Справа № 761/6677/21
Провадження № 2/761/544/2024
28 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним, -
У лютому 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору позики №00/20/125110 від 19.10.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Глобал Кредит» було укладено договір № 001/20/125110, відповідно до якого позивачем було отримано позику. Однак, ознайомившись зі змістом договору, позивач вважає, що укладений договір є недійсним, зважаючи на наступне. ТОВ «Глобал Кредит» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте, позивачем не було підписано даний договір. Відповідачем не повідомлено письмово всю необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що позичальнику бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, відповідач ввів в оману при отриманні кредитних послуг, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Пунктом 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами, що можуть бути визнані недійсними.
Прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що на думку позивача, не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», Договір про надання позики, не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладений з відповідачем містить ознаки кредитного договору, який повинен укладатися у письмовій формі.
Крім того, позивач зазначає, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. Відповідачем не було надано розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв'язку з цим реально нарахований відсоток за користуванні кредитними коштами став значно більшим, за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів.
Позивачу не було відомо нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов'язання. Відповідачем повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через що позивач погодився на укладання зазначеного договору. При укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як позивачу запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. При цьому, позивач звертає увагу, що розмір нарахованих відсотків, за кредитним договором значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.
Враховуючи викладене, позивач звернуся до суду за захистом свої прав та визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2021 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2021 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним, надано позивачу строк для усунення недоліків.
24.03.2021 на адресу суду, засобами поштового зв'язку надійшло клопотання про усунення недоліків разом із новою редакцією позовної заяви.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29.03.2021 цивільну справу за зазначеним вище позовом було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.
Позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву у якій просив розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату і час розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, на підставі наявних у справі доказів.
У постановах від 14.08.2020 від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит» було укладено договір фінансового кредиту № 001/20/125110, за умовами якого кредитор надав позичальникові кредит у розмірі 3300,00 грн на засадах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов'язався повернути його на умовах, що передбачені цим Договором.
Згідно п.2.1 Договору строк його дії становить 14 діб: з 19 жовтня 2020 по 02 листопада 2020, включно.
Відповідно до п. 3.2 договору в разі виконання позичальником зобов'язань у строк, передбачений п. 2.1. Договору, відсоткова ставка складає 2,00% за добу, що дорівнює 732,00 % річних, 924 грн.
Пунктом 3.3 договору передбачено розрахунок відсоткової ставки в разі виконання позичальником зобов'язань у строк, що відрізняється від планової дати погашення, що зазначена в п. 2.1 Договору.
За змістом п. 8.3 договору позичальник підтверджує, що до підписання цього договору він письмово ознайомлений з інформацією, що зазначена в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Згідно пункту 9.2 договору позичальник підтверджує, що він вичерпно ознайомлений з інформацією про послуги у відповідності до вимог законодавства України та цього договору з усіма змінами та доповненнями до нього.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Посилання позивача на відсутність його погодження та підпису є безпідставними.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), які суд враховує при вирішенні спору.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд критично оцінює посилання позивача на постанови ВСУ у справах № 916/16/16, № 6-1103цс16, оскільки вони стосуються інших обставин справи та не можуть бути застосовані у даному випадку.
Позивач вказує на непропорційно великі суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за договором, що є несправедливими умовами.
За положеннями ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Саме така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року № 6-80цс13, яка є обов'язковою для всіх судів України.
Натомість, суд вважає, що умови оспорюваного договору не містять положень, що є несправедливими, а його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Договір фінансового кредиту № 001/20/125110 від 19 жовтня 2020 року підписано позивачем. Свої зобов'язання щодо надання кредиту позивачу в розмірі 3300,00 ТОВ «Глобал Кредит» виконало, що позивач у тексті позовної заяви підтверджує. З умовами надання кредиту позивач був ознайомлений у день підписання самого правочину.
Суд вважає необґрунтованими твердження позивача щодо його неповідомлення та невідповідності чинному законодавству положення кредитного договору про встановлення банком пені, штрафних санкцій.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, базою обчислення пені є сума несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
З матеріалів справи вбачається, що при укладанні оспорюваного кредитного договору сторонами було дотримано вимоги, необхідні для його дійсності, що встановлені статтею 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (між сторонами укладено договір фінансового кредиту і на його підставі позивачу видано грошові кошти, що не заперечується позивачем); особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (договір укладено повноважними особами); волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено у встановленій законом письмовій формі, він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договір фінансового кредиту відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» стосовно надання повної та своєчасної інформації щодо сукупної вартості кредиту, умови кредитування. Він містить найменування сторін, предмет договору, визначено права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договору і порядок зміни умов договору.
А відтак, позивач отримав повну, доступну та вичерпну інформацію щодо надання кредиту, в тому числі щодо плати за користування кредитом, порядку розрахунку та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором. Будь-яких застережень з боку позивача кредитний договір не містить.
Посилання позивача на те, що розмір нарахованих відсотків, за кредитним договором значно перевищує розмір заборгованості за кредитом не підтверджується жодними належними доказами.
За таких обставин, твердження позивача, що кредитний договір суперечить вимогам ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» і тому підлягає визнанню недійсним є необгрунтованими.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що права позивача при укладенні вищезазначеного договору порушені не були, оскаржуваний договір відповідає вимогам законодавства України, а тому позовні вимоги є не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: