про відмову у відкритті провадження
16 травня 2024 рокусправа № 380/10353/24
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Желік О.М., перевіривши матеріали позовної заяви Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) до Золочівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною і скасування постанови, -
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) до Золочівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із вимогою визнати протиправною та скасувати постанову Золочівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу в межах ВП №74858812 від 01.05.2024.
Згідно з п.п. 3, 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст. 287 КАС України, приписами ч. 1 якої передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404) визначає виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Зі змісту ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404 в їх взаємозв'язку очевидно, що цей закон розмежовує виконавче провадження залежно від суб'єкта прийняття рішення, що підлягає примусовому виконанню, а саме:
1) виконавче провадження щодо примусового виконання судових рішень.
Судовими рішеннями з-поміж вказаних у статті 3 Закону №1404 рішень, що підлягають примусовому виконання та виконавчих документів є:
- судові рішення, рішення третейського суду, рішення міжнародного комерційного арбітражу, рішення іноземних судів, на примусове виконання яких у передбачених законом випадках та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України випадках, суди видають виконавчі листи та накази (п.1 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- судові накази (п.1-1 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом(п.2 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України (п.8 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
2) виконавче провадження як процес примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), при цьому такими «іншими» є усі, окрім судів, органи, що на підставі законодавства мають право приймати обов'язкові для виконання рішення. Такими рішеннями «інших органів/посадових осіб» відповідно до статті 3 Закону №1404 є:
- виконавчі написи нотаріусів (п.3 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій (п.4 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди (п.5 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- рішення інших державних органів, рішення Національного банку України, накази Голови Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України або осіб, які виконують їхні обов'язки, що законом визнані виконавчими документами (п.7 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (п.9 ч. 1 ст.3 Закону №1404);
- рішення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами (п.10 ч. 1 ст. 3 Закону №1404);
- рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу (п.11 ч. 1 ст.3 Закону №1404).
Відповідно до статті 2 Закону №1404 однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби в адміністративному та/або судовому порядку регламентує Розділ X Закону №1404, що складається з статті 74 Закону №1404, що містить такі положення:
1) частина 1 статті 74 Закону №1404 - рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Ці положення частини першої статті 74 Закону №1404 чітко узгоджуються із відповідними положеннями процесуальних кодексів в усіх видах судочинства, що регламентують порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (наведено вище).
Системне тлумачення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII у її взаємозв'язку з наведеними положеннями процесуальних кодексів (ГПК України, ЦПК України, КАС України) дозволяє зробити висновок, що судовий контроль за виконавчим провадженням як завершальною стадією судового процесу (виконанням судового рішення) здійснює той суд (місцевий загальний, господарський чи адміністративний), який постановив судове рішення та видав виконавчий лист/наказ; цей судовий контроль охоплює всі стадії виконавчого провадження - від його відкриття до закінчення.
2) частина 2 статті 74 Закону №1404 - рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тлумачачи зміст положень ст.ст. 1, 3, 74 Закону №1404 у їх взаємозв'язку із наведеними положеннями процесуальних кодексів суддя дійшла висновку, що функції судового контролю за рішеннями, діями/бездіяльністю виконавців щодо примусового виконання рішень судів та інших органів розподіляються між судами різних юрисдикцій за простою та цілком логічною формулою - кожен суд контролює виконання ухваленого ним судового рішення в порядку, визначеному процесуальним законодавством, на підставі якого розглянуто спір (ГПК України, ЦПК України, КАС України), а судовий контроль за виконанням рішень інших органів/посадових осіб (не судів) здійснює відповідний адміністративний суд в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідно до п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Суддя проаналізувала гіпотези норм ч. 2 ст. 63, ч. 3, 4 ст. 64-1, ч. 6 ст. 66, ч. 4 ст. 67, ч. 14 ст. 71, ч. 1, 2 ст. 75 Закону №1404 (напр.: у разі невиконання без поважних причин боржником рішення; якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про його виселення/про вселення стягувача; у разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні; за наявності заборгованості зі сплати аліментів; у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі) та дійшов висновку, що Законом №1404 передбачено повноваження виконавця накладати на боржника у виконавчому провадженні штраф як спосіб впливу/притягнення до відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання вимог виконавчого документа.
Отже, накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є видом юридичної відповідальності, до якої виконавець притягує його (боржника) за невиконання рішення, що підлягає примусовому виконанню в процедурі виконавчого провадження, в певних випадках, як от передбачені ст.ст. 63, 75 Закону №1404 - за умови відсутності поважних причин, що перешкодили боржнику виконати рішення у встановлені виконавцем строки. Тому в спорі щодо правомірності постанови державного виконавця про накладення на боржника штрафу на підставі ст.ст. 63, 75 Закону №1404 (притягнення до відповідальності за невиконання рішення зобов'язального характеру без поважних причин) в предмет доказування входитиме встановлення таких обставин:
- чи боржник виконав/не виконав у встановлені виконавцем строки рішення, що виконується примусово в процедурі виконавчого провадження;
- якщо боржник не виконав рішення - то чи були поважні причини, що перешкодили йому вчасно виконати свій обов'язок.
Отже, постанова виконавця про накладення штрафу в розумінні ч. 1, 2 ст. 74 Закону №1404 є рішенням державного виконавця щодо виконання судового рішення/рішення іншого органу, а порядок її оскарження визначається за суб'єктом прийняття рішення, що примусово виконується в процедурі такого виконавчого провадження.
Тому, якщо виконавець притягнув боржника до юридичної відповідальності з метою примусити його виконати судове рішення (напр., рішення суду про поновлення особи на роботі), то постанова про накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин судового рішення в розумінні частини першої статті 74 Закону №1404 є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення, а її правомірність (перевірка законності притягнення боржника до юридичної відповідальності) є предметом судового контролю (може бути оскаржена) суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом - ГПК, ЦПК, КАС - залежно від юрисдикції суду, що видав виконавчий документ.
Якщо ж виконавець притягнув боржника до юридичної відповідальності з метою примусити його виконати рішення іншого органу/посадової особи, а не суду (напр., рішення комісії по трудових спорах про поновлення особи на роботі), то така постанова про накладення на боржника штрафу в розумінні ст.ст.1, 3, ч. 2 ст. 74 є рішенням виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) та може бути оскаржена до відповідного адміністративного суду в порядку, визначеному КАС України.
Суддя також звертає увагу на ще одну важливу для тлумачення та застосування частини 2 статті 74 Закону №1404 обставину: постанова державного виконавця про накладення штрафу має подвійну правову природу - окрім функції притягнення боржника до відповідальності вона також є виконавчим документом (про стягнення коштів в дохід держави) та в розумінні ст. 3 Закону №1404 є «рішенням іншого органу», що відповідно до цього закону підлягає примусовому виконанню. Отже, якщо боржник, на якого виконавець наклав штраф, не доб'ється скасування постанови про накладення штрафу в судовому порядку або не сплатить штраф добровільно, то така постанова як виконавчий документ («рішення іншого органу») підлягатиме примусовому виконанню. Якщо в процесі примусового виконання постанови виконавця про накладення штрафу (зазвичай здійснюється в окремому виконавчому провадженні, що виділяється з основного) боржник вважатиме за необхідне оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо виконання цієї постанови, то на підставі частини 2 статті 74 Закону №1404 судовий контроль за законністю таких рішень, дій/бездіяльності буде здійснювати відповідний адміністративний суд в порядку, визначеному КАС України.
Як встановила суддя, оскаржувана постанова державного виконавця Золочівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 01.05.2024 про накладення штрафу на Військовий госпіталь Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) (боржника у виконавчому провадженні ВП №74858812) обґрунтована тим, що рішення суду у цивільній справі №445/2007/23 не виконано у повному обсязі у встановлені державним виконавцем строки без поважних причин.
Відтак застосування цього заходу реагування (штраф) за невиконання боржником рішення суду зобов'язального характеру у встановлений державним виконавцем строк є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження в цивільній справі №445/2007/23 - повне виконання рішення суду.
Отже, в розумінні частини першої статті 74 Закону №1404 постанова про накладення штрафу від 01.05.2024 є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення у цивільній справі №445/2007/23, а тому може бути оскаржена до Золочівського районного суду Львівської області як суду, який видав виконавчий лист №445/2007/23 від 24.04.2024, у порядку, визначеному статтею 447 ЦПК України.
Суддя при формуванні цього висновку враховує підстави позову Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) - позивач оскаржує постанову від 01.05.2024, оскільки вважає, що невиконання рішення суду у цивільній справі №445/2007/23 відбулося з поважних, незалежних від нього причин, тому державний виконавець безпідставно притягує його до юридичної відповідальності у формі штрафу за невиконання без поважних причин рішення суду зобов'язального характеру; водночас позивач не оскаржує рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання постанови про накладення штрафу від 01.05.2024. Отже, юрисдикція цього спору визначається частиною першою статті 74 Закону №1404.
Суддя відзначає, що постанови державного виконавця про стягнення штрафів в розумінні частини другої статті 74 Закону №1404 є різновидом передбачених ст. 3 Закону №1404 «рішень інших органів (посадових осіб)», тому до адміністративного суду оскаржуються рішення, дії/бездіяльність виконавця щодо виконання цих постанов, а не щодо їх прийняття.
Таким чином, на підставі викладеного суддя доходить висновку про те, що питання законності постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин як заходу притягнення боржника до юридичної відповідальності відповідно до приписів частини першої статті 74 Закону №1404 повинен розглядати той суд, що видав виконавчий лист (в цій ситуації - Золочівський районний суд Львівської області в порядку ст. 447 ЦПК України), а не «відповідний адміністративний суд» на підставі частини другої статті 74 Закону №1404.
При цьому, суддя вказує, що у випадку розгляду справи Львівським окружним адміністративним судом, як судом першої інстанції, буде порушено принцип розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України», суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зважаючи на викладене, цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до вимог частини 6 цієї ж статті, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Враховуючи правила предметної підсудності та характер спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суддя дійшла висновку про відмову у відкритті провадження за позовом Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) до Золочівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, оскільки даний спір виник із цивільних відносин, його вирішення віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, відповідно до підсудності, визначеної Цивільним процесуальним кодексом України.
Поряд з тим, слід роз'яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст.170, ст.ст. 30, 243, 248, 256, 294, 295, пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
відмовити у відкритті провадження за позовною заявою Військового госпіталю Національної гвардії України (військова частина НОМЕР_1 ) до Золочівського відділу державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною і скасування постанови.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня її складення.
Суддя Желік О.М.