Справа № 505/3637/20
Провадження № 2/761/665/2024
25 січня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Дем'янчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору позики,-
У грудні 2020 року позивач звернувся до Котовського міськрайонного суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору позики № 527486512 від 28.11.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір № 527486512, відповідно до якого позивачем було отримано позику у розмірі 20 000,00 грн.
Вказує, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги за кредитним договором № 527486512 від 28.11.2019.
Ознайомившись зі змістом договору, позивач вважає, що укладений договір є недійсним, зважаючи на наступне. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте, позивачем не було підписано даний договір. Відповідачем не повідомлено письмово всю необхідну інформацію щодо умов договору. Скористався тим, що позичальнику бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, відповідач ввів в оману при отриманні кредитних послуг, та в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору, не зазначив їх в його змісті.
Пунктом 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами, що можуть бути визнані недійсними.
Прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що на думку позивача, не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», Договір про надання позики, не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладений з відповідачем містить ознаки кредитного договору, тому мав укладатися у письмовій формі.
Крім того, позивач зазначає, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. Відповідачем не було надано розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв'язку з цим реально нарахований відсоток за користуванні кредитними коштами став значно більшим, за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів.
Позивачу не було відомо нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов'язання. Відповідачем повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через що позивач погодився на укладання зазначеного договору. При укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як позивачу запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. При цьому, позивач звертає увагу, що розмір нарахованих відсотків, за кредитним договором значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Враховуючи викладене, позивач звернуся до суду за захистом свої прав та визнання кредитного договору недійсним.
Крім того, до позовної заяви позивачем подано клопотання про витребування документів в порядку ст. 84 ЦПК України, а саме: витребувати від відповідача оригінал Договору позики №527486512 від 28.11.2019.
Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 22.03.2021 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Таліон Плюс», про захист прав споживачів, передано за підсудністю в Шевченківський районний суд м.Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.05.2021 цивільну справу за зазначеним вище позовом було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
В подальшому, в судове засідання, призначене на 25.01.2024 сторони по справі не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Позивачем подано до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, відзиву до суду не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 28 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір № 527486512, відповідно до якого позивачем було отримано позику у розмірі 20 000,00 грн.
Позивач вказує, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги за кредитним договором № 527486512 від 28.11.2019.
Проте, до матеріалів справи доданий договір про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28.11.2018, який укладено до моменту виникнення кредитних зобов'язань за спірним кредитним договором. Крім того, договір № 28/1118-01 від 28.11.2018 не містить даних щодо договорів за якими відступлено право вимоги.
За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення прав вимоги не є окремим видом Договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору, купівлі-продажу; дарування; факторингу.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» за № 8 від 25.09.2015, при вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні у зв'язку з правонаступництвом через відступлення права вимоги суд має з'ясувати, чи наявний договір відступлення права вимоги, який є доказом правонаступництва.
Тому належним та допустимим доказом переходу права вимоги до нового кредитора є договір відступлення права вимоги, зокрема той, що набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 2-230/11 (провадження № 61-46230св18).
Крім цього, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв'язку із цим, для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього (постанова ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10).
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів та не доведено суду факт переходу права вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 527486512 від 28.11.2019. Клопотань про витребування належних доказів відступлення права вимоги матеріали справи не містять.
А відтак, позивачем не надано доказів, що ТОВ «Таліон Плюс» є належним відповідачем про справі.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).
Однак, клопотання про залучення належного відповідача, долучення доказів чи витребування доказів позивачем подано не було. За таких обставин, судом вважає, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22).
При цьому, суд бере до уваги, що установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Враховуючи вказані висновки, які є обов'язковими до застосування судом (ст.263 ЦПК України), суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з цих підстав, а тому не надає оцінку іншим доводам позовної заяви, які стосуються розгляду справи по суті.
Керуючись ст. ст. 2-5, 11-13, 141, 258, 259, 263, 268,352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: