Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/1632/23
номер провадження 2/695/222/24
07 травня 2024 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л.В.,
за участю:
секретаря - Оніщенко Н.В.
представника позивача - адвоката Плачинди К.О.,
представника відповідача - адвоката Пилипенка Р.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, -
Позивач ТОВ «ФК Форт» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, у якому просив стягнути із відповідача на свою користь кошти у розмірі 200 210.88 грн, що складається з інфляційних витрат за період з 27.04.2020 по 27.04.2023р. - 168 828.73 грн та 3% річних за період з 27.04.2020 по 27.04.2023р. - 31 382.15 грн. Крім того просив стягнути із відповідача судові витрати у розмірі 3003.16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.08.2007р. ОСОБА_1 та ВАТ «ВіЕйБі Банк» уклали кредитний договір №Z028, згідно умов якого банк надає грошові кошти у сумі 50 000.00 дол. США в порядку і на умовах визначених цим договором. Оскільки вказаний договір належним чином ОСОБА_1 виконаний не був, то банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості. Рішенням суду від 04.06.2010р. позовні вимоги банку були задоволенні та із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість в сумі 43 628.13 дол. США, що еквівалентно 348 588.76 грн.
25.04.2019р. ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ТОВ «ФК «Інвест Хаус» уклали договір про відступлення прав вимоги за умовами якого право вимоги до позичальника перейшло до нового стягувача. Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.02.2020р. здійснено заміну стягувача на ТОВ «ФК «Інвест Хаус».
05.11.2020р. між ТОВ «ФК «Інвест Хаус» та ТОВ «ФК Форт» укладено договір про відступлення прав вимоги згідно умов якого право вимоги до позичальника за кредитним договором №Z028 від 23.08.2007р. перейшло до позивача.
Позивач наполягає, що рішення суду від 04.06.2010 р. досі не виконано. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника, а тому кредитор має право на отримання відшкодувань матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним коштами. Таке право кредитора визначено ст. 625 ЦК України, при цьому приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань.
За таких підстав, посилаючись на норми ст. 625 ЦК України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 04.06.2019 р. у справі №916/190/18, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою судді від 25.05.2023р. відкрито провадження по даній справі за правилами загального позовного провадження.
06.07.2023р. на адресу суду від представника ОСОБА_1 , адвоката Пилипенка Р.Б. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого сторона відповідача категорично не погодилася із вказаними позовними вимогами. Представник відповідача вказував, що індексації в наслідок знецінення підлягає лише одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Кредитором не здійснювалося жодних дій щодо проведення перерахунку грошової заборгованості за офіційним курсом НБУ, натомість пораховано інфляційне збільшення суми боргу на грошову суму в розмірі 43 628.13 дол. США, що суперечить принципам ст.. 625 ЦК України. Окрім того просив врахувати, що позивачем пропущено строки позовної давності для заявлення вимог про стягнення трьох відсотків річних. Жодного клопотання про поновлення даного строку позивачем подано не було, а заміна кредитора у зобов'язанні у зв'язку з відступленням права вимоги за кредитним договором не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Позивач не надав суду первинних бухгалтерських документів стосовно нарахування кредитної заборгованості та її часткового погашення , а тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості на який позивач нараховує інфляційні витрати та 3% річних становить 348 588.76 грн..
15.08.2023р. підготовче провадження по даній справі закрито, призначено розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, вказував, що на виконанні виконавчої служби перебуває виконавче провадження з виконання рішення суду у справі № 2-553 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 348 588.67 грн, зазначив, що на виконанні державного виконавця знаходиться зведене виконавче провадження по декількох виконавчих листах. Залишок боргу йому не відомий, як і не відомо чи стягувалось із ОСОБА_1 в рамках вказаного виконавчого провадження заборгованість взагалі.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вказував, що матеріали справи не містять належного розрахунку заявленої суми позовних вимог, крім того, рішенням суду борг стягувався в іноземній валюті, так само і умовами договору передбачено отримання та повернення грошових коштів саме в іноземній валюті, а тому до таких правовідносин не може бути застосована індексація заборгованості, яка може нараховуватись тільки на грошову одиницю України - гривню. З приводу позовних вимог про стягнення 3% річних просив застосувати строки позовної давності.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.06.2010р. у справі №2-392/2010 задоволено позовні вимоги ВАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 . Із відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором від 23.08.2007р. в сумі 43 628.13 дол. США, при цьому здійснений перерахунок суми заборгованості на національну одиницю України, станом на 24.11.2009р., за яким еквівалент суми 43 628.13 дол. США становив 348 588.76 грн., про що зазначено в рішенні суду.
Із умов доданого до позовної заяви кредитного договору від 23.08.2007р. за № Z028 вбачається, що кредит надавався в сумі 50 000 дол. США, при цьому повернення кредиту здійснювалося у готівковій формі на відкритий позичковий рахунок за платіжним дорученням щомісячно рівними частинами по 862.06 дол. США до 10 числа кожного місяця, починаючи з 01.11.2007р., останній платіж 862.58 дол. США до 22.08.2012р. (п. 1.1.1 та п. 2.3 Договору).
Також суд зважає і на те, що п. 1.3 вказаного кредитного договору передбачено забезпечення виконання зобов'язань позичальника у вигляді транспортних засобів, перелік яких наведений у вказаному пункті.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.02.2020 р. задоволено заяву ТОВ «ФК «Інвест Хаус» та у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-392/2010 замінено стягувача ПАТ «ВіЕйБі Банк» на ТОВ «ФК «Інвест Хаус».
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.10.2021р. задоволено заяву ТОВ «ФК Форт» та у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-392/2010 замінено стягувача ТОВ «ФК «Інвест Хаус» на ТОВ «ФК Форт».
Звернувшись з цим позовом до суду, представник позивача стверджує, що рішення суду від 04.06.2010 наразі не виконано, грошове зобов'язання, визначене таким рішенням суду, вважається, на його думку, простроченим. Станом на дату звернення до суду сума 3 (трьох) відсотків річних та інфляційних втрат становить 200 210.88 грн. Для визначення розміру простроченого грошового зобов'язання з метою нарахування 3 (трьох) відсотків річних та понесених інфляційних втрат позивачем враховувався розмір заборгованості, визначений вказаним вище рішенням суду №2-392/2010, а саме суми, що зазначена в рішенні суду як еквівалент доларового зобов'язання.
Посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, позивач стверджує, що відповідачем не виконано рішення суду про стягнення боргу, а тому є підстави стягнути вказану суму, розрахунок якої здійснено у позовній заяві.
Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог та існування правової підстави для стягнення таких витрат, враховуючи наступне.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 19.06.2019 по справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Проте, представником позивача не надано доказів щодо невиконання рішення суду у цивільній справі № 2-392/2010 відповідачем ОСОБА_1 .
Представник відповідача правомірно вказує, що матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів стосовно нарахування кредитної заборгованості, її погашення (повного чи часткового).
Із постанови про арешт майна боржника від 10.02.2023р., яка надана позивачем вбачається, що на виконанні державного виконавця Золотоніського ВДВС у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження №44499245 з виконання виконавчих листів за №2-553, виданий 29.06.2011р., за №2-1297, виданий 28.09.2011 та за №2-392, виданий 14.02.2011р. де стягувачем зазначено ТОВ «ФК «Інвест Хаус», а в рамках вказаного виконавчого провадження накладено арешт на транспортні засоби, в тому числі визначені п. 1.3 вказаного вище кредитного договору за №Z0228.
Жодних інших даних з приводу ходу виконавчого провадження, стягнення суми заборгованості, залишку суми боргу тощо суду не надано.
Доказів звернення стягнення на предмет застави позивачем також не надано, а у судовому засіданні представник позивача вказував, що залишок боргу за вказаним борговим зобов'язанням та чи здійснювалось стягнення на користь попередніх кредиторів заборгованості по вказаному виконавчому провадженню йому невідомо.
При цьому, з даних виконавчих проваджень в АСВП, які містяться у відкритому доступі на час розгляду даної справи, вбачається, що стягувачем у виконавчому провадженні №44499245 зазначений ТОВ «ФК «Інвест Хаус».
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 13 та ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ст. 625 ЦК України базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями, що відповідає позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 12.03.2018 по справі №914/712/16.
Позивач посилається на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.06.2010р., однак не надає суду жодних даних щодо залишку суми боргу станом на час проведення ним заявленого розрахунку.
Таким чином підстави позову належним чином не доведені.
Окрім того, спірні правовідносини у цій справі в період з 24.02.2022 регулюються п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Позивач зобов'язаний був врахувати вище описану норму матеріального права під час звернення до суду із досліджуваним позовом та при проведенні розрахунку заборгованості з квітня 2020 по квітень 2023р..
Вирішуючи питання про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Отже, сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.
Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави, що відповідає висновкам, які викладені в постанові Верховного Суду від 03.02.2022 № 758/10335/16-ц
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінюючи надані суду докази та зазначені норми права, суд доходить висновку, що позивачем не обґрунтовано позовні вимоги та не підтверджено їх належними доказами, у зв'язку зі чим у задоволенні позову слід відмовити
Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє повністю то витрати позивача на оплату судового збору задоволенню також не підлягають, що відповідає ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Форт» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 15 травня 2024 року.
Суддя : Середа Л.В.