Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 травня 2024 року Справа№200/1596/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), якій з 27.09.2010 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та вже з 06.10.2010 року вона повернулася до роботи та припинила отримувати пенсію за вислугу років. Позивач зауважила, що з 28.04.2023 року її було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, розмір якої обчислений з урахуванням норм частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», крім цього їй при призначенні пенсії за віком не було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 10 пенсій. У зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач невірно розрахував її пенсію, вона звернулася до відповідача засобами веб-порталу ПФУ із заявою від 12.02.2024 року. Позивач зазначила, що нею було отримано відповідь відповідача від 06.03.2024 року, в якій було зазначено, що застосування середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком чинним законодавством не передбачено та пенсія розрахована і виплачується згідно з діючим законодавством. У своєму листі, відповідач також, залишив без відповіді вимогу виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач закцентувала свою увагу на тому, що таким чином відповідач відмовив їй у перерахунку пенсії за коефіцієнтом середньої заробітної плати за 2020-2022 роки та виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки вона має право на перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнту середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме коефіцієнту середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, а також у виплаті грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Торецьк) з 27.09.2010 як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з 28.04.2023 року, як отримувач пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначив, що 28.04.2023 року позивач надала заяву № 1385 про перерахунок (перехід з виду на вид) та її звернення було опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961. За результатами опрацювання заяви про перерахунок пенсії, позивача було переведено з пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058. Відповідач зауважив, що відповідно до пункту 4-3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, пенсії призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Відповідач зауважив, що для обчислення пенсії позивача було враховано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки (враховуючи п.4-3 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058), який з урахуванням індексацій відповідно до частини 2 статті 42 Закону № 1058 складає 7405,03 грн. на дату звернення за перерахунком, а з 01.03.2024 - 7994,47 грн. Відповідач зауважив, що для застосування показника середньої заробітної плати з 2023 року за попередні 3 роки (2022-2020 рр.) відсутні правові підстави, оскільки за заявою позивача здійснено перехід з пенсії по вислузі років на пенсію за віком. Відповідач вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню та просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
Позивач надав відповідь на відзив відповідача, в якому зазначила наступне, що у своєму відзиві відповідач стверджує, що пенсія за віком відповідно до Закону України №1058-ІV призначена в порядку переведення з пенсії за вислугу років, проте така позиція не відповідає чинному законодавству. Позивач зауважила, що відповідно до ст. 9 Закону України №1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років, водночас ч.3 ст.45 Закону України №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. У випадку, коли особа отримувала пенсію відповідно до інших законів України, то органами Пенсійного фонду України пенсія не призначається вперше, а перераховується на умовах Закону України №1058-ІV, що є безпідставним, оскільки пенсія за вислугу років і пенсія за віком передбачені різними законами і за своєю природою є різними пенсіями, а тому призначення пенсії за віком особі, яка до того отримувала пенсію за вислугу років, не відповідає передбаченому поняттю переведення на інший вид пенсії. Позивач вважає правомірним призначення їй пенсії за віком, а не переведення з одного виду пенсії на інший із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за три роки, шо передують року звернення за пенсією, відповідно до положень Закону України №1058-ІV. Також позивач, зазначила, що вона заявляла позовні вимоги про виплату їй грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, визначеної пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України №1058-ІV, однак у відзиві на позовну заяву відповідач не наводить жодних аргументів стосовно цієї вимоги. Позивач просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.03.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Про відкриття провадження у справі, сторони були належним чином повідомлені, відповідно до наявності у відповідача реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 25.03.2024.
Позивач був належним чином повідомлений, шляхом опублікування відповідного оголошення на сайті Донецького окружного адміністративного суду про відкриття провадження по справі, враховуючи, що в матеріалах справи відсутня електронна пошта позивача та позивач не має реєстрації кабінету електронного суду.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 . Відповідно до наявного в матеріалах справи копії паспорту серії НОМЕР_2 виданого Дзержинським МВ УМВС України в Донецькій області від 13.05.1999 є громадянкою України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за вислугу років з 27.09.2010 року призначеної відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року.
Як встановлено судом, позивач 28.04.2023 року засобами веб-порталу ПФУ звернулась до відповідача з заявою про перехід на інший вид пенсії.
Як вбачається з відзиву відповідача, заяву позивача від 28.04.2023 року було опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961.
За результатами опрацювання заяви про перерахунок, позивача було переведено з пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року.
Як встановлено судом, підтверджується відповідною копією заяви позивача від 12.02.2024 року, позивач звернулась до відповідача з проханням здійснити їй перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто 2020-2022 роки, в розмірі 12 236,71 грн. та призначити їй виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було надано відповідь від 06.03.2024 року №5109-3166/Г-02/8-0500/24 на заяву позивача, в якій відповідач зазначив, що з 27.09.2010 їй була призначена пенсія за вислугу років відповідно до розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VІ з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ. 28.04.2023 Ви звернулись із заявою № 1385 про перехід на інший вид пенсії, з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону 1058. На підставі статті 45 Закону 1058 переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком було здійснено з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів, що знаходились на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органом Пенсійного фонду. До страхового стажу були враховані періоди роботи набуті після призначення пенсії за вислугу років. Таким чином, страховий стаж враховано по 31.03.2023 та складає 42 роки 5 місяців 8 днів. Коефіцієнт стажу складає 0,42417. При переведенні з одного виду пенсії на інший вид враховувалась заробітна плата за періоди страхового стажу, з 01.07.2000 по 31.03.2023, із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії - 7405,03 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 (коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески)). Застосування середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком чинним законодавством не передбачено. Отже, середньомісячний заробіток для розрахунку розміру пенсії складає 16656,65 грн (7405,03 грн х 2,24937 індивідуальний коефіцієнт заробітку). Розрахунок пенсії з 28.04.2023. Розмір пенсії за віком (ст.27) (16656,65 грн х 0,42417) Доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1 абз.2) (за 12 років) 128,88 грн. Загальний розмір пенсії 7194,13 грн. Пенсія розрахована і виплачується згідно з діючим законодавством.
Позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не призначенні їй пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, починаючи з 28.04.2023 року, із виплатою грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, визначеної пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язати відповідача здійснити призначення та виплату пенсії за віком позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки в розмірі 12 236,71 грн, починаючи з 28.04.2023 року, із виплатою грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, визначеної пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що спірним питанням в даній справі є відмова відповідача щодо застосування при переведенні з пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки та відсутності виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, визначеної пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з цим, статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон №1788-ХІІ) (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років) було передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 10 Закону України №1058-ІV, особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно із статтею 26 цього ж Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-ІV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 вказаного Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 вказаного Закону.
Частиною другою статті 40 Закону №1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 45 Закону №1058-IV, при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зазначає, що Законом №1058-IV у редакції, чинній станом на 27.09.2010 (дату призначення позивачу пенсії за вислугу років), не було передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.
Аналіз положень частини третьої статті 45 Закону №1058-IV свідчить про те, що зазначеною нормою регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника), на інший. Показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого законодавства, зокрема згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення», то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, зроблене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 зазначено, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV. Таким чином, позивачка має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі освіти України за три календарні роки, що передують року звернення.
Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана також Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі №265/7301/16-а, від 09.12.2019 у справі №265/5293/17, від 02.03.2020 у справі №№175/4084/16-а(2-а/175/86/16).
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи (номер запису 7 в трудовій книжці серії НОМЕР_3 ; копією протоколу №96587 від 30.09.2010 року), що позивачу первісно 27.09.2010 було призначено пенсію за вислугу років, як працівнику освіти відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788), який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Разом з цим, за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-IV позивач звернулася вперше лише після досягнення пенсійного віку (28.04.2023). Вказана обставина не є спірною.
Таким чином, у даному випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.
Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01 січня 2004 року здійснюється на підставі Закону № 1058-IV за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії за вислугу років передбачено положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» (постанова Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 265/7301/16-а).
При цьому, статтею 9 Закону № 1058-IV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, частина 3 статті 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком, а саме за 2020-2022 роки.
Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Відповідно до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року по справі №9901/276/19, в якій зазначено, що - «Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи».
Суд зазначає, що за своєю суттю відмова провести перерахунок при призначені позивачу пенсії у певному розмірі є вольовим рішенням суб'єкта владних повноважень, отже, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області при призначенні позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки.
В даному випадку, суд дійшов висновку, що суб'єктом владних повноважень - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області були допущені саме протиправні дії, оскільки ним під час призначення пенсії на підставі заяви позивача при розрахуванні пенсійної виплати був застосований показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, замість 2020-2022 роки, що зумовило звернення позивача за захистом своїх прав до суду.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зміст спірних правовідносин, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки та як похідна вимога, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три роки, що передують року розрахунку пенсії за віком тобто за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії, починаючи з 28.04.2023 року, тобто з часу призначення пенсії за віком з дати подання відповідної заяви.
Щодо позовної вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно невиплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, визначеної пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при призначенні пенсії за віком та як похідна вимога зобов'язати відповідача виплатити грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій, визначеної пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №119 (далі - Порядок №1191), грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з: 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) з неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Отже, підставою для відмови у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком є, зокрема, отримання до моменту призначення пенсії за віком будь-якої іншої пенсії.
В контексті вищенаведеного, слід зазначити, що умовою наявності права на отримання грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу з 27.09.2010 призначалась пенсія за вислугу років, що підтверджується копією протоколу №96587 від 30.09.2010 року, відповідно до запису №7 від 22.09.2010 року, в трудовій книжці серії НОМЕР_3 - позивач звільнена з посади вчителя логопеда за власним бажанням ст.38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років.
В той же час, відповідно до запису №8 від 06.10.2010 року, в трудовій книжці позивача - прийнята на посаду учителя - логопеда.
Факт праці позивача до часу її звернення з відповідною заявою до відповідача про перехід на інший вид пенсії від 28.04.2023 року, сторонами по справі не заперечується та підтверджується відповідною копією трудової книжки, копією наказу Новгородської спеціальної школи №38 Донецької обласної ради від 01.09.2022 року №9/2, копією наказу Новожеланівської спеціальної школи №39 Донецької обласної ради від 05.09.2022 року №105-к.
В свою чергу, судом встановлено, що також не заперечується позивачем виходячи з її позовної заяви, де вона зазначає наступне: - « З 27.09.2010 року позивач одержувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак вже з 06.10.2010 року позивач повернулася до роботи та припинила отримування пенсії за вислугу років (запис у трудовій книжці № 8). Таким чином, позивач була на пенсії за вислугу років лише формально та в період менше ніж один місяць.»
Отже, до призначення пенсії за віком позивачу призначалась пенсія за вислугу років, що позбавляє її права на отримання грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.06.2021 у справі №328/1620/17(2-а/328/81/17) (адміністративне провадження №К/9901/18066/18).
Отже, позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню.
Стосовно посилань позивача на висновки Верховного Суду по справі №310/3774/17 від 22.02.2018 року та по справі №328/1619/17, суд зазначає, що навпаки, відповідно до цих висновків викладено протилежну правову позицію з урахуванням якої суд й відмовляє позивачу в цій частині його позовних вимог, а саме, справа №328/1619/17 - «Тобто до призначення позивачу пенсії за віком йому призначалась пенсія за вислугу років, що позбавляє його права на отримання грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», справа №310/3774/17 - «Як встановлено судами попередніх інстанцій, за заявою позивача з 01 лютого 2011 року йому вже призначалась пенсія за вислугу років, виплата якої була припинена 10 лютого 2011 року. Факт отримання пенсії на протязі нетривалого часу не заперечує і сам позивач. Тобто до призначення позивачу пенсії за віком він певний час отримував пенсію за вислугу років, що позбавляє його права на отримання грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до приписів ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач за подання даного адміністративного позову сплатила судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., що підтверджується квитанцією від 11.03.2024 року.
Враховуючи, що позовні вимоги були задоволенні не у повному обсязі та з урахуванням пропорційності заявлених позовних вимог, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) щодо обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) без застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021, 2022 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три роки, що передують року розрахунку пенсії за віком тобто за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії, починаючи з 28.04.2023 року, тобто з часу призначення пенсії за віком з дати подання відповідної заяви.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 травня 2024 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець