16 травня 2024 року № 320/27428/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Деснянський РДВС, ідентифікаційний код: 34972294, адреса: 02138, м. Київ, вул. Бальзака, 64), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у скасуванні арешту майна боржника;
- зобов'язати відповідача скасувати арешт на все нерухоме майно, що належить позивачу, накладений постановами про арешт майна боржника від 04.02.2017 та від 28.10.2019 в рамках виконавчого провадження №53259684, та виключити відомості стосовно позивача з Єдиного реєстру боржників.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про відсутність підстав для арешту її майна з огляду на відсутність відкритих відносно неї як боржника виконавчих проваджень.
Позивач зазначив, що судовим рішенням знято арешт у межах виконавчих проваджень №№ 37361589 та 51216910. Проте, незважаючи на означену обставину станом на дату звернення до суду є чинним арешт, накладений в межах ВП №53259684.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 відкрито провадження у справі №320/27428/23 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Усною ухвалою суду від 08.04.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено закінчити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні в Деснянському РДВС перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого напису №3262 від 28.12.2012, виданого ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_3 .
Постановою державного виконавця Деснянського РДВС від 04.02.2017 ВП №53259684 з метою забезпечення виконання рішення накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної суми винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 1043574,94 грн.
Постановою державного виконавця Деснянського РДВС від 09.06.2020 ВП №53259684 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки звернути стягнення на майно, що перебуває в іпотеці, не виявляється можливим відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 №1304-VII.
Листом Деснянського ВДВС від 16.07.2021 №19546-Н за наслідками розгляду адвокатського запиту представника позивача повідомлено, що згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що у Відділі на виконанні перебували наступні виконавчі провадження:
1) №37361589 з примусового виконання виконавчого напису від 28.12.2012 №3262, виданого приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., за яким винесено постанову від 05.04.2013 про відкриття ВП; 04.11.2014 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
2) №47835217 з примусового виконання виконавчого напису від 28.12.2012 №3262, виданого приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., за яким винесено постанову від 07.07.2015; 09.07.2015 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
3) №49011653 з примусового виконання виконавчого напису від 28.12.2012 №3262, виданого приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., за яким винесено постанову від 19.10.2015; 23.02.2016 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
4) №51216910 з примусового виконання виконавчого напису від 28.12.2012 №3262, виданого приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., за яким винесено постанову від 27.05.2016; 23.09.2016 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Додатково повідомлено, що надати більш детальну інформацію не виявляється можливим, оскільки відповідно до розділу 11 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями №1829/5 строк зберігання виконавчих документів - 3 роки;
5) №53259684 з примусового виконання виконавчого напису від 28.12.2012 №3262, виданого приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В., за яким винесено постанову від 23.01.2017; 04.02.2017 винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника; 28.10.2019 винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника; 09.06.2020 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Повідомлено, що станом на 16.07.2021 відкриті виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 , у Відділі на виконанні не перебувають.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.08.2021 №271150029 наявна інформація про арешт нерухомого майна позивача на підставі постанови про арешт та заборону відчуження від 05.04.2023 №37361589, від 03.08.2016 №51216910, обтяжувач - ВДВС Деснянського РУЮ.
Листом Деснянського ВДВС від 06.12.2021 №38051-Н позивача повідомлено, що статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника. Зазначено про можливість позивача звернутися до суду.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05.12.2022 №316757713 наявна інформація про арешт нерухомого майна позивача на підставі постанови про арешт та заборону відчуження від 05.04.2023 №37361589, 03.08.2016 №51216910, від 28.10.2019 №53259684, обтяжувач - ВДВС Деснянського РУЮ.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.08.2022 в цивільній справі №754/162/22 скасовано арешт на все майно, що належало ОСОБА_1 , накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках ВП № 37361589 та №51216910. Означене рішення набрало законної сили 13.09.2022 відповідно до відмітки суду.
Заявою від 12.07.2023 представник позивача звернувся до Деснянського РДВС про зняття всіх арештів, обмежень та заборон, що були накладені в рамках ВП №53259684 в ході примусового виконання виконавчого напису №3262 від 28.12.2012.
Листом Деснянського ВДВС від 26.07.2023 ВП №53259684 за результатами розгляду заяви представника позивача повідомлено про відсутність підстав для зняття арешту та про можливість його зняття за рішенням суду.
Не погоджуючись з правомірністю вчиненої відповідачем бездіяльності, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до статті 13 Закону №1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404 підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Згідно з частиною п'ятою статті 59 Закону №1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404 у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як вже зазначалося судом, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05.12.2022 №316757713 вбачається, що на все нерухоме майно позивача накладено арешт на підставі постанов про арешт майна боржника від 04.02.2017 та від 28.10.2019 ВП №53259684.
Означене ВП №53259684 відкрито з примусового виконання виконавчого напису від 28.12.2012 №3262, виданого приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. постановою від 23.01.2017 та завершено 09.06.2020 шляхом винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, відповідач повідомив представника позивача, що перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що станом на 16.07.2021 відсутні відкриті виконавчі провадження, де боржником є ОСОБА_1 . Зазначив про відсутність підстав, передбачених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна боржника та повідомив про можливість зняття арешту з майна боржника за рішенням суду.
З урахуванням означеного, суд дійшов висновку, що відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду жодних доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача як боржника, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань ОСОБА_1 , та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту належного йому майна.
Додатково суд зауважує, що заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.08.2022 в цивільній справі №754/162/22 скасовано арешт на все майно, що належало ОСОБА_1 , накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках ВП № 37361589 та №51216910. Означене рішення набрало законної сили 13.09.2022 відповідно до відмітки суду.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Означеною постановою скасовано арешт на все майно, що належало ОСОБА_1 , накладений постановами про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках ВП № 37361589 та №51216910, який був накладений в рамках примусового виконання виконавчого напису №3262 від 28.12.2012 в межах означених виконавчих проваджень, завершених шляхом винесення постанов про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача на арештоване майно не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, виходячи з наданої відповідачем відповіді щодо відсутності на виконанні виконавчих проваджень стосовно боржника ОСОБА_1 , у суду є підстави вважати, що усі виконавчі провадження відносно неї фактично завершені, оскільки відповідно до пункту 2 розділу ІХ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
В свою чергу, пунктом 10 розділу ІІІ означених Правил визначено, що завершені виконавчі провадження, виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному розділом Х цих Правил. До передачі до архіву такі виконавчі провадження зберігаються за місцем їх формування.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на все майно позивача, такий арешт за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавче провадження №53259684, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.
Відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду, а тому, на думку суду, діяв в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому Законом №1404.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, враховуючи протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна боржника при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з усього майна, що належить позивачу на праві власності, накладеного на підставі постанов від 04.02.2017 та від 28.10.2019 про арешт майна боржника, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача виключити відомості стосовно позивача з Єдиного реєстру боржників, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо:
- при повторному пред'явленні такого виконавчого документа до примусового виконання виконавче провадження за таким виконавчим документом закінчено на підставі частини першої статті 39 Закону, а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена);
- після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред'явлено;
- після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає);
- відомості про боржника підлягають виключенню з Єдиного реєстру боржників на підставі судового рішення.
У разі припинення органу державної виконавчої служби, на виконанні у якому перебував повернутий стягувачу виконавчий документ, постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби, який є правонаступником органу державної виконавчої служби, що припинився.
До заяви про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників додається документ/копія документа, що підтверджує наявність обставин для винесення відповідної постанови.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви боржника перевіряє викладені у цій заяві обставини та додані до неї документи, у тому числі за допомогою автоматизованої системи (щодо стану відповідного виконавчого документа; відомостей про орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, у якого перебував на виконанні виконавчий документ, тощо), Єдиного державного реєстру судових рішень (щодо наявності відповідного судового рішення).
Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься не пізніше наступного робочого дня з дня отримання виконавцем підтвердження наявності обставин для винесення такої постанови.
З наведених положень законодавства слідує, що передумовою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників є звернення боржника до виконавця з відповідною заявою та винесення за наслідками її розгляду постанови.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що представник позивача при зверненні до відповідача із заявами від 29.11.2021 та від 12.07.2023 не просив виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, наслідком чого є передчасність заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача виключити відомості стосовно позивача з Єдиного реєстру боржників та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн згідно квитанції про сплату від 06.08.2023 №32528798800007477647, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови у скасуванні арешту майна боржника ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанов від 04.02.2017 та від 28.10.2019 у виконавчому провадженні №53259684.
Зобов'язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , накладений відповідно до постанов про арешт майна боржника від 04.02.2017 та від 28.10.2019 у виконавчому провадженні №53259684.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 34972294, адреса: 02138, м. Київ, вул. Бальзака, 64).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 16.05.2024
Суддя Панченко Н.Д.