ 43163579) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, за період з 10.10.2022 по 20.01.2023 включно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області (65082, м. Одеса, вул. Софіївська, буд. 19, код ЄДРПОУ 43163579) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний