17 травня 2024 рокум. Ужгород№ 260/1063/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Свалявського районного суду від 07.05.2021 року у справі 306/701/20 в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн.;
2) стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області суду від 07.05.2021 року по справі № 306/701/20 у сумі 10997,26 грн. та 33556,69 грн. інфляційних втрат.
Позов мотивований тим, що судовим рішенням у справі № 306/701/20, яке набрало законної сили, стягнуто за рахунок Державного бюджету на користь позивача грошові кошти в розмірі 300000,00 грн. у безспірному порядку. Вказує, що виконавчий лист Свалявського районного суду Закарпатської області по справі №306/701/20 на суму 300000,00 грн обліковується з 11.05.2022 року, а кошти були перераховані позивачу на підставі платіжної інструкції №1390854 тільки 30.10.2023 року, а тому очевидним є порушення відповідачем термінів виконання рішення суду, відповідно просить визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення суду та в якості компенсації стягнути 3% річних за період з 11.08.2022 року (закінчення тримісячного терміну для виконання рішення суду) до 30.10.2023 року (фактичне виконання рішення суду). Окрім того, вважає, що з відповідача слід стягнути інфляційні втрати за період з 11.08.2022 року до 30.10.2023 р. у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти доводів позивача та зазначив, що ДКС України відповідно до наданих законом повноважень, здійснює виконання рішень судів і виконавчих листів, виключно у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Казначейством в межах бюджетних призначень та в порядку черговості 30.10.2023 перераховано кошти на користь позивача по справі №306/701/20 в розмірі 300000,00 грн. Таким чином, свої зобов'язання щодо виконання рішення суду по справі №306/701/20 перед позивачем Казначейство виконало в повному обсязі. Наголошує, що чинними нормативно-правовими актами не встановлено строку для виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України та норми Закону про гарантії, зокрема ті, що передбачають нарахування компенсації, не поширюються на випадки безспірного списання коштів державного бюджету за рішенням суду про відшкодування шкоди за рахунок Держави. Також звертає увагу на тому, що Казначейство вчинило у повному обсязі дії щодо виконання рішення суду, які безпосередньо визначені законом, що свідчить про відсутність бездіяльності Казначейства. Одночасно у відзиві відповідачем заявлено клопотання про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі.
Представник позивача у відповіді на відзив від 08 квітня 2024 року не погодилася з позицією відповідача, посилалася на правові висновки Верховного Суду та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
17.05.2024 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.05.2021 по справі №306/701/20 стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 (на даний час Мукачівського району), Закарпатської області, РНОКПП НОМЕР_1 моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.
Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.05.2021 по справі №306/701/20 набрало законної сили 09.03.2022.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 05.04.2022 Свалявським районним судом Закарпатської області видано виконавчий лист та 08.04.2022 представником позивача подано такий до органу Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області для виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Відповідно до листа Державної казначейської служби України №5-11-11/16101 від 05.09.2023 року виконавчий лист Свалявського районного суду Закарпатської області по справі №306/701/20 в Державній казначейській службі України обліковується з 11.05.2022 року.
30.10.2023 Казначейством перераховано кошти позивачу у сумі 300000,00 грн, що підтверджується платіжним документом (а.с.54).
Позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про нарахування та виплату компенсації та інфляційних витрат за порушення строку виконання судового рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.05.2021 по справі №306/701/20, за результатами розгляду якої листом від 10.01.2024 № 5-11-11/654 позивачу відмовлено у задоволенні такої за відсутності підстав.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»(далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою, четвертою статті 3 Закону № 4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VIпостановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440), пунктом 2 якого передбачено, що боржник - це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб'єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.
Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 440 рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Заявник подає до органу державної виконавчої служби: заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію); копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку у паспорті або до паспорта яких внесені дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків) та копію паспорта громадянина.
Частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Згідно з пунктом 51 Порядку № 845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку № 845, норм частини першої статті 3 Закону № 4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому з приписів статті 5 Закону № 4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв'язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону № 4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що Державною казначейською службою України отримано виконавчий лист №306/701/20 від 05 квітня 2022 року 11 травня 2022 року, натомість кошти перераховані позивачу тільки 30.10.2023.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що у такого відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення та зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №825/370/17 (за подібних підстав та предмету позову) дійшов висновків, що стаття 5 Закону №4901-VI передбачає обов'язок нарахування центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що нарахування зазначеної компенсації згідно чинного законодавства передбачено за порушення термінів виконання рішення суду про стягнення коштів безпосередньо з державного органу.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).
Суд зазначає, що позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь моральної шкоди та пред'явивши це рішення до органу казначейської служби, мав законні сподівання на його безперешкодне та швидке виконання.
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Так, у справі ОСОБА_2 проти України (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Враховуючи наведене, суд вважає правомірними доводи позивача стосовно наявності у останнього права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI викладена у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 620/1788/21.
Враховуючи наведене, суд вважає помилковими твердження відповідача щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації, оскільки такі не відповідають дійсності та спростовуються положеннями Порядку №845 за якими, - рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у вже згаданій постанові від 09.09.2019 у справі №809/713/17.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на черговість виконання рішень суду, оскільки, враховуючи приписи норми ч.4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положень абз. 2 п. 48 Порядку № 845 щодо строку перерахування коштів, законодавцем визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк.
Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові №826/9879/16 від 20 травня 2019 року.
Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем отримано виконавчий лист від 05 квітня 2022 року №306/701/20 11 травня 2022 року, однак нараховано позивачу кошти лише у жовтні 2023 року, тобто через рік і п'ять місяців після його отримання, суд приходить до висновку про порушення відповідачем термінів виконання рішення суду та вважає за доцільне визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07.05.2021 по справі №306/701/20.
Суд на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановив, що ДКС України не виконала обов'язку, визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI та не забезпечила своєчасне перерахування позивачу коштів за виконавчим листом, що перебував на виконанні у відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 420/2411/19 від 09.11.2023 наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів в межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VIстроку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19).
Виходячи з наведених положень суд вважає обгрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області суду від 07.05.2021 року по справі № 306/701/20 та інфляційних втрат у відповідності до положень статті 625 ЦК України.
Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
Як вже встановив суд, виконавчий документ у справі №306/701/20 подано до відповідача 11 травня 2022 року, наступний день після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа є 12.08.2022, кошти у сумі 300000,00 грн. перераховано позивачу 30.10.2023, днем, що передує дню повного виконання судового рішення є 29.10.2023. У цьому періоді було 444 днів прострочення, а не 446 як вказує позивач.
Отже, сума компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача становить 10947,95 грн (300000,00 х 3% х 444 / 365).
За даними Державної служби статистики України у 2022 році індекс інфляції склав: серпень - 101,1 %, вересень - 101,9 %, жовтень - 102,5 %, листопад - 100,7 %, грудень - 100,7; у 2023 році індекс інфляції склав: січень - 100,8 %, лютий -100.7 %; березень - 101,5 %, квітень - 100,2 %, травень -100,5 %, червень -100,8 %, липень - 99,4 %, серпень - 98,6 %, вересень - 100,5 %, жовтень -100,8 %.
Суд бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у серпні 2022 та жовтні 2023 року було понад 15 днів, що має значення для врахування індексу інфляції в обох цих місяцях.
З огляду на це інфляційні втрати позивача від прострочення виконання судового рішення від 07.05.2021 року №306/701/20 склали: 33556,69 грн (300000,00 грн х ((101,1 / 100) х (101,9 / 100) х (102,5 / 100) х (100,7 / 100) х (100,7 / 100) х (100,8 / 100) х (100,7 / 100) х (101,5 / 100) х (100,2 / 100) х (100,5 / 100) х (100,8 / 100) х (99,4 / 100) х (98,6 / 100) х (100,5 / 100) х (100,8 / 100)) - 300000,00 грн = 300000,00 грн х 1,11185563 - 300000,00 грн = 333556,69 грн - 300000,00 грн = 33556,69 грн).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Свалявського районного суду від 07.05.2021 року у справі 306/701/20 та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10947,95 грн, що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 12 серпня 2022 до 29 жовтня 2023 року включно, та 33556,69 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання за той самий період.
При цьому суд вважає, що обраний судом спосіб захисту є достатнім та забезпечує ефективне відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, якого прагне досягти позивач, звернувшись до суду з цим позовом.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1211,20 грн., сплачений згідно з квитанцією.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасного виконання рішення Свалявського районного суду від 07.05.2021 року у справі 306/701/20.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10947,95 грн (десять тисяч дев'ятсот сорок сім гривень дев'яносто п'ять копійок), що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 12 серпня 2022 до 29 жовтня 2023 року включно, та 33556,69 грн (тридцять три тисячі п'ятсот п'ятдесят шість гривень шістдесят дев'ять копійок) інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання за той самий період.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, Центральна Частина Києва, Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) судові витрати у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович