13 травня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/920/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петренко О.С. розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління ДПС у Кіровоградській області, вул. В. Перспективна,55, м. Кропивницький,25006
про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.11.2023 №0449430-2410-1116-UA35080150000074379.
Ухвалою суду від 21.02.2024 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін .
Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмовому відзиві та письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи (вх.№6079/24 від 08.03.2024).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майн, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_1 у власності має наступне нерухоме майно : механічна майстерня, загальною площею 1071,4 кв.м за адресою - АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 1353895535203, придбаного згідно договору купівлі продажу від 04.05.2018 за №1008.
Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області сформовано податкове повідомлення-рішення від 14.11.2023 №0449430-2410-1116-UA35080150000074379, відповідно до якого позивачу згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами (код платежу 18010300) за 2022 рік в сумі 69641,00грн. (а.с.7).
Позивач вважає вищезазначене рішення протиправним, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює (визначає) Податковий кодекс України (абз. 1 п. 1 ст. 1 ПК України).
Відповідно до п. 3.1 ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Згідно з п. 4.4 ст.4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п. 5.2 ст. 5 ПК України).
Пунктом 8.1 статті 8 ПК України передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1. ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Законом України від 23 листопада 2018 р. № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 р., що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.
З правового аналізу цим норм висновується, що їх застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Залежно від періоду (після 1 січня 2019 р.) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 Податкового кодексу України).
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 р. у справі № 0340/1905/18.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 р. № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис":
виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис").
Згідно з пп. "ж" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку( в редакції з 01.01.19 р.).
Положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.
Згідно з ДК 018-2000, до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) належить клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» охоплює такі підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд повинен встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об'єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Документом підтверджуючим приналежність об'єктів нерухомості до певного класу будівель за Класифікатором є експертний висновок, виданий органом, уповноваженим на ведення Класифікатора.
Позивач доказів, а саме, експертного висновку, віднесення належних позивачу об'єктів нерухомого майна саме до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», не надав.
Крім того, позивач не надав суду доказів того, що відомості про вищезазначені об'єкти нерухомого майна відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 внесені в Державний реєстр речових прав.
Також позивач не надав суду доказів того, що він має статус сільськогосподарського товаровиробника.
Позивач, посилаючись на неправомірність прийнятого рішення вказує, що вказаного нежитлового приміщення по факту вже немає, що підтверджується відповідними фотографіями (а.с.13-14).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 "Про реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (редакція на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) передбачено, що для державної реєстрації припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням подаються:
1) документ, відповідно до якого підтверджується факт такого знищення;
2) документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такі документи було знищено одночасно із знищенням такого об'єкта).
Позивач не надав суду Інформації з Державного реєстру речових прав про те, що право власності на належні йому об'єкти нежитлових приміщень є припиненим.
Натомість з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, наданої відповідачем, видно, що право власності на належні позивачу об'єкти нежитлових приміщень не є припиненим.
Таким чином, позивачем не доведено вищезазначеними доказами, що він має право на застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком як такий, що є власником будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників.
Суд враховує, що при прийнятті оскарженого рішення контролюючий орган:
1) використав визначене ПК України джерело інформації для визначення бази та об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, а саме - відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 43-44) про об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу .
Ці відомості не містять інформації про те, що описане вище нежитлове приміщення призначене для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності,
2) не володіє (як станом на дату прийняття оскаржених рішень, так і станом на дату розгляду справи судом) відомостями про те, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки:
- позивач не зареєстрований як ФОП з відповідним кодом за КВЕД (класифікацією видів економічної діяльності), не є членом фермерського чи іншого господарства, що дозволяло б ідентифікувати його як сільськогосподарського товаровиробника;
- за 2022 рік ОСОБА_1 не подавав податкову звітність та не сплачував податків як сільськогосподарський товаровиробник.
Суд також враховує, що після прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та до дати подання цього позову до суду не звертався до контролюючого органу в порядку пп. 266.7.3. пункту 266.7 статті 266 ПК України для проведення звірки даних щодо цього об'єкта нежитлової нерухомості, відповідних документів не представляв.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідає критеріям, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, серед іншого прийняте обґрунтовано та в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначений ПК України. Водночас позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
З огляду на висновок суду по суті позовних вимог понесені позивачем судові витрати відповідно до статті 139 КАС України покладаються на нього; відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, які могли б бути стягнені з позивача.
Керуючись ст.ст. 73- 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО