Справа № 761/14502/24
Провадження № 2/761/6926/2024
25 квітня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Волошин В.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Шевченківської окружної прокуратури, Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві про захист честі, гідності та ділової репутації, -
У квітні 2024р. за допомогою підсистеми «Електронний Суд» ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулась до суду із позовом до Шевченківської окружної прокуратури (далі по тексту - відповідач 1), Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві (далі по тексту - відповдіач 2), в якому просила суд:
1.Визнати недостовірною й такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки, поширену на офіційній веб-сторінці відповідача 1 в розділі «Новини» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, опубліковану наступну неправдиву інформацію щодо позивачки: «У період 2022 - 2023 року учасники організованої групи направляли від імені благодійної організації листи-запити до Харківської обласної військової адміністрації з проханням погодити дозвіл на перетин державного кордону України «волонтерам». Харківська ОВА давала своє погодження. В подальшому дані чоловіків вносились до системи «Шлях.Таким чином представники цієї благодійної організації перетинали державний кордон України», та зобов'язати відповідача 1 з моменту набрання рішення у справі законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію стосовно позивачки, шляхом оприлюднення спростування даної інформації у джерелах де вона була розміщена.
2.Визнати недостовірною й такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену на офіційній вебсторінці соціальної мережі «Facebook» відповідача 2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), наступну інформацію про позивачку:
- «Фігуранти - діючі та колишні співробітники Харківської обласної військової адміністрації та працівники благодійного фонду. За 60 тисяч гривень вони допомагали ухилянтам виїжджати за кордон. За вчинене зловмисникам загрожує до дев'яти років позбавлення волі»;
- «….правоохоронці встановили, що організатор схеми - голова однієї з районних адміністрації Харківської міської ради.»;
- «Зловмисниця, спільно з іншим організатором - депутатом Харківської районної ради та двома працівниками благодійного фонду, вносили неправдиві дані «клієнтів» до бази «Шлях». Надалі військовозобов'язані у ролі водіїв благодійного фонду виїжджали за кордон за волонтерською допомогою та назад не поверталася. З кожного ухилянтам зловмисники отримували 60 тисяч гривень. Загалом таким чином фігуранти допомогли виїхати за кордон 19-ти чоловікам, що надалі дозволило їм уникнути мобілізації», та зобов'язати відповідача 2 з моменту набрання рішення у справі законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію стосовно позивачки, шляхом оприлюднення спростування даної інформації у джерелах де вона була розміщена.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона з 2016р. по лютий 2024р. працювала в Харківській обласній державній адміністрації, обіймаючи керівні посади, зокрема, неодноразово призначалась на посаду керівника апарату. Крім того, займалась науковою та викладацькою діяльністю, обіймаючи посади за сумісництвом у вищих навчальних закладах міста Харкова.
На думку позивачки, поширена відповідачами інформація на їх офіційних веб-сторінках не відповідає дійсності, є завідомо недостовірною та підлягає спростуванню, оскільки порушує особисті немайнові права позивачки та створює враження причетності позивачки до протиправної діяльності,а також створює уявлення в інших осіб про те, що позивачка причетна до кримінальних правопорушень за відсутності вироку суду чи будь-яких інших належних правових підстав.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Так, звертаючись до суду з позовом, позивачка просила суд визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачами на їх офіційних веб-сторінках вищезазначеного змісту, оскільки оспорювана інформація, на переконання позивачки, висловлена без дотримання принципу презумпції невинуватості та таким чином порушує права останньої.
Згідно із ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Аналогійчний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020р. у справі № 484/2781/19-ц.
Відповідно до ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого, дізнавача або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Суд звертає увагу, що оспорена інформація, поширена відповідачами, є повідомленням про перебіг розслідування кримінального провадження, а не про винність позивачки у вчиненні кримінальних правопорушень й ці обставини підлягають дослідженню у кримінальному провадженні.
Також суд враховує, що на офіційних веб-сторінках відповідачів з оспорюваною інформацією висвітлювалися події, що мають суспільне значення, оскільки вони стосуються питань громадського правопорядку.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа Альне Де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995р.)
Тому, при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000р.).
Суд зазначає, що оспорювана інформація, яку позивачка просить визнати недостовірною, взята з контексту повідомлення органу досудового розслідування громадськості про перебіг досудового розслідування, його хід та здобуті результати, та оскільки в оспорюваній інформації не йдеться та не стверджується винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень позивачкою, відтак суд дійшов висновку про те, що при поширенні оспорюваної інформації про позивачку відповідачем 1 та відповідачем 2 не порушено принцип презумпції невинуватості.
Тобто в інформації, яку бажає спростувати позивачка, відповідачами ніяк не зазначено про винність, а, навпаки, інформується громадськість про розслідування певного кримінального провадження, не порушуючи презумпцію невинуватості особи.
Так, у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019р. у справі № 757/4403/16-ц міститься правовий висновок, що у порядку цивільного судочинства не можна розглядати спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід і здобуті результати, оскільки таку інформацію слід оцінювати у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом. У порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, для яких законом установлено інший порядок оскарження.
У справі №761/9413/20 Верховний Суд зазначив, що «інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення».
Інформувати громадськість про розслідування певного кримінального провадження не є порушенням принципу презумпції невинуватості особи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справах №757/34493/15, та №757/4402/16.
Згідно п. 1) ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 8 листопада 2019р. у справі № 910/7023/19, від 18 грудня 2019р. у справі № 688/2479/16-ц, від 26 лютого 2020р. у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020р. у справі № 607/15692/19.
Визначення юрисдикції суду, до якого віднесено розгляд такої справи, є неможливим, оскільки вказані відносини регулюються нормами відповідного процесуального та іншого законодавства.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутаціїне для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування факту про недостовірну інформацію в кримінальному провадженні.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для відмови позивачці у відкриті провадження у справі на підставі п. 1) ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 186 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської окружної прокуратури, Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві про захист честі, гідності та ділової репутації.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги, протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Суддя: