16 травня 2024 року м. Ужгород№ 260/2015/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі судді Дору Ю.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), яким просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугою років за заявою від 07.11.2022 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років з моменту припинення її виплати; стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року закрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугою років за заявою від 07.11.2022 року.
Відтак, розгляд справи здійснюється у межах позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років з моменту припинення її виплати; стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він набув право на пенсійне забезпечення, з 22.10.2008 позивач отримував пенсію за вислугою років та перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в АР Крим, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 22.10.2008 року. Вказує, що на момент призначення пенсії позивач проживав в АР Крим. 07.05.2018 року позивач переїхав у м.Мукачево. 31.10.2022 року зареєструвався як внутрішньо переміщена особа.
Позивач вказує, що 07.11.2022 року звернувся до відповідача про поновлення виплати пенсії, проте відповідач відмовив у відновленні виплати пенсії, мотивуючи свою бездіяльність тим, що зареєстроване місце проживання позивача є АР Крим, тому виплату пенсії можливо провести за наявності паперової пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що поновлення виплати пенсії позивачу можливо провести виключно у разі надходження паперової пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії. Зазначає, що ОСОБА_1 просить поновити виплату з моменту припинення, однак документів, які підтверджують факт припинення виплати, позивач не надав, а також матеріали пенсійної справи в ГУ ПФУ в Закарпатській області відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вказує таке.
Позивач є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 . Місце проживання позивача згідно з відміткою у паспорті з 07.05.2018 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що з 22.10.2008 позивач отримував пенсію за вислугою років та перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в АР Крим, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 22.10.2008 року.
Згідно з довідкою від 31.10.2022 року №2101-7001600483 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
07.11.2022 року позивач звернувся до відповідача про поновлення виплати пенсії.
11.11.2022 року відповідач повідомив, що зареєстроване місце проживання позивача є АРК Крим, тому виплату пенсії можливо провести за наявності паперової пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії.
Згідно листа-відповіді Департаменту пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг від 02.12.2022 слідує, що позивач перебував на обліку в ГУ ПФУ в АР Крим. Пенсія виплачувалася по березень 2014 року.
У подальшому рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 року по справі №260/1797/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2022 про поновлення виплати пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
На виконання вищевказаного рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області прийняло рішення №39 від 20.09.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Поряд з цим, статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Загальновідомо, що з лютого 2014 року триває російсько-українська війна.
Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначені Законом України від 15.04.2014 №1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (надалі - Закон №1207-VII).
За змістом статті 1 Закону №1207-VII тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Частиною першою статті 17 Закону №1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
А у силу статті 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як визначено частиною першою статті 4 Закону №1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
У силу частин першої, другої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (надалі - Порядок №365), для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
Згідно з пунктом 15 наведеного Порядку орган, що здійснює соціальні виплати, призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом цього спору є правовідносини щодо наявності підстав для відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за місцем його реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
Суд, аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства у взаємозв'язку з фактичними обставинами цього спору, звертає увагу на те, що для внутрішньо переміщених осіб з окупованої території Автономної Республіки Крим не існує особливого порядку відновлення пенсійних виплат.
Необхідність надання паперової справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам указаними нормами Закону №1706-VII та Порядку №365 не передбачена.
Приписи Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234, до спірних відносин не застосовуються, адже позивач наразі не проживає на території Автономної Республіки Крим та/або м. Севастополя.
Натомість, як підтверджено довідкою від 31.10.2022 №2101-7001600483 позивач з 31.10.2022 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа у м. Мукачево Закарпатської області.
Відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.07.2004 у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (заява №48787/99) визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем МРП. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Застосовуючи наведені висновки до обставин цього спору, суд враховує, що тимчасова окупація російською федерацією території Автономної Республіки Крим з 20.02.2014, як і широкомасштабна збройна агресія військових формувань російської федерації проти України з 24.02.2022, наслідком чого є відсутність ефективного контролю Уряду України над окупованими територіями, не є законною підставою для позбавлення позивача , як внутрішньо переміщеної особи, права на одержання пенсійних виплат на підконтрольній Уряду України території, адже таке право гарантується на підставі ухвалених Україною нормативно-правових актів: Закону №1706-VII та Порядку №365.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.1.02009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Пічкур проти України", рішення від 07.11.2013) застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Тож, за результатами розгляду цієї справи суд установив факт протиправної бездіяльності відповідача, що знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку з негативними наслідками для позивача, пов'язаними з неотриманням останнім належних йому сум пенсії. Крім того, указана бездіяльність суперечить встановленим функціональним обов'язкам відповідача та не відповідає спеціальним нормативним актам, які регулюють його діяльність.
Відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, відповідач діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеного, з метою ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №39 від 20.09.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 .
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, позивачем для звернення до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Таким чином, необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4,м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №39 від 20.09.2023 про відмову у поновленні виплати пенсії за вислугу ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ 20453063) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років з моменту припинення її виплати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4,м. Ужгород, Закарпатська область,88008, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору