16 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/20031/23 пров. № А/857/2954/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Братичак У.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач-1), ГУ ПФУ у Кіровоградській області (далі - відповідач-2), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Кіровоградській області №134650013779 від 26.07.2023, яким йому було відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон №3723), п.п.10, 12 Закону України “Про державну службу” №889-VІІІ від 10.12.2015 (далі - Закон №889) та зобов?язати ГУ ПФУ у Львівській області перевести його на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723, п.п.10, 12 Закону №889, зарахувавши періоди роботи з 25.04.2002 по 01.06.2006 та 18.11.2010 по 25.11.2020 на посаді міського голови м. Жовкви до стажу державної служби, та виплачувати її, починаючи з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 24.07.2023, з урахуванням даних довідок про складові заробітної плати.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 до 04.07.2001, тобто до дати набрання чинності Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”. Згідно записів трудової книжки позивача, він працював в органах місцевого самоврядування у період з 25.04.2002 по 01.06.2006 та з 18.11.2010 по 25.11.2020.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_1 у період з 25.04.2002 був обраний міським головою м. Жовкви (запис 27), 01.06.2006 - звільнений в зв?язку з закінченням строку повноважень (запис 29), 18.11.2010 - обраний міським головою м. Жовкви (запис 32), 19.11.2015 обраний міським головою м. Жовкви (запис 33) та 25.11.2020 звільнений у зв?язку з закінченням строку повноважень (запис 35).
24.07.2023 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області зі заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, яка відповідно до екстериторіального принципу розподілу єдиної черги завдань, розглядалася ГУ ПФУ у Кіровоградській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Кіровоградській області №134650013779 від 26.07.2023 позивачу було відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, оскільки згідно записів його трудової книжки, він працював на посадах державної служби з 26.10.1992 по 18.11.1994, з 21.11.1994 по 04.01.1999 та з 05.01.1999 по 05.06.2000. Гр. ОСОБА_1 16.04.1994 присвоено 11 ранг державного службовця, 21.11.1994 прийняв присягу державного службовця. Стаж на посадах державної служби - 7 років 7 місяців 7 днів. Час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 до 04.07.2001, тобто до набрання чинності Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування” №2493-ІІІ від 07.06.2001 (далі - Закон №2493). Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 працював в органах місцевого самоврядування у період з 25.04.2002 по 01.06.2006 та з 18.11.2010 по 25.11.2020. 25.04.2002 прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, присвоєно 7 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 19.11.2015 прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, а тому вищезазначені періоди не підлягають зарахуванню до стажу державної служби. За відсутності стажу роботи на посадах віднесених до категорії посад державної служби, у переведенні на пенсію відповідно до Закону №889 вирішено відмовити.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивача з 25.04.2002 по 01.06.2006 та з 18.11.2010 по 25.11.2020 на посаді голови міської ради, який підтверджується записами у його трудовій книжці, має зараховуватися до стажу державної служби. Суд дійшов висновку, що відмова відповідача-2 у переведенні позивача на пенсію відповідно до Закону №889 є протиправною, а тому оспорюване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом №889, відповідно до статті 90 якого, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058.
Пунктом 10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889 визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п.12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, але за певної додаткової умови : у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723 передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця : певний вік і страховий стаж.
Згідно ч.1 ст.37 Закону №3723, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абз.1 ч.1 ст.28 Закону №1058, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723 після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 цього Закону та пунктами 10, 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановох від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі № 586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а, від 17.05.2021 по справі №607/5615/17.
Механізм обчислення стажу державної служби визначено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі - Порядок №229), пунктом 4 якого передбачено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом №2493.
Згідно п.6 Порядку №229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889, відповідно до якого, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, встановлених на той час законодавством.
Тобто, стаж державної служби за періоди роботи до 01.05.2016 обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.
Стаж державної служби до набрання чинності Законом №889 обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі - Порядок №283), відповідно до п.2 якого, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону №2493, а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Крім цього, відповідно до п.3 Порядку №283, до стажу державної служби включається також час роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.
В подальшому у п.4 ч.2 ст.46 Закону №889 було закріплено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування”.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування визначає Закон №2493, відповідно до статті 2 якого, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Посади в органах місцевого самоврядування віднесені до відповідних категорії посад статтею 14 Закону №2493.
За змістом ст.22 Закону №2493, до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Таким чином, оскільки позивач працював на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону №2493, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні періоди роботи позивача на посаді голови міської ради підлягають зарахуванню до стажу його державної служби, що дає право на пенсійне забезпечення у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 22.11.2018 по справі №500/6640/16, від 10.02.2021 по справі №825/1453/18, від 12.04.2021 по справі №591/3924/16-а.
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, періоди роботи позивача з 26.10.1992 по 18.11.1994, з 21.11.1994 по 04.01.1999 та з 05.01.1999 по 05.06.2000 зараховані відповідачем-2 до стажу його державної служби як 7 років 7 місяців 7 днів, що підтверджується матеріалами справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зарахування до стажу державної служби спірних періодів роботи позивача в органах місцевого самоврядування, які протиправно не враховано ГУ ПФУ у Львівській області під час вирішення питання про переведення його на інший вид пенсійного забезпечення та, як наслідок, ГУ ПФУ у Кіровоградській області було прийнято протиправне рішення №134650013779 від 26.07.2023, яке підлягає скасуванню, оскільки на дату звернення до відповідача (24.07.2023) позивач досягла віку 62 років, набув більше 35 років загального страхового стажу та 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
В матеріалах справи наявні довідки за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України №1-3 від 17.01.2017, а саме : про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) №03-07/2057 від 24.07.2023, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) №03-07/2056 від 24.07.2023, про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби №03-07/2055 від 24.07.2023.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року по справі №380/20031/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук