Справа №:377/354/22
Провадження №: 2-з/755/188/24
"16" травня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва у складі судді Яровенко Н.О., розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва заяву представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, поданої в межах цивільної справи № 377/354/22, -
В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 377/354/22 за позовом ОСОБА_3 звернулась до Славутицького міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визначення місця проживання дітей та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визначення місця проживання дітей.
Від позивача за зустрічним позовом, в інтересах якого діє представник адвокат Глухенький С.О., до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач за зустрічним позовом просить суд забезпечити позов шляхом:
1. визначення місця та часу спілкування ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 :
- у навчальний період: щотижня протягом місяця : з 18-00 кожної п'ятниці до 20-00 кожної неділі.
- У ненавчальний період (канікул, тощо): щотижня у будні дні: з 10-00 кожної середи до 10-00 кожної суботи; щомісячно у вихідні дні : з 10-00 кожної першої суботи до 20-00 кожної першої неділі та, коли випадає з 10-00 кожної п'ятої суботи до 20-00 кожної п'ятої неділі;
2. зобов'язання матір - ОСОБА_3 передавати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьку - ОСОБА_1 за місцем його проживання (перебування) згідно визначеного судом графіку спілкування.
Розгляд заяви здійснено судом у строки, визначені ч. 1 ст. 153 ЦПК України, в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання, що відповідає правилам ч. 13 ст. 7 та ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
За наслідками розгляду відповідних матеріалів суд прийшов таких висновків.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦРК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що справа розглядається з вересня 2022 року, у справі змінювався склад суду, призначена експертиза, мають бути допитані більше 8 свідків, наслідком чого став більш тривалий час розгляду справи і якщо бути об'єктивним, то рішення суду у цій справі (враховуючи необхідність вчинення ряду процесуальних дій) може бути проголошене не раніше кінця 2024 року. Такий тривалий час розгляду справи може потягнути за собою втрату емоційного зв'язку дітей з батьком, що на сьогодні починає проявлятися. Так, позивачу за зустрічним позовом, рідко давали змогу спілкуватися з дітьми. Спілкування відбувалося в коридорі біля вхідних дверей, а двері на міжповерхові сходи закривалися матір'ю дітей або бабусею і навіть сам час спілкування з дітьми завжди обмежувався. Останнім часом позивач за зустрічним позовом взагалі після оголошення своєї правової позиції в суді не допускався до дітей, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит за результатами виклику поліції після порушення прав батька, а саме не допуску до спілкування з дітьми. Також, є допустимим безконтрольне перебування дітей з алко-нарко залежною матір'ю. Батько має знати в якому стані виховує матір дітей та спілкуватися з дітьми незалежно від волі матері.
Під час оцінки доводів заяви про забезпечення позову суд керується положеннями Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства».
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до приписів статей 141, 153 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1- 3 статті 157 СК України).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).
Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04.09.2018 ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.09.2021 у справі №490/1087/21 (провадження № 61-12931св21), від 25.11.2020 у справі №760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17.05.2021 у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15.09.2021 у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дітей, також має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке спілкування відбувається саме в інтересах дітей.
Отже, забезпечення позову шляхом визначення місця та часу спілкування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , до винесення судом рішення, то суд зазначає, що обставини викладені в заяві про забезпечення позову в цій частині вказують на наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову.
Зустрічі батька ОСОБА_1 з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , будуть підтримувати зв'язок з батьком та у той же час не будуть порушувати права матері на спілкування з дітьми.
Порівнявши, при цьому, негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (визначення місця та часу спілкування малолітніх дітей) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрату емоційного зв'язку між батьком та дітьми внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу), з урахуванням законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, суд вважає, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати ОСОБА_1 шляхом визначення місця та часу спілкування з дітьми та зобов'язати матері передавати малолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьку за місцем його проживання згідно визначеного судом часу спілкування, є співмірними із заявленими ОСОБА_1 вимогами.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hor№sby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgme№ts a№d Decisio№s 1997-II).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Ухвала суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
На підставі викладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст. 151-152, 208, 210 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, поданої в межах цивільної справи № 377/354/22 задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову наступним шляхом:
1. визначити місце та час спілкування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 :
- у навчальний період: щотижня протягом місяця: з 18-00 кожної п'ятниці до 20-00 кожної неділі;
- у ненавчальний період (канікул, тощо): щотижня у будні дні: з 10-00 кожної середи до 10-00 кожної суботи; щомісячно у вихідні дні: з 10-00 кожної першої суботи до 20-00 кожної першої неділі та, коли випадає з 10-00 кожної п'ятої суботи до 20-00 кожної п'ятої неділі;
2. Зобов'язати матір - ОСОБА_3 передавати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьку - ОСОБА_1 за місцем його проживання (перебування) згідно визначеного судом графіку спілкування.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Копію ухвали суду для виконання направити сторонам.
Дані стягувача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Дані боржника: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Н. О. Яровенко