16 травня 2024 року м. Київ № 320/10611/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області,
2) Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач -2), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача -1 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах;
- визнати протиправними дії відповідача -2 у прийнятті рішення від 05.01.2023 № 103230001426, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви від 02.01.2023 поданою відповідно до пунктом «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII;
- зобов'язати відповідача -2 скасувати в повному обсязі прийняте ним рішення від 05.01.2023 № 103230001426, та призначити позивачу з 02.01.2023 пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі заяви від 02.01.2023 поданої відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII , з урахуванням проведеного розрахунку періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 в одинарному обчисленні не менш ніж 8 років 03 місяці 17 днів, з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС та загального страхового стажу не менш ніж 21 рік 11 місяців 05 днів в одинарному обчислені;
- зобов'язати відповідача -1 виплачувати призначену позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішенням відповідача-2 від 05.01.2023 № 103230001426 їй було неправомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон України № 1788-ХІІ) у зв'язку тим, що на момент звернення позивачка не досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон України № 1058-IV). Оскільки на момент звернення вона досягла 45 річного віку та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, набула права на отримання пенсії за віком на пільгових умовах. У зв'язку з чим позивачка звернулась до суду з відповідним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Відповідач-1 позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13 Закону № 1788. Натомість Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VІІІ (далі - Закон № 2148), який набрав чинності 11.10.2017, було внесено зміни до багатьох законодавчих актів, зокрема, Закон № 1058 було доповнено розділом ХІV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", в якому виділена окрема стаття 114, що включила в себе всі категорії громадян, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі і за Списком № 1. Отже, починаючи з 01.10.2017 зниження пенсійного віку громадянам, які працювали за Списком № 1 та Списком № 2, відбувається виключно на підставі статті 114 Закону № 1058, яка, на відміну від статті 13 Закону № 1788, не була визнана неконституційною. Починаючи з жовтня 2017 року підлягають до застосування положення Закону № 2148, що вимагають досягнення жінками 50 років для визначення права на призначення пенсії за віком по Списку № 1. Положення ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи Пенсійного фонду не застосовують, а керуються розділом ХІV "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" Закону № 1058 при визначенні права на пільгові пенсії. Крім того зазначив, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.01.2023 № 103230001426 відповідає чинному законодавству.
Відповідач-2 позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) та втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, статтю 13 Закону № 1788. Натомість Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VІІІ (далі - Закон № 2148), який набрав чинності 11.10.2017, було внесено зміни до багатьох законодавчих актів, зокрема, Закон № 1058 було доповнено розділом ХІV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", в якому виділена окрема стаття 114, що включила в себе всі категорії громадян, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі і за Списком № 1. Отже, починаючи з 01.10.2017 зниження пенсійного віку громадянам, які працювали за Списком № 1 та Списком № 2, відбувається виключно на підставі статті 114 Закону № 1058, яка, на відміну від статті 13 Закону № 1788, не була визнана неконституційною. Починаючи з жовтня 2017 року підлягають до застосування положення Закону №2148, що вимагають досягнення жінками 50 років для визначення права на призначення пенсії за віком по Списку №1. Положення ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи Пенсійного фонду не застосовують, а керуються розділом ХІV "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" Закону № 1058 при визначенні права на пільгові пенсії. А також зазначив, що позивач на момент розгляду її заяви від 02.01.2023 не досягла 50 річного віку, у зв'язку з чим право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 в неї відсутнє.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Позивачу - копію ухвали відправлено за адресою електронної пошти (вказаною у позовній заяві), про що свідчить довідка від 16.06.2023, в той час як відповідачам - копію ухвали надіслано до електронних кабінетів, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки від 19.05.2023.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 02.01.2023 вх. № 9154 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 17.01.2023 № 1000-0212-8/9224 позивачу було повідомлено про розгляд її заяви від 02.01.2023 та видано відповідне Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.01.2023 № 103230001426.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від від 05.01.2023 № 103230001426 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, оскільки обов'язковими умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до цього закону є досягнення 50 років і наявність страхового стажу не менше 19 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на відповідних роботах.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем-2 рішення, позивачка звернулась з даним позовом до суду про визнання його протиправними та зобов'язання вчинити відповідачів певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Предметом позову у цій справі є питання про наявність правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, у зв'язку з досягненням нею відповідного віку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон № 1058, який був прийнятий на зміну положенням Закону № 1788.
Отже, оскільки і Закон № 1058, і Закон № 1788 регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058 як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону № 1788 підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058.
Згідно з пунктом "а" частини першої статті 13 Закону № 1788 (в редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ, далі - Закону № 213) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Законом № 213 раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок з 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки 1975 року народження і старші мають право на пенсію за віком на пільгових після досягнення ними такого віку:
- 45 років - по 31 березня 1970 року включно;
- 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
- 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
- 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
- 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
- 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
- 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
- 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
- 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
- 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
- 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону № 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону № 1788, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2015 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону № 1058 правила призначення пенсій за Списком № 1 регламентувались пунктом "а" статті 13 Закону № 1788.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону № 2148 (11.10.2017), яким текст Закону № 1058 був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому Законом № 2148 у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону № 1058, де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону №2148 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
- 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно;
- 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року;
- 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;
- 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;
- 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;
- 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;
- 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;
- 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;
- 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року;
- 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;
- 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі № 2148 наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції Закону № 213 та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону № 213.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону № 213 та частина 2 статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
Таким чином, вимоги вищевказаних законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788 у редакції до прийняття Закону № 213 та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Так, суд зауважує, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 101211541), в якій вказано, що оскільки норми Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, та Закону № 1058-ІV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем-2 протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1/-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже позивач, яка на момент звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії, досягла 45-річного віку, мала необхідний стаж роботи (у тому числі пільговий стаж за Списком № 1), а отже мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач-1 у відзиві та відповідач-2 у своєму рішенні по суті не заперечують наявність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу, оскільки відмова у призначенні пенсії була заснована виключно на твердженні про недосягнення позивачем пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону №1058.
Таким чином, обставини наявності у позивача страхового та пільгового стажу не підлягають доказуванню у цій справі на підставі частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Крім того, згідно з частинами першою-другою статті 44 Закону № 1058 (в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
ОСОБА_1 було подано, разом із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, всі необхідні документи для підтвердження пільгового стажу, в тому числі пільгових періодів її роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 в одинарному обчисленні, з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС та загального страхового стажу в одинарному обчислені. Як вбачається з рішення відповідача -2 за результатами розгляду доданих до заяви документів зараховані всі періоди роботи позивача та страховий стаж складає 29 роки 7 місяці 18 днів, з яких пільговий стаж становить 8 років 2 місяців 16 днів, що відповідає даним зазначеним у відзиві. Крім того саме розміри страхового стажу та пільгового стажу не оскаржуються.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що така вимога як: урахування періодів роботи позивача: проведеного розрахунку періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 в одинарному обчисленні не менш ніж 8 років 03 місяці 17 днів, з відповідним пільговим обчисленням у полуторному розмірі до страхового стажу, що дає право на зменшення пенсійного віку, у зоні відчуження Чорнобильської АЕС та загального страхового стажу не менш ніж 21 рік 11 місяців 05 днів в одинарному обчислені - не підлягає задоволенню з огляду на вище викладене.
В одночас вимоги позивача визнати протиправними дії відповідача -1 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах також не підлягають задоволенню, з огляду на те що самі по собі дії не створюють правових наслідків для позивача. Також дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали судом встановлено, що відповідачем -1 не приймалось рішення/відмова в призначенні пенсії позивачу, оскільки за екстериторіальністю розгляд заяви ОСОБА_1 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, за результатом чого було винесено Рішення від 05.01.2023 № 103230001426, яким фактично відмовлено у призначенні пенсії, відтак правові наслідки для позивача виникли у зв'язку з прийняттям такого рішення, котре як було встановлено судом є протиправним.
Крім того, порушені права позивача підлягають захисту також шляхом зобов'язання відповідачів призначити та здійснити виплату пенсії на пільгових умовах за Списком 1 відповідно до Закону України № 1788-ХІІ та враховуючи рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020, що не є втручанням у їх дискреційні повноваження.
Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Водночас не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача -1 у подальшому здійснювати виплату пенсії, оскільки на час розгляду даної справи такі права не порушені. Суд не може під час ухвалення рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали.
На думку суду, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій та прийнятого рішення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення відповідача -2 від 05.01.2023 № 103230001426 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача -2 скасувати в повному обсязі прийняте ним рішення від 05.01.2023 № 103230001426, та призначити позивачу з 02.01.2023 пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі заяви від 02.01.2023 поданої відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII .
Крім того, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача -1 виплатити призначену позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
У свою чергу вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується, витрати позивача у сумі 1073,60 грн, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, а також витрати позивача у сумі 1073,60 грн, пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 78, 90, 139, 143, 205, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.01.2023 № 103230001426 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ідентифікаційний код: 21084076, місцезнаходження: м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) з 02.01.2023 пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі заяви від 02.01.2023 поданої відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, буд. 10) виплатити призначену ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код: 22933548, місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
7. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ідентифікаційний код: 21084076, місцезнаходження: м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.