Справа № 538/1772/23
Провадження № 2/538/20/24
07 травня 2024 року м. Лохвиця
Лохвицький районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Цімботи Л.Г., з участю секретаря судового засідання Дугніст А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лохвиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сенчанської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05.09.2023 звернулися до суду з вказаним позовом (а.с. 1-7), на виконання ухвали про залишення позову без руху 10.10.2023р. надали позовну заяву в новій редакції (а.с. 46-52). Вимоги мотивували тим, що у 2005 р. позивач ОСОБА_1 придбав для своєї матері ОСОБА_2 будинок в АДРЕСА_1 . У цьому будинку проживав ОСОБА_4 , який помер. Син останнього ОСОБА_5 отримав від нього, ОСОБА_1 кошти в розмірі 5000 грн, та разом з позивачами звернувся до Сенчанської сільської ради з метою переоформлення будинку. Там ОСОБА_5 написав заяву, якою відмовився від майнових претензій на будинок та права спадкування. Така заява була завірена у Сенчанській сільській раді. Також ОСОБА_5 передав ключі від будинку. У 2006р. позивач ОСОБА_2 переїхала до вищевказаного будинку. Покійним ОСОБА_4 цей будинок не був приватизований, після його смерті не було осіб, які мали зареєстроване місце проживання у ньому. ОСОБА_4 не подавав заяву про приватизацію будинку, його спадкоємець відмовився від прийняття спадщини щодо цього будинку, та напротязі всього проживання ОСОБА_2 в цьому будинку жодна особа не зверталася з майновими претензіями щодо будинку. На час заселення позивачі були впевнені, що вони купили на законних підставах. З 2006р. вони проживають та відкрито користуються цим будинком з 2006 р.. несуть витрати по його утриманню, зробили ремонт, провели воду. Оскільки до цього часу вказаний будинок не приватизований та ніким не успадкований, тому він числиться за Сенчанською сілською радою. На даний час позивач ОСОБА_2 звернулася за отриманням субсидії, але їй було відмовлено, оскільки її місце проживання зареєстроване за іншою адресою, та вона не є власником будинку. Також було відмовлено в приватизації прибудинкової земельної ділянки. Тому враховуючи викладене та посилаючись на правові норми та практику Верховного Суду, зазначили, що оскільки вони добросовісно з 2005 р. заволоділи чужим майном, вісімнадцять років відкрито, безперервно ним володіють, осіб, якіб заявили свої права на це майно не встановлено, за ними може бути визнано право власності на це нерухоме майно за набувальною давністю згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України. Добросовісність підтверджена передачею ключів від будинку, надсиланням рахунків на утримання будинку на імя позивача, відкритість підтверджена довідками від відповідача, сплатою рахунків та самим фактом проживання в цьому будинку. Позивач ОСОБА_1 не заперечує проти того, щоб єдиним власником будинком була ОСОБА_2 , яка постійно проживає в цьому будинку та несе витрати по його утриманню. Натомість в прохальній частині позову позивачі просили визнати за ними право спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.
Ухвалою суду від 11.10.2023р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання.
Під час підготовчого провадження з метою визначення складу учасників судового процесу на виконання вимог ст.ст. 189, 197 ЦПК України судом витребовувалась інформація щодо спадкової справи та осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 .
Крім того, до суду 07.12.2023 р. надійшла заява ОСОБА_3 , з якої стало відомо, що спадкоємцями ОСОБА_6 є її батько ОСОБА_7 , після смерті якого вона прийняла спадщину, та її дядько ОСОБА_8 (а.с 78-80).
В зв'язку з цим ухвалою суду від 28.12.2023 р. (а.с. 119), незважаючи на думку позивача ОСОБА_1 , який вважав, що участі у справі не потрібно залучати ніяких осіб, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог, було залучено ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 23.01.2024 р. підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті, при цьому було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про виклик свідка та витребування документів (а.с. 127).
В судовому засіданні 18.03.2024 (а.с. 144) позивачі позовні вимоги підтримали, суду пояснили обставини викладені в позові. При наданні пояснень позивачкою ОСОБА_2 та при наданні нею відповідей на запитання суду позивач ОСОБА_1 зупиняв її. Також позивач ОСОБА_1 пояснив, що до 2006 р. мати проживала за адресою АДРЕСА_2 , проте в даний час ця садиба повністю знищена, там суцільні чагарники.
Відповідач Сенчанська сільська рада в письмових клопотаннях просила справу розглядати без участі їх представника.
Третя особа ОСОБА_3 про час та місце судових засідань повідомлялась належним чином, проте до суду жодного разу не з'явилась.
Суд, вислухавши позивачів, дослідивши докази по справі дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесено набуття права на новостворене майно, у тому числі об'єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України), на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК України), та у порядку спадкування за законом чи заповітом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.
Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття.
При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18).
Щодо вимоги позивачів про визнання права власності за набувальною давністю на будинковолодіння, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 100 років с. Хитці помер ОСОБА_6 (а.с. 87).
Як вбачається з оглянутої в судовому засіданні погосподарської книги № 4 Шеківської сільської ради Лубенського району за 2001-2005 р. ( АДРЕСА_3 та сторінці 16 мається запис про те, що членом домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 був ОСОБА_6 ( ксерокопії таких сторінок долучені до матеріалів справи а.с. 168, 170).
З цієї ж погосподарської книги № 4 Шеківської сільської ради Лубенського району за 2001-2005 р. ( АДРЕСА_3 ) також вбачається, що на звороті сторінки 2 та сторінці 3 мається запис про те, що членами домогосподарства за адресою АДРЕСА_2 , були ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (ксерокопії таких сторінок долучені до матеріалів справи а.с.168,169)
У погосподарській книзі № 4 за 2006-2010 роки (02-17) на звороті сторінки 10 є запис про те, що за особовим рахунком НОМЕР_1 з адресою домогосподарства « АДРЕСА_1 » з зазначенням голови домогосподарства « ОСОБА_6 (помер)» ( запис «помер» здійснено олівцем) членом домогосподарства записана ОСОБА_2 , а також мається запис , виконаний олівцем, «проживає без реєстрації» (ксерокопії таких сторінок долученідо матеріалів справи а.с. 171, 172).
Відповідно до довідок виконавчого комітету Сенчанської сільської ради від 03.12.2021 № 02-24/2008, наданих стороною позивача як доказ на підтвердження своїх вимог, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , вона користується присадибною земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , з 2006р., але не зареєстрована за даною адресою (а.с. 13, 104-105).
Станом на 30.08.2023 року ТОВ "Миргородське бюро технічної інвентаризації" виготовлено відповідну технічну документацію на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , замовник: ОСОБА_2 , при цьому зазначено, що всі будівлі та споруди побудовані в 1960-1962 роках (а.с. 8-12).
Як доказ на підтвердження своїх вимог позивачами надано копію заяви, підписану від імені ОСОБА_8 5 травня 2016 р., що була засвідчена секретарем виконкому Сенчанської сільської ради ОСОБА_10 , де зазначено, що ОСОБА_8 повідомив компетентним органам, що є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , проте спадщину в установлений законом шестимісячний строк не прийняв, на неї не претендує, до суду звертатися не буде (а.с. 23).
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона проживає в с. Хитці, це село колись відносилось до Шеківської сільської ради Лубенського району, на даний час - до Сенчанської сільської ради Миргородського району. Колись вона була секретарем, головою Шеківської сільської ради. Коли помер власник будинку по АДРЕСА_1 , це було в 2005 р., в нього залишилися два спадкоємці - сини ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Андрій жив в с. Хитці, а ОСОБА_13 - в с. Сенча. ОСОБА_2 жила в АДРЕСА_1 . Ці сини не заперечували, щоб ця жінка придбала будинок їх батька, хоча на той час сини спадщину ще не оформили. На осінь ОСОБА_2 перебралася в будинок по АДРЕСА_1 , та перемістила своє господарство: корову, курей, тощо та всі свої речі. Саме ОСОБА_12 безпосередньо у неї, як працівника сільської ради, запитував як саме оформити передачу будинку. При цих обставинах були ще свідки - сусіди. Ці сини отримали кошти від ОСОБА_14 . При передачі грошей вона присутня не була. Вона роз'яснювала ОСОБА_12 , що розписка про отримання грошей матиме законну силу в суді.
Я вбачається з наданої третьою особою ОСОБА_3 копії заповіту, зареєстрованого вреєстрі за № 134, ОСОБА_6 заповідав все своє майно своїм синам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 84) .
З цього та з пояснень свідка суд дійшов висновку, що у ОСОБА_6 було два сини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
З дослідженої в судовому засіданні постанови Верховного Суду від 06.09.2023 р у справі 539/4177/19 (а.с. 174-184) та оглянутої справи 539/4177/19 , які були витребувані судом 07.05.2024 у порядку ч. 7 ст. 81 ЦПК України у зв'язку з сумнівами у добросовісному здійсненні позивачем ОСОБА_1 його процесуальних прав та обов'язків, судом встановлено таке.
06 жовтня 2004 року о 10.00 год. ОСОБА_6 склав заповіт, яким земельну частку (пай), належну йому на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375 площею 2,86 га заповідав своєму синові - ОСОБА_8 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 133.
У цей же день (06 жовтня 2004 року) об 11.00 год. ОСОБА_6 склав новий заповіт, згідно з яким все своє майно заповідав у рівних частках своїм двом синам: ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Заповіт посвідчений секретарем виконкому Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 134.
Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру заповіт № 134, посвідчений 06 жовтня 2004 року, до спадкового реєстру був внесений 27 вересня 2017 року.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_7 як спадкоємець за заповітом, посвідченим у реєстрі за № 134, 30 травня 2005 року подав до Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 . Перша лубенська державна нотаріальна контора 15 червня 2005 року завела спадкову справу за реєстровим номером № 367963790.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Спадкоємцем майна ОСОБА_7 є ОСОБА_3 (дочка), яка прийняла спадщину та до неї перейшли всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві (батьку). У грудні 2012 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно за заповітом, яке належало на праві власності ОСОБА_7 .
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 грудня 2007 року у справі № 2-1938 ОСОБА_8 надано додатковий строк у три місяці для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом на земельну ділянку площею 2,86 га після смерті батька ОСОБА_6 .
За заявою ОСОБА_6 заведено спадкову справу № 43/2008.
Державний нотаріус Першої лубенської нотаріальної контори 04 березня 2008 року видав ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,86 га, розташовану на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, що належала померлому ОСОБА_6 на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375.
У листі від 09 лютого 2018 року Першою державною лубенською нотаріальною конторою зазначено, що 04 березня 2008 року було видано свідоцтво про право власності за заповітом, разом з тим у матеріалах справи наявне свідоцтво від 04 березня 2008 року серії НОМЕР_2 , видане ОСОБА_8 , про право на спадщину за законом.
На підставі виданого свідоцтва про право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 набув право власності на спірну земельну ділянку, про що видано державний акт від 19 травня 2009 року серії ЯЗ № 178066.
04 березня 2016 року у державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 2,86 га, розташовану на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
За життя ОСОБА_7 не оспорював видане 04 березня 2008 року ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 2,86 га, розташовану на території Шеківської сільської ради Лубенського району Полтавської області, що належала померлому ОСОБА_6 на підставі державного акта про право приватної власності на землю № 111-ПЛ 3026375.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Після смерті ОСОБА_8 заяву про прийняття спадщини подали ОСОБА_3 (племінниця) та ОСОБА_15 (дружина).
Перша лохвицька нотаріальна контора листом від 15 січня 2019 року повідомила ОСОБА_3 про те, що вона не є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_8 .
Також з вищевказаної постанови Верховного Суду вбачається, що ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_15 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 4 березня 2008 р. серії НОМЕР_2 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 р. ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . Вказана постанова Полтавського апеляційного суду постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 р. залишена без змін.
Таким чином, судом враховуючи і постанову Верховного Суду у справі № 539/4177/19 встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняв та оформив (частину майна - земельну ділянку) його син ОСОБА_8 .
Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1296 ЦК України Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Враховуючи вищевказані норми суд вважає, що ОСОБА_8 прийняв всю спадщину після смерті ОСОБА_6 , до складу якої ввійшла не тільки земельна ділянка, а й домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Надану позивачами як доказ заяву підписану нібито ОСОБА_8 05.05.2016 р. суд не може вважати належним і допустимим доказом, оскільки вона, на думку суду, не має юридичної сили, є нікчемною, адже подана після звернення ОСОБА_8 до суду з заявою про надання строку для подання заяви про прийняття спадщини ще в 2007 році, про що зазначив і Верховний Суд посилаючись на рішення Лубенського районного суду від 19.12.2007 р.
За таких обставин суд не може визнати слушними аргументи позивача ОСОБА_1 , що на вказаний будинок після смерті ОСОБА_6 жодна особа не претендувала.
Більше того, незважаючи на виконання судом вимог цивільно-процесуального законодавства щодо необхідності встановлення кола осіб, що можуть бути учасниками справи, стороною позивача категорично заперечувалась доцільність залучення до участі у справі не тільки ОСОБА_3 , під час підготовчого засідання (а.с. 118, 119), а й спадкоємиці ОСОБА_8 (який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 ) дружини ОСОБА_15 - під час судового розгляду 07.05.2024 (а.с.186-187).
Більше того, позивачами зазначалося, що ними було передано кошти за будинковолодіння, в якому проживав ОСОБА_6 , тобто на думку суду в цьому випадку мав місце попередній договір купівлі-продажу будинку, і це само по собі суперечить поняттю «добросовісності», що є однією з умов, необхідних для визнання права власності на набувальною власністю.
Тому враховуючи викладене, а також категоричну позицію позивача про відсутність підстав для залучення до участі у справі, зокрема, ОСОБА_15 , суд дійшов висновків, що стороною позивача обрано неефективний спосіб захисту свої прав, та неправильно визначено коло осіб - учасників справи, а відтак, враховуючи принцип диспозитивності в цивільно-процесуальному законодавстві, визначений ст. 13 ЦПК України, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 13, 18, 81, 83, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Сенчанської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку передбаченому п.15.5) Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 17 травня 2024 р.
Суддя Лохвицького
районного суду Л.Г.Цімбота