справа№ 380/7449/24
17 травня 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мричко Н.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України в особі Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Державної митної служби України в особі Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Костюшка, 1 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209040/2024/000103 від 28.03.2024, складену державним інспектором ОСОБА_2 .
Підставою звернення позивача до суду з таким позовом є незгода з карткою відмови в прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Ухвалою від 15.04.2024 судом прийнято до розгляду позовну заяву й відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовив у пропуску валютних цінностей в сумі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) доларів США 00 центів, що належать позивачу, через митний кордон України. Стверджує, що з метою переміщення вказаних коштів було подано всі необхідні документи, передбачені законодавством України, що регулює транскордонне переміщення валютних цінностей. Відтак, просить визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
01.05.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із їх безпідставністю. Відзив обґрунтований тим, що особа, яка перетинає кордон, може здійснювати декларування та відповідно транскордонне переміщення виключно власних коштів, а не коштів, що належать іншим особам. Й відповідно особа (яка переміщує кошти через кордон) повинна пред'являти документи про зняття коштів виключно цією особою з її банківських рахунків. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
28 березня 2024 року представником ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , здійснювалось переміщення валютних цінностей в сумі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) доларів США 00 центів через митний кордон України (пункт пропуску «Шегині», митний пост «Мостиська).
З метою переміщення вказаних коштів через митний кордон України представником ОСОБА_3 була подана декларація транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей за формою, затвердженою постановою КМ України від 27 лютого 2019 року № 203. Разом із декларацією транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей, були подані документи, що підтверджують зняття ОСОБА_1 готівки з власних рахунків у банках (платіжні інструкції на видачу готівки №4 від 10 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США, № 6 від 11 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США, № 4 від 12 січня 2024 року на суму 2600,00, № 4 від 15 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США, № 6 від 16 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США, № 4 від 17 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США, № 9 від 18 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США, № 5 від 19 січня 2024 року на суму 2600,00 дол.США).
Однак, державний інспектор ОСОБА_2 відмовила у пропуску вищевказаних коштів через митний кордон України, про що свідчить складена картка відмови № UA209040/2024/000103 від 28.03.2024.
У картці відмови № UA209040/2024/000103 від 28.03.2024 як причину відмови у пропуску через митний кордон України зазначено: «Невиконання гр. України - резидентом ШПУК АНДРІЙ ПАСПОРТ НОМЕР_2 вимог постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 №3 «Про затвердження Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей», пункту 18 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 у частині ненадання підтверджуючих документів щодо зняття готівкових коштів з власного рахунку у банку. Згідно частини третьої статті 197 Митного кодексу України переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів через митний кодон України здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про валюту і валютні операції».
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до ч.3 ст. 197 Митного кодексу України переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів через митний кордон України здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про валюту і валютні операції».
Закон України «Про валюту і валютні операції» визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Метою цього Закону є забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій та вільного здійснення валютних операцій на території України.
У статті 1 вказаного Закону визначено, що валютне регулювання в Україні ґрунтується на таких принципах:
1) свобода здійснення валютних операцій, що передбачає:
право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн;
право фізичних та юридичних осіб - резидентів придбавати валютні цінності, активи за кордоном, переміщувати через митний кордон України валютні цінності;
запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України;
недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції;
2) ризикоорієнтованість, прозорість, достатність та ефективність валютного регулювання, що реалізується шляхом:
спрямованості на забезпечення фінансової стабільності, економічного і соціального розвитку;
відповідності заходів захисту, строків їх запровадження та обсягів, пов'язаних з ними валютних обмежень масштабам і структурі системних ризиків, що загрожують фінансовій стабільності;
обґрунтованості запровадження та подовження строку дії заходів захисту;
тимчасового характеру дії заходів захисту;
підзвітності та публічності Національного банку України під час запровадження заходів захисту, подовження строку їх дії, оцінки результативності застосування заходів захисту;
пріоритетності менш дискримінаційних інструментів валютного регулювання над більш дискримінаційними та пропорційності застосування таких інструментів;
пріоритетності ринкових інструментів валютного регулювання над адміністративними;
3) самостійність та ринковість валютного регулювання, що передбачає:
гнучкість валютного курсу;
незалежність Національного банку України у формуванні та реалізації валютної і монетарної політики у межах, визначених законом.
Відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про валюту і валютні операції» транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню митним органам, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Транскордонне переміщення валютних цінностей шляхом поштових відправлень здійснюється лише шляхом поштових відправлень з оголошеною вартістю. Порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб'єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті.
На виконання вказаної норми постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №3 затверджено Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, у пункті 4 якого вказано, що фізичні/юридичні особи та банки здійснюють декларування переміщення готівкової валюти і банківських металів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто, як законом (Законом України «Про валюту і валютні операції»), так і підзаконним нормативно - правовим актом (постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №3) встановлено, що порядок декларування коштів визначається Кабінетом міністрів України.
Постановою КМ України №23 від 27 лютого 2019 року «Деякі питання транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей» затверджено форму бланка декларації транскордонного переміщення фізичними особами валютних цінностей (далі - декларація). Затверджений бланк декларації передбачає розділ третій: «Власник», у якому декларант може вказати, що власником коштів є він сам, або власником коштів є інша фізична чи юридична особа, зазначивши дані такої. Окрім того, форма затвердженого Кабінетом міністрів України бланку декларації містить зворотну сторону, яка визначає загальні відомості та порядок заповнення декларації. Зокрема, в загальних відомостях вказується, що: - Декларація заповнюється власноручно громадянином, який досяг 16-річного віку, або уповноваженою ним особою. Порядок заповнення (Зворотній бік декларації) містить, зокрема, наступні положення: - Відомості зазначаються громадянином або уповноваженою особою українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. - Разом із заповненою декларацією для митного контролю та митного оформлення товарів громадянином або уповноваженою особою подаються такі документи: документи, що посвідчують особу та підтверджують країну постійного проживання громадянина або уповноваженої особи; документи, що підтверджують зняття готівки з власних рахунків у банках та придбання особою банківських металів у банках та/або Національному банку, визначені у пункті 18 постанови Правління Національного банку України від 2 січня 2019 р. №5 “Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті”.
Отже, суд резюмує, що вказані документи можуть бути подані як власником коштів особисто, так і уповноваженою ним особою.
У порядку заповнення розділу 3. «Особисті дані про власника», вказано: «якщо Ви не є власником валютних цінностей, вкажіть дані власника. Власником може бути фізична або юридична особа. Відмітьте X-подібною позначкою в потрібній рамці і впишіть дані».
Суд зазначає, що визначений законом орган - Кабінет міністрів України, який уповноважений встановлювати порядок декларування валютних цінностей при їх транскордонному переміщенні, чітко і однозначно передбачив можливість декларування таких й відповідно переміщення як власником коштів, так і уповноваженою особою такого власника. При цьому власником коштів може бути як фізична, так і юридична особа. А також подання всіх документів, зокрема, передбачених 18 постанови Правління Національного банку України від 2 січня 2019 р. № 5 уповноваженою особою.
Щодо посилання митного органу на Постанову Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті», а саме на пункт 18 розділу I, як на правову підставу, яка на думку відповідача передбачає можливість виключно переміщення та декларування валютних цінностей, які належать особі, що здійснює переміщення, суд звертає увагу, що визначальним актом, який встановлює порядок декларування коштів, зокрема можливість здійснення такого уповноваженою особою, є саме Постанова КМ України № 23 від 27 лютого 2019 року, про вже вказано вище.
Відповідно до п. 18 розділу I Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 фізичні особи-резиденти здійснюють валютні операції з транскордонного переміщення валютних цінностей шляхом їх вивезення/пересилання за межі України в загальній сумі, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро, на підставі документів, що підтверджують: 1) зняття цією фізичною особою готівки з власних рахунків у банках і квитанції про здійснення валютно-обмінної операції з цією готівкою (у разі здійснення такої операції) виключно на ту суму, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро; 2) придбання цією особою банківських металів у банках та/або Національному банку виключно на ту суму, що перевищує на день вивезення/пересилання в еквіваленті 10 000 євро. Документи, що підтверджують зняття готівки з власних рахунків у банках фізичними особами-резидентами з метою її вивезення, є чинними протягом 90 календарних днів із дня зняття ними готівки з власних рахунків у банках.
Суд звертає увагу, що у наведених підпунктах 1) та 2) вказується про документи, які підтверджують зняття цією фізичною особою з власних рахунків. В цьому випадку займенник «цією» вживається для підтвердження того, що кошти повинні бути зняті з рахунку саме тієї особи, яка є власником таких коштів і здійснює (юридично) їх транскордонне переміщення. Тобто не може бути надане для підтвердження для транскордонного переміщення однією особою (власником коштів) документи про зняття таких коштів з рахунку іншої особи. Водночас суд зазначає, що цитований пункт не може бути перешкодою для переміщення та декларування коштів уповноваженою особою за умови, якщо такою особою вказується власник коштів і надаються документи щодо їх зняття з рахунку саме власника коштів, а також надаються повноваження на представництво інтересів відповідної особи - власника коштів.
Трактування змісту підпунктів 1) та 2) п.18 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 як таких, що забороняють переміщення коштів уповноваженою особою, не відповідають вимогам ст.8 Закону України «Про валюту і валютні операції», адже вказана норма не забороняє переміщення коштів, а лише визначає декларування як умову для їх переміщення. При цьому декларування коштів не призводить до сплати будь - яких митних платежів, за їх переміщення через кордон. А вимога підпунктів 1) та 2) п.18 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5, спрямована виключно на підтвердження законного джерела отримання таких коштів.
Крім того, транскордонне переміщення валютних цінностей може здійснюватись й шляхом пересилання в Україну/з України готівкової валюти і банківських металів у міжнародних поштових відправленнях з оголошеною вартістю, що прямо передбачено частиною 2 статті 8 Закону України «Про валюту і валютні операції». Пересилання таких коштів взагалі може не супроводжуватись фактичним виїздом власника коштів за кордон.
З огляду на наведене, суд критично оцінює трактування митного органу підпунктів 1) та 2) пункту 18 Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 як таких, що забороняють переміщення коштів уповноваженою особою.
Окрім того, суд звертає увагу, що нормою ст. 237 Цивільного кодексу України передбачено інститут представництва.
Так, відповідно до частини 1 вказаної статті представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно із ч.3 ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Із врахуванням вказаних норм, суд зазначає, що у разі переміщення за межі України коштів представником на підставі виданої довіреності, особа-представник не переміщує такі кошти як власні, а засвідчує факт здійснення транскордонного переміщення валютних цінностей саме довірителем (власником коштів). Відповідно, дослідженню підлягають документи, які підтверджують зняття таких коштів саме з банківських рахунків їх власника.
Щодо твердження відповідача (яке міститься у поданому ним відзиві на позовну заяву) про те, що поданою до митного контролю довіреності від 22.03.2024, оформленою в порядку передоручення, громадянина ОСОБА_4 не уповноважено перевозити грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , суд звертає увагу на наступне.
Як видно з поданої довіреності від 22.03.2024, посвідченої приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А. та зареєстрованої в реєстрі за №1046, громадянка України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Представник), діючи добровільно від імені ОСОБА_1 (надалі - Довіритель) цією довіреністю уповноважує громадянина України ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_6 ), бути представником ОСОБА_1 на території України та на території будь-якої іншої держави, в органах державної прикордонної служби України, в митних органах України, у тому числі - в центральному органі виконавчої влади, який реалізує державну митну політику на кордонних переходах та митних контрольних пунктах з питань перевозу належних мені грошових і валютних засобів за митний кордон України згідно з існуючим праводавством України і Республіки Польща. Для цього Заміснику від імені Довірителя надається, зокрема, право: декларувати від імені Довірителя валютні кошти; виконувати митні процедури і формальності, які відносяться до декларування та переміщення валютних цінностей через кордон України. Тобто за змістом даної довіреності саме довіритель наділяє відповідними правомочностями як представника так і Замісника. зазначена довіреність не передбачає наділення Замісника правомочностями, які належать особисто Представнику.
Як зазначено вище, відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно із вимогами ч.1,3 ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Зі змісту вказаних норм слідує, що інститут представництва передбачає вчинення дій/правочину лише від імені довірителя (особи, яку представляє).
Виходячи зі змісту представленої довіреності, а також враховуючи норми Цивільного кодексу України, що регулюють інститут представництва, суд приходить до висновку, що словосполучення «належних мені грошових і валютних засобів» вжито у довіреності у значенні, що такі кошти належать саме Довірителю, адже інакше втрачається сама природа інституту представництва.
Крім того, суд критично оцінює наведену відповідачем обставину, оскільки така не знайшла свого відображення в оскаржуваній картці відмови № UA209040/2024/000103 від 28.03.2024 як причина (одна з причин) відмови у пропуску через митний кордон України іноземної валюти. Тобто наведене відповідачем обставина не була підставою для прийняття посадовою особою митного органу оскаржуваного рішення. Відтак така обставина не входить до предмету доказування у цьому адміністративному спорі.
Враховуючи наведене, суд резюмує, що під час декларування ОСОБА_3 коштів в сумі 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) доларів США 00 центів, що належать ОСОБА_1 для їх транскордонного переміщення 28.03.2024 були подані всі необхідні документи, які передбачені законодавством України. Надані платіжні інструкції підтверджують зняття готівкових коштів у доларах США з рахунку ОСОБА_1 - власника коштів.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відмовляючи у пропуску вищенаведених коштів через митний кордон України, Львівська митниця недотрималася критеріїв обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, що свідчить про протиправність складеної картки відмови №UA209040/2024/000103 від 28.03.2024 та необхідність її скасувати.
Крім того, суд погоджується із твердженням позивача, що у цих спірних правовідносинах є порушеним право ОСОБА_1 , адже кошти, які переміщуються через митний корон України та які відповідно були задекларовані уповноваженою особою належать саме їй. Й відповідно ОСОБА_1 є належним позивачем у цих спірних правовідносинах. Водночас, ОСОБА_3 у таких спірних правовідносинах виступає фактично лише уповноваженою особою ОСОБА_1 й відповідно відмова у пропуску коштів через митний кордон, які йому не належать, не може порушувати його прав. Наведене підтверджується висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 18 червня 2019 року у справі №815/5544/17.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209040/2024/000103 від 28.03.2024.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м.Львів, вул.Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.