ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/22558/23
провадження № 2/753/757/24
21 лютого 2024 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Трусова Т. О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,
07.12.2023 товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі також - ТОВ «Євро-Реконструкція», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, інфляційної складової та трьох процентів річних в загальному розмірі 100 926,16 грн.
З урахуванням подальших змін позивач просив стягнути вказану заборгованість з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачі) у солідарному порядку.
Позов обґрунтований такими обставинами. ТОВ «Євро-Реконструкція» здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для будинку АДРЕСА_1 . У розташованій у цьому будинку квартирі АДРЕСА_2 були зареєстровані відповідачі. З липня 2014 р. відповідачі своєчасно не вносили плату за отримані послуги з постачання гарячої води, а з жовтня 2014 р. - за отримані послуги централізованого опалення, в результаті чого станом на 18.12.2020 утворилась заборгованість у загальному розмірі 77 230,80 грн. Відповідачі як боржники, що прострочили виконання грошового зобов'язання, відповідно до положень статті 625 ЦК України зобов'язані сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової в розмірі 17 241,42 грн та трьох процентів річних в розмірі 6 453,94 грн.
Ухвалою суду від 14.12.2023 позовну заяву залишено без руху з підстав її подання без додержання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України.
20.12.2023 від позивача надійшла позовна заява у новій редакції.
Ухвалою суду від 22.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
18.01.2024 суд за власною ініціативною постановив ухвалу про розгляд справи з повідомленням сторін в судовому засіданні 21.02.2024.
12.02.2024 та 19.02.2024 від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли заяви про застосування строку позовної давності.
19.02.2024 від відповідача ОСОБА_1 також надійшли пояснення щодо позову. З огляду на те, що вказані пояснення подані у строк, встановлений судом для подання відзиву на позовну заяву, та на їх зміст, суд розцінює їх як відзив на позовну заяву та приймає до розгляду.
На обґрунтування заперечень ОСОБА_1 послалась на те, що ОСОБА_2 ніколи не був власником зазначеної квартири, договір щодо користування квартирою та комунальними послугами між відповідачами не укладався, а тому відповідальність за їх неоплату має бути покладена виключно на власників. Вказала також, що з 18.12.2020 і по теперішній час власником 2/3 частин квартири є ОСОБА_5 , який також мав би бути відповідачем у цій справі. З наведених підстав просила відмовити у задоволенні позову.
Відповідачу ОСОБА_3 судові документи направлялись за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання, проте поштові відправлення повернулися до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», правом на подання відзиву він не скористався.
21.02.2024 та 22.02.2024 від позивача надійшли заяви під назвами «відзив на заяву про застосування строків позовної давності», «відповідь на пояснення заяву про застосування строків позовної давності». Оскільки вказані заяви подані у строк, встановлений судом для подання відповіді на відзив, а їх зміст в цілому відповідає вимогам статті 179 ЦПК України, суд розцінює заяви як відповіді на відзив та приймає до розгляду.
За міркуванням позивача на спірні правовідносини поширюються вимоги пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків позовної давності на строк дії карантину, встановленого з 12.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, та неодноразово продовженого. Позивач зазначив, що з огляду на вказане позовна давність може бути застосована лише до боргу, який виник до 12.03.2017. Заперечуючи проти інших аргументів відповідачів позивач зазначив, що у спірний період відповідачі проживали у квартирі та користувались житлово-комунальними послугами, а тому відповідно до статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» мають нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями з їх оплати. Оскільки ОСОБА_5 став власником квартири з 18.12.2020, він не є належним відповідачем у цій справі.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, від представника позивача ОСОБА_6 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, від відповідачів жодних заяв та клопотань не надходило, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності її учасників.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VII виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності з 01.07.2014 є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
ТОВ «Євро-Реконструкція» має ліцензію на постачання теплової енергії, видану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для будинку АДРЕСА_1 .
Предметом цього позову є вимоги про стягнення заборгованості за оплату послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, що надавались мешканцям розташованої у вказаному будинку квартири АДРЕСА_3 (далі також - квартира) в період з 01.01.2014 по 17.12.2020 (включно).
За відомостями електронного реєстру територіальної громади м. Києва у вказаній квартирістаном на 18.12.2020 було зареєстроване місце проживання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Раніше у квартирі також було зареєстроване місце проживання ОСОБА_7 (знятий з реєстрації 16.07.2019) та ОСОБА_8 (знята з реєстрації 03.04.2019).
За змістом пояснень ОСОБА_1 квартира є об'єктом права приватної власності, проте жодних доказів на підтвердження вказаної обставини нею не надано.
Правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Житловим кодексом України (далі - ЖК України), а також іншими нормативно-правовими актами у цій сфері.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону від 24.06.2004 р. № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), який містив визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до статті 19 Закону № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Законом № 1875-IV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг, якому кореспондує обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (стаття 20).
Згідно з пунктами 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, та пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Обов'язок споживача (власника, наймача) своєчасно оплачувати надані йому комунальні послуги випливає і з положень статей 66, 67, 68, 162 Житлового кодексу України, а за змістом норм статей 64, 156, 161 цього Кодексу такий обов'язок поширюється і на його повнолітніх членів сім'ї.
Пунктом 3 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV передбачено, що виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Такий типовий договір був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2022 № 85).
Частина сьома статті 26 Закону № 1875-IV визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За приписами частини другої статті 638 цього Кодексу договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною другою статті 641 ЦК України реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (стаття 642 ЦК України).
Судом установлено, що ТОВ «Євро-Реконструкція» здійснювало надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої водина підставі договору, який був опублікований 23.07.2014 в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» (випуск № 103 (4503).
Відповідачі споживали передбачені договором послуги і жодних заперечень щодо умов договору не подавали, а відтак між ними та позивачем було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом акцепту публічної оферти відповідно до статті 642 ЦК України.
Згідно статті 32 Закону № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Тарифи на комунальні послуги, які надаються позивачем, формуються у відповідності з Порядком формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
З 01.05.2019 набула чинності нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону № 2189-VIII від 09.11.2017, далі - Закон про житлово-комунальні послуги).
За нормою статті 2 Закону про житлово-комунальні послуги предметом його регулювання є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг (стаття 6 Закону про житлово-комунальні послуги).
За визначенням, наданим у статті 2 Закону про житлово-комунальні послуги, індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до положень статей 7, 9 Закону про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Дієздатні особи, які проживають таабо зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами, та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (частина перша статті 9 Закону про житлово-комунальні послуги).
Частина перша статті 509 ЦК України дає визначення зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 526, 530 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже за змістом вищенаведених нормативних положень зобов'язання по оплаті вартості фактично спожитих комунальних послуг покладається на усіх повнолітніх та дієздатних осіб, місце проживання яких зареєстроване у відповідному житловому приміщенні, при цьому не має значення, на якій підставі такі особи користуються житловим приміщенням (за договором найму, як власники житла чи як члени сім'ї наймача або власника).
Звільнення від сплати вартості послуг з постачання теплової енергії законом не передбачене, право споживача та інших осіб на несплату вартості інших комунальних послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) реалізується лише при відповідному документальному оформленні (пункт 6 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV, пункт 6 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII), а з відповідною заявою відповідачі до позивача не звертались.
Зважаючи на викладене, доводи ОСОБА_1 про безпідставність вимог позивача до її сина ОСОБА_2 суд відхиляє як необґрунтовані.
За міркуванням ОСОБА_1 позивач у цій справі повинен був заявити вимоги і до ОСОБА_5 , який 18.12.2020 набув право власності на 2/3 частин квартири, однак з огляду на період виникнення спірної заборгованості (з 01.07.2014 по 17.12.2020) вказаний аргумент очевидно не відноситься до предмету спору.
Що стосується інших осіб, місце проживання яких у спірний період було зареєстроване у квартирі ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ), то вказана обставина також не може слугувати підставою для звільнення відповідачів від виконання зобов'язань у спірних правовідносинах, оскільки солідарний характер зобов'язання обумовлює право кредитора на власний розсуд вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, та і від будь-кого з них окремо (частина перша статті 543 ЦК України).
В свою чергу закон надає боржнику, який виконав солідарний обов'язок, право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього(частина перша статті 544 ЦК України), а відтак відповідачі після виконання зобов'язання з оплати комунальних послуг не позбавлені права заявити регресну вимогу до інших мешканців квартири.
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що у спірний період (з 01.07.2014 по 17.12.2020) мешканці квартири не виконували належним чином зобов'язання з оплати послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, в результаті чого станом на 18.12.2020 утворилась заборгованість у загальному розмірі 77 230,80 грн, а саме:заборгованість за послуги з гарячого водопостачання- 53 957,58 грн; заборгованість за послуги з централізованого опалення - 23 273,22 грн.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте жодних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку відповідачі не надали.
За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності неможливість виконання ним грошового зобов'язання і у разі прострочення на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом цієї норми інфляційні втрати на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на добуток індексів інфляції за період прострочення (сукупний індекс інфляції).
Три проценти річних розраховуються по формулі: сума боргу х 3 х кількість днів прострочення платежу/365/100.
Даючи оцінку заявам відповідачів про сплив строку позовної давності, суд виходить з наступного.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно з нормою статті 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Спірна заборгованість виникла в період з 01.07.2014 по 17.12.2020, а позов поданий 07.12.2023, тобто більше ніж через 3 роки від моменту виникнення права на позов.
Водночас пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на усій території України був встановлений карантин.
Карантин неодноразово продовжувався та був скасований 01.07.2022, а відтак у спірних правовідносинах позовна давність є такою, що спливла, лише за вимогами про стягнення заборгованості, яка виникла до 12.03.2017.
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги.
Такими додатковими вимогами у цьому спорі є вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахування яких також має здійснюватись за період з 12.03.2017 по 17.12.2020.
Згідно з наданими позивачем оновленими розрахунками (станом на 18.12.2020, в межах позовної давності) сума основного боргу за оплату комунальних послуг становить 53 023,58 грн, у ому числі 37 901,11 грн - борг за послугу з постачання гарячої води, 15 122,47 грн - борг за послугу з централізованого опалення, втрати від інфляції склали 6 148,05 грн, а три проценти річних від простроченої суми - 2 956,39 грн.
Правильність нарахування позивачем вказаних сум відповідачами не спростована.
Отже на підставі оцінки викладених у заявах по суті справи аргументів та наданих позивачем доказів суд дійшов висновку про задоволення вимог ТОВ «Євро-Реконструкція» про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку заборгованості за оплату комунальних послуг за період з 12.03.2017 по 17.12.2020 в розмірі 53 023,58 грн, інфляційної складової в розмірі 6 148,05 грн та трьох процентів річних в розмірі 2 956,39 грн, а усього 62 128,02 грн.
Стаття 141 ЦПК України визначає, що у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У цій справі позивач заявив вимоги на суму 100 926,16 грн та поніс витрати на сплату судового збору в розмірі 2 684 грн
Отже ураховуючи, що позов задоволено на 62 128,02 грн, тобто на на 62/100 частин від заявлених вимог (62 128,02х100/100 926,16), на відповідачів в рівних частках слід покласти судовий збір в розмірі 1 664,08 грн.(2 684/100х62).
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп:невідомий),ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,проживає за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп: не відомий)та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , рнокп: НОМЕР_1 ) солідарно на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (код ЄДРПОУ 37739041, міжнародний номер банківського рахунку № НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк» у м. Києві, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20) заборгованість за оплату комунальних послуг в розмірі 53 023,58грн, інфляційні нарахування в розмірі 6 148,05грн та три проценти річних в розмірі 2 956,39 грн, а усього 62 126 (шістдесят дві тисячі сто двадцять шість) гривень 02 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп:невідомий),ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ,проживає за адресою: АДРЕСА_4 , рнокпп:невідомий)та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , рнокп: НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» ((код ЄДРПОУ 37739041, міжнародний номер банківського рахунку № НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк» у м. Києві, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20) судовий збір в сумі 554 (п'ятсот п'ятдесят чотири) гривень 70 копійок з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 13.05.2024.