16 травня 2024 року Київ справа №320/2810/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 р. № 1142-ХІІ "Про арбітражний суд" у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 до 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців та 1 день;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'ять років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 р. № 1142-ХІІ "Про арбітражний суд" у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, та половину строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 до 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців та 1 день, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18.08.2023 з виплатою недоотриманих сум.
Зазначила, що відповідач, призначивши їй щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, протиправно, всупереч положенням частини другої статті 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі Закон, Закон № 1402-VIII) відмовив у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 р. № 1142-ХІІ "Про арбітражний суд" у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 до 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців та 1 день
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 cічня 2024 року відкрито провадження; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позову та зазначив, що при призначенні ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Указом Президента України від 26.04.2000 № 626/2000 призначена строком на п'ять років на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області.
Постановою Верховної Ради України від 19.05.2005 № 2585-ІV обрана на посаду судді місцевого господарського суду Івано-Франківської області безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 17.11.2005 № 3114-ІV ОСОБА_1 обрана суддею Вищого господарського суду України безстроково.
Указом Президента України від 10.11.2017 № 357/2017 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Верховного Суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2023 № 828/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку" позивач була звільнена з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
ОСОБА_1 відрахована зі штату Верховного Суду 17.08.2023 згідно з наказом Голови Верховного Суду від 17.08.2023 № 2561-к.
Згідно з рішенням Вищої Ради Правосуддя від 17.08.2023 № 828/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку" суддівський стаж позивача, що дає право на відставку, складає 30 років 8 місяців 22 дні, з яких: строк роботи на посаді судді 23 роки 3 місяці 21 день; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді, - 5 років; половина строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу 2 роки 5 місяців 1 день.
23.08.2023 ОСОБА_1 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також документи, передбачені пунктом 2 розділу II Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 200/14891.
Рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві від 05.09.2023 № 262640006057 позивачу з 18.08.2023 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Як випливає з протоколу призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для розрахунку розміру останнього органом Пенсійного фонду врахований стаж роботи суддею 23 роки 2 місяці та 18 днів. Відповідно, розмір довічного грошового утримання позивача визначений як 56% її суддівської винагороди.
Судом встановлено, що відповідачем до суддівського стажу ОСОБА_1 всупереч вимогам частини другої статті 137 та пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-УІІІ (далі - Закон № 1402-УІІІ) не зарахований стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а саме: 5 років стажу роботи за спеціальністю, наявність якого була передбачена в якості вимоги до громадян України для зайняття посади судді арбітражного суду Івано-Франківської області згідно із статтею 22 Закону України "Про арбітражний суд" від 04.06.1991 № 1142-ХІІ (в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше), а також половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою з 25.08.1980 по 27.06.1985 (2 роки 5 місяців 1 день).
01.12.2023 позивач звернулась до Головного управління ПФУ в м. Києві із заявою про здійснення перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням загального стажу роботи судді 30 років 8 місяців 22 дні.
Листом від 20.12.2023 № 43176-43673/К-02/8-2600/23 Головне управління ПФУ в м. Києві повідомило про відсутність підстав для врахування періодів навчання, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Таке тлумачення чинного законодавства пенсійним органом позивачка вважає помилковим, неправомірним, а тому просить відновити порушене право у спосіб викладений вище.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII в редакції Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" (далі - Закон № 2509-VIII), до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Судом встановлено, що на момент прийняття Вищою радою правосуддя рішення від від 17.08.2023 № 828/0/15-23 про звільнення позивача з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII діяла в редакції Закону № 2509-VIII.
Таким чином, позивачу до стажу роботи на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді.
Зазначена позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19. У ній Суд, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/незарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом № 2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила що: "виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття "стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді" треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)".
Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, у спільному листі Голови Вищої ради правосуддя, в.о. Голови Верховного Суду, Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в.о. Голови Ради суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, Ректора Національної школи суддів України від 05 листопада 2018 року № 41783/0/9-18, № 2664/0/2-18, № 01-6757/18, № 9рс- 1112/18, № 1-22433/18, № 02/3878 "Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді" надано роз'яснення щодо зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді. У вказаному листі зазначено, що право на зарахування стажу роботи за спеціальністю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді місцевого або апеляційного господарського суду вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 1142-XII на день їх призначення.
Відповідно до вимог ст. 22 Закону України від 04.06.1991 № 1142-ХІІ у редакції, чинній на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області (далі також - Закон № 1142-ХІІ), право на зайняття посади судді арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя має громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років.
Стаж роботи ОСОБА_1 за юридичною спеціальністю, наявність якого була необхідна для призначення її на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області, підтверджується записами у її трудовій книжці, копія якої також подавалася до Головного управління ПФУ в м. Києві разом із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці.
Так, згідно із записами трудової книжки ОСОБА_1 у період з 15.01.1987 по 12.01.1999 (до прийняття Президентом України Указу від 26.04.2000 № 626/2000) працювала членом Івано-Франківської обласної колегії адвокатів.
У той же час, всупереч викладеному стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю п'ять роки, вимога якого була визначена статтею 22 Закону № 1142- ХІІ, органом Пенсійного фонду до стажу судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при прийнятті рішення від 05.09.2023 № 262640006057 не зарахований.
За встановлених обставин суд дійшов висновку про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 р. № 1142-ХІІ "Про арбітражний суд" у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше.
Окрім того, відповідач, всупереч положенням пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII, абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/1995 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", до стажу роботи позивача, що дає право на одержання щомісячного грошового утримання, не зарахував половину строку навчання в Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 по 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців та 1 день.
Так, відповідно до абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.
За змістом правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 07.11.2019 у справі № 727/4435/17, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Період навчання позивача в Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 по 27.06.1985 підтверджується архівною довідкою від 20.06.2023 № 395-А, копією дублікату Диплома з відзнакою КЖ № 900816.
За встановлених обставин відмова відповідача у зарахуванні до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у вищому навчальному юридичному закладі є протиправною.
Відповідно до рішення ВРП від 17.08.2023 № 828/0/15-23 суддівський стаж позивача, що дає право на відставку, складає 30 років 8 місяців 22 дні, з яких: строк роботи на посаді судді 23 роки 3 місяці 21 день; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом, надавала право для призначення на посаду судді, - 5 років; половина строку навчання за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу 2 роки 5 місяців 1 день.
Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Заперечивши доводи позовної заяви, відповідач наголосив, що чинне законодавство, зокрема частина третя статті 142 Закону, чітко визначає, що розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, а не на посадах, які зараховуються до стажу, що дає право на відставку.
Проте лише граматичний спосіб тлумачення правової норми є помилковим не тільки з мотивів наведених вище, а й у силу однобічного розкриття її дійсного змісту.
Так, без застосування, принаймні, правил формальної логіки (логічне тлумачення), визначення місця норми серед інших норм Закону (систематичне тлумачення), встановлення змісту норми, ураховуючи умови її виникнення (історичний спосіб тлумачення) норми які визначають розмір суддівської винагороди (стаття 135 Закону), тривалість відпустки залежно від стажу (стаття 136 Закону № 1402-VIII), стаж роботи судді (стаття 137 Закону № 1402-VIII), розмір довічного грошового утримання та його розмір, із урахуванням стажу (стаття 137 Закону № 1402-VIII) існуватимуть у такій автономії, що знівелює саме поняття статусу судді.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 221,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) щодо незарахування ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 р. № 1142-ХІІ "Про арбітражний суд" у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, а також половини строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 до 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців та 1 день.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) зарахувати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, 5 (п'ять) років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04 червня 1991 р. № 1142-ХІІ "Про арбітражний суд" у редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше, та половину строку навчання у Львівському державному університеті імені Івана Франка з 25.08.1980 до 27.06.1985, що складає 2 роки 5 місяців та 1 день, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 18.08.2023 з виплатою недоотриманих сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16) судовий збір у розмірі 1 221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн 60 коп. на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.