Справа №295/8184/16-ц
6/295/178/24
08.05.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого - судді Кузнєцова Д.В.
за участю секретаря с/з Хробуста А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою, посилаючись на те, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19.07.2016 року його тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов'язань за рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 07.07.2014 року про стягнення боргу на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Як слідує зі змісту заяви, на виконання рішення суду був виданий виконавчий лист, відкрито виконавче провадження та 04.10.2016 року державним виконавцем примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Житомирській області винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Після повернення виконавчого документа стягувачу на ім'я боржника надійшло повідомлення від 10.07.2017 року про відступлення права вимоги від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ПАТ «Юнекс Банк». У подальшому право вимоги зі стягнення заборгованості за кредитним договором від 25.04.2008 року перейшло до ТОВ «Стандарт Фінанс Груп», яке в свою чергу 10.07.2017 року відступило ОСОБА_2 належні йому права вимоги за кредитним договором №014/7655/74/133795 від 27.05.2008 року. За словами заявника, наразі всі грошові зобов'язання за кредитним договором виконані, жоден з кредиторів не має до нього претензій майнового характеру, однак до цього часу заходи забезпечення виконання судового рішення залишаються не скасованими, що порушує право на вільне пересування.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати обмеження у праві виїзду за межі України на підставі ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 19.07.2016 року у справі №295/8184/16-ц.
У судове засідання заявник не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, заяву підтримує та просить задовольнити.
Представник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сладь Т.П. в судове засідання не з'явилася, подала клопотання про розгляд справи без її участі. Додатково зазначила в заяві, що 04.10.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» відносно боржника ОСОБА_1 . Станом на 02.05.2024 року згідно бази даних АСВП повторно виконавчий документ, де боржником є ОСОБА_1 , до відділу на виконання не надходив та на контролі відсутній.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце засідання повідомлялась належним чином.
Суд, дослідивши подані матеріали та оцінивши наявні у матеріалах справи докази вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19.07.2016 року у справі №295/8184/16-ц задоволено подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у у Житомирській області та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 05.03.2010 року, до повного виконання своїх зобов'язань за рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 07.07.2014.
Як слідує з відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 12.10.2017 року на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №46528542 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 21.07.2014 року Малинським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Житомирської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №014/7655/82/117429 від 31.08.2007 року у сумі 401 309,36 доларів США, а у разі неможливості їх повернення стягнути достроково грошові кошти в гривневому еквіваленті 4 675 794,60 грн.
04.10.2016 року виконавче провадження було завершене з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», так як встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника (в редакції Закону від 1999 року).
З доданих до заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України документів повідомлень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Юнекс Банк» та договору відступлення права вимоги №10-07/17 від 10.07.2017 вбачається, що до ОСОБА_2 як кредитора перейшли всі права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/7655/74/133795 від 27.05.2008 року
Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц (провадження № 61-6899св19).
Відповідно до частини п'ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Зважаючи на те, що станом на 08.05.2024 року згідно бази даних АСВП виконавчий документ, де боржником є ОСОБА_1 , на виконанні не перебуває, а виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 21.07.2014 року Малинським районним судом Житомирської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором завершено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов до переконання про можливість скасування відповідного обмежувального заходу, оскільки за встановлених обставин обмеження права особи залишати країну не може уважатися виправданим.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 33 Конституції України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», ст. 441 ЦПК України, суд, -
Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у праві виїзду за межі України, застосоване на підставі ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 19 липня 2016 року у справі №295/8184/16-ц.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 261 ЦПК України.
Суддя Д.В. Кузнєцов