Іменем України
17 травня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/219/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянув у письмовому провадженні справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
01.03.2024 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 2022 рік 37 календарних днів основної та додаткової оплачуваної щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2022 рік 37 календарних днів основної та додаткової оплачуваної щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області та надалі переведений до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та відповідно до витягу з наказу № 532 о/с від 31 липня 2023 року позивача звільнено зі служби в ГУНП. При цьому при звільненні йому не була нарахована компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. Представник позивача звернулась до ГУНП в Луганській області та до відповідача із адвокатським запитом щодо надання інформації стосовно кількості днів щорічної основної відпустки що період проходження службу у ГУНП. Листом від 25.12.2023 року відповідач надав відповідь, відповідно до якої позивачем не використано за 2022 рік 37 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки. Листом від 08.01.2024 року ГУНП в Луганській області повідомило про використання всіх днів основної та додаткової відпусток за період проходження служби в ГУНП в Луганській області. Таку бездіяльність відповідача, а саме ненарахування на невиплати компенсації за всі невикористані дні відпустки позивач вважає протиправною та такою, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Ухвалою суду від 06.03.2024 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 18.03.2024 поновлено строк звернення до суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач подав відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Згідно обліків ГУНП за період проходження служби з 01.07.2022 по 01.08.2023 Гребельному були надані наступні види оплачуваних відпусток відповідно до вимог статей 92 та 93 Закону України «Про Національну поліцію»: - наказом ГУНП від 12.12.2022 № 53 о/с додаткову відпустку відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» на 14 календарних днів з 18 по 31 грудня 2022 року, залишок невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік складає: основної - 30 діб, додаткової - 7 діб; - наказом ГУНП від 15.05.2023 № 32 о/с додаткову відпустку відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» на 14 календарних днів з 18 по 31 травня 2023 року.
Зазначив, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції 01.08.2023, тобто до вступу в дію Закону України «Про внесення змін до яких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» від 6 вересня 2023 року № 3379-IX, а тому відсутні правові підстави для зобов'язання ГУНП нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2022 рік - 37 календарних днів основної та додаткової оплачуваної щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) у період з 01.07.2022 по 01.08.2023 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області, що підтверджується матеріалами електронної справи.
Відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Дніпропетровській області від 31.07.2023 № 532 о/с «По особовому складу» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) звільнено за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 01.08.2023. Невикористана частина щорічної відпустки за 2023 рік за фактично відпрацьований час складає: основної - 18 діб, додаткової - 5 діб.
13.12.2023 представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом.
Листом від 25.12.2023 відповідач надав відповідь, відповідно до якої позивачем не використано за 2022 рік - 37 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки.
Згідно з довідкою Управління кадрового забезпечення ГУНП в Дніпропетровській області від 20.03.2024 № 20/2-1727 у ОСОБА_1 невикористана відпустка за час служби в ГУНП в Дніпропетровській області складає основної - 30 діб, додаткової - 7 діб.
Згідно з довідкою ГУ НП в Дніпропетровській області від 22.03.2024 № 118 у серпні 2023 року ОСОБА_1 згідно наказу ГУНП від 31.07.2023 № 532 о/с було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані 23 доби щорічної відпустки (з них: 18 діб основної та 5 діб додаткової). Грошове забезпечення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 у місячному розмірі станом на день звільнення - 01.08.2023 складало: - посадовий оклад: 2 400,00 грн; - оклад за спеціальним званням: 1 600,00 грн; - надбавка за стаж служби в поліції: 1 200,00 грн; - надбавка за специфічні умови проходження служби: 2 080,00 грн; - премія: 19 331,97 грн. Разом розмір місячного грошового забезпечення на день звільнення становить: 26 611,97 грн. Сума нарахованої при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2023 році 18 діб основної відпустки та 5 діб додаткової відпустки, розрахованої відповідно до пункту 8 розділу III Порядку № 260 - 2016, склала: 26 611,97 грн /30 діб * 23 доби = 20 402,53 грн.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача, що полягає у не нарахуванні та невиплаті при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних та додаткових відпусток за 2022 рік, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260, у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції).
Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Подібні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням (пункт 7).
Частиною першою статті 92 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки (частина друга статті 92 Закону № 580-VIII).
Статтею 93 Закону № 580-VIII визначено порядок обчислення тривалості відпусток поліцейських, зокрема:
- тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються (частина перша);
- тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (частина друга);
- за кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів (частина третя);
- тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби (частина четверта);
- відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році (частина п'ята);
- чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (частина сьома);
- поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (частина восьма);
- поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров'я (через хворобу) або у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки (частина дев'ята);
- поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського (частина десята, в редакції Закону № 3379-IX від 06.09.2023, який набрав чинності 05.10.2023);
- відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (частина одинадцята).
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли в результаті не виплати грошової компенсації за не використані дні відпусток за минулі роки, а саме: щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки.
Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 Розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розділом ІІІ Порядку № 260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.
Наказом МВС України від 08.11.2023 № 903 «Про затвердження Змін до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.11.2023 за № 1982/41038, до пункту 8 Розділу ІІІ «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260 внесено зміни.
Зміни набрали чинність з 21.11.2023.
Так, абзацом сьомим - восьмим пункту 8 Розділу ІІІ «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.
Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії (абзац десятий пункту 8 Розділу ІІІ «Окремі питання виплати грошового забезпечення» Порядку № 260).
Отже, з 05.10.2023 питання щодо виплати поліцейським, які звільняються зі служби, грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток поліцейського, врегульовано.
Таким чином, за нормами Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
З наведених підстав суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача, що за спеціальним законодавством, якими є Закон № 580-VIII та Порядок № 260, поліцейські мають право на отримання виключно компенсації за невикористану в році звільнення зі служби відпустку.
Крім того, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на додаткову відпусту із збереженням заробітної плати, яку він уже отримав в попередньому календарному році.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної додаткової відпустки із збереженням заробітної плати поліцейському за минулі роки, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.
Згідно з абзацом шостим частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до норм частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Суд наголошує, що компенсація за невикористані дні вказаної відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Представником позивача заявлено вимоги щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за 2022 рік - 37 діб (30 основної відпустки, 7 додаткової відпустки).
Матеріалами справи підтверджено факт не використання позивачем під час служби в органах Національної поліції 37 календарних днів відпустки за 2022 рік (30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки, та 7 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки).
Суд зазначає, що відсутність в наказі про звільнення відомостей про виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки минулих періодів не позбавляє позивача права на отримання відповідної гарантованої діючим законодавством компенсації, тому жодним чином не впливають на результат розгляду даної справи. Крім того, відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу про звільнення позивача щодо кількості діб невикористаної відпустки.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Позивачем в позовній заяві заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн, що підтверджено квитанцією квитанцією № 6861-3905-7285-1685 від 01.03.2024.
Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки означена позовна заява подана до суду в електронній формі через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (1211,20 грн х 0,8).
З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання компенсації за всі невикористані дні відпустки у належному розмірі як складової частини права на соціальний захист і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
За приписами пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону № 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу право звернення до суду із клопотанням про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом у розмірі 242,24 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (місцезнаходження: Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Троїцька, будинок 20- а, код ЄДРПОУ 40108866) про визнання протиправною бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки: щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 30 календарних днів, додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 7 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік, 7 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Тихонов