Справа № 570/4046/23
Номер провадження 2/570/127/2024
13 травня 2024 року
Рівненський районний суд Рівненської області в особі:
судді Красовського О.О.
з участю:
секретаря судових засідань Беднарчук Г.П.
представника позивача адвоката Мороз Л.
представника відповідача адвоката Германа Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне (в порядку спрощеного позовного провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 21.03.2023 о 15 год. 30 хв. та о 15 год. 28 хв. він двома платежами здійснив перерахування коштів по 29 999 грн. 25 коп. на картку «Монобанку» всього на суму 59 998 грн 50 коп. ОСОБА_3 . Проте, як з'ясувалося пізніше, вказаний картковий рахунок належить не ОСОБА_3 , а іншій особі. В АТ КБ «Приватбанк» в усному порядку позивачу повідомили, що вказані кошти скеровано на ім'я ОСОБА_2 . Однак, у позивача ніяких договірних відносин з цією особою не було. А тому безпідставно перераховані кошти підлягають поверненню позивачу. Через це позивач звернувся до суду та просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 59 998 грн 50 коп. та судові витрати у справі в сумі 6073 грн 60 коп., що складаються з 1073, 60 грн. (судовий збір) та 5000 грн. (витрати на професійну правничу допомогу).
Представник позивача разом з позовною заявою подала клопотання про витребування доказів. Просить витребувати у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію: кому (вказати прізвище, ім'я та по-батькові особи, адресу його проживання) 21.03.2023 р. в 15 год. 30 хв. та в 15 год. 28 хв. ОСОБА_1 двома платежами здійснив перерахування коштів по 29 999, 25 грн. з банківської картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (картка за номером НОМЕР_1 ) на банківську картку «Monobank» (картка за номером НОМЕР_2 ).
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 10.08.2023 р. справа була прийнята до провадження судді Красовського О., та призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження на 15.09.2023 року.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 15.09.2023 р. клопотання про витребування доказів було задоволено.
11.10.2023 р. надійшло клопотання ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами справи.
12.10.2023 р. справа відклалася у зв'язку з клопотанням відповідача.
26.10.2023 р. був поданий відзив та буди долучені до нього письмові докази (а.с. 47 - 49).
09.11.2023 р. представником позивача подано клопотання про витребування доказів. Просить витребувати у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію чи дійсно 21.03.2023 р. о 15 год. 30 хв. ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) здійснив перерахування грошових коштів у сумі 29 999, 25 грн. з банківської картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (картка за номером НОМЕР_3 ) на банківську картку «Monobank» на ім'я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), номер рахунку НОМЕР_5 .
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 09.11.2023 р. клопотання про витребування доказів було задоволено.
19.12.2023 р. представником позивача подано клопотання про витребування доказів. Просить витребувати в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» наступну інформацію: чи надходили на картку ОСОБА_2 грошові кошти 21.03.2023 року та 22.03.2023 року від імені ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) з банківської картки (рахунку) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (картка за номером НОМЕР_1 , якщо не можливо ідентифікувати платіж за номером картки - то з номеру карткового чи іншого рахунку)?; -якщо надходили, то зазначити в якій сумі та коли по часу?; -чи вказувалося цільове призначення даних коштів? Та витребувати в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» наступну інформацію: -чи перераховувалися кошти 21.03.2023 року з картки (відповідного рахунку) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; -якщо перераховувалися, то вказати кому, коли, на яку суму, та чи вказувалося цільове призначення даних коштів?.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 19.12.2023 р. клопотання про витребування доказів було задоволено.
15.01.2024 р. справа відклалася у зв'язку з клопотанням представника позивача.
18.01.2024 року надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів (а.с. 87-88).
13.03.2024 р. справа відклалася неявку позивача.
28.03.2024 року надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів (а.с. 97-101).
25.04.2024 року надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів (а.с. 106-119).
29.04.2024 р. представником позивача подано клопотання про витребування доказів. Просить витребувати у АТ «А-БАНК» інформацію, кому (вказати прізвище, ім'я та по батькові, дату народження, РНОКПП) були перераховані кошти 21.03.2023 р. о 15 год. 30 хв. з картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», яка належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в якій сумі? Однак в судовому засіданні 13.05.2024 року представник позивача відмовилася від заявленого клопотання та просила його не розглядати.
29.04.2024 р. справа відклалася у зв'язку з клопотанням представника позивача.
13.05.2024 року надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів (а.с. 129-134).
Відповідач подав відзив.
Зазначає, що він з позивачем домовлявся про допомогу, яку позивач надав йому як засіб до існування, оскільки відповідач має неповнолітню особу та не мав засобів до існування. Картковий рахунок відповідач надав йому особисто, а не ОСОБА_3 , як вказує позивач у позовній заяві. Та відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування. Зважаючи на те, що виплата проведена фізичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку відповідача, вважає, що отримана сума поверненню не підлягає. Зважаючи на наведене просить відмовити у задоволенні позову.
Позивач в судове засідання не з'явився.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позов. Пояснила суду, що до позивача звернувся знайомий ОСОБА_3 та попросив перерахувати на його рахунок кошти у сумі 60 000 грн. При цьому ОСОБА_3 надав картковий рахунок позивачу, на який необхідно перерахувати вказані кошти (картка за номером НОМЕР_2 «Монобанку»). 21.03.2023 о 15 год. 30 хв. та о 15 год. 28 хв. позивач двома платежами здійснив перерахування коштів по 29999, 25 грн., а всього на суму 59998, 50 грн. на карткові рахунки, який зазначив ОСОБА_3 . Проте, як з'ясувалося пізніше, вказані карткові рахунки не належить ОСОБА_3 , а належать іншій особі. Відповідач добровільно не бажає повернути грошові кошти. Тому просить суд позов задоволити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 59 998 грн 50 коп., які були помилково перераховані на рахунок відповідача.
Відповідач в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача в судових засіданнях змінював свою позицію щодо заявленого позову. У першому засіданні він визнав, що відповідач отримав від позивача два грошових перекази, але це була благодійна допомога. Після того, як суд отримав відповідь з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» про зарахування на рахунок відповідача одного грошового переказу, то він визнав отримання цієї суми, заперечуючи отримання другого грошового переказу. У подальшому, коли з'ясувалося, що другий грошовий переказ був здійснений позивачем на картковий рахунок відповідача в АТ «А-БАНК», то він визнав отримання цього платежу. Але просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю та недоведеністю.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України, з'ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судом, позиція сторін.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є клієнтом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», зокрема має картковий рахунок, відкритий у даному банку з номером картки НОМЕР_1 .
21.03.2023 р. до нього звернувся знайомий на ім'я ОСОБА_3 , житель с. Велика Омеляна Рівненського району Рівненської області та попросив перерахувати на його рахунок кошти у сумі 60 000 грн. При цьому ОСОБА_3 надав картковий рахунок позивачу, на який необхідно перерахувати вказані кошти (картка за номером НОМЕР_2 ).
21.03.2023 р. о 15 год. 28 хв та о 15 год. 30 хв. позивач двома платежами здійснив перерахування коштів по 29 999, 25 грн. за реквізитами, які зазначив ОСОБА_3 .
Проте, як з'ясувалося пізніше, вказані карткові рахунки належить не ОСОБА_3 , а іншій особі - відповідачеві у справі. Однак, у позивача ніяких договірних відносин з відповідачем не було.
Як вбачається з відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка надана 06.11.2023 р. на ухвалу суду про витребування доказів, 21.03.2023 р. о 15 год. 28 хв. на картку № НОМЕР_6 поступив платіж на суму 29 850, 00 грн. від Voronkevych Viacheslav (а.с. 50).
Така ж інформація вбачається з долучених представником відповідача доказів 18.01.2024 р. (а.с. 87-88).
Згідно відповіді, яка надійшла від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з картки НОМЕР_1 відкритої на ім'я ОСОБА_1 було виконано три платежі 21.03.2023 р., два з яких у сумі 29 999, 25 грн.:
- переказ на картку Монобанку. Р2Р - одержувач не відомий;
- переказ на картку А-банку. Р2Р - одержувач не відомий.
Норми права, застосовані судом.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те що кошти, які отриманні відповідачем від нього, є безпідставно набутими, а тому до відносин, які виникли між ними, підлягає застосуванню ст. 1212 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18) міститься висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У справі № 489/2893/18 Верховний Суд зазначив, що кошти, які були перераховані позивачем на банківську картку, що належить відповідачу без зазначення призначення платежу, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами, без наявності правових підстав, а також про те, що перераховані кошти є безпідставно отриманими відповідачем.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно усталеної практики ЄСПЛ «майно» може бути або «існуючим майном», або активами, в тому числі за позовами, щодо яких заявник може стверджувати, що він або вона має принаймні, «законне очікування» отримання ефективного володіння майном (справа «Прессос компанія Нав'єра А.О.» та інші проти Бельгії» , справа «Копеський проти Словаччини» та інші).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21) вказано, що відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Приписами статті 1213ЦК України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Судом встановлено, що 21.032023 року позивач перерахував відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 59 700,00 грн., оскільки була вирахувана комісія за переказ коштів. Як зазначила представник позивача, станом на день звернення позивача до суду та день розгляду справи судом, грошові кошти повернуті не були.
Вказані перерахування здійснені позивачем, як він вважав, на рахунок свого знайомого ОСОБА_3 , який попередньо надав йому реквізити.
В ході судового розгляду було встановлено, що жодних договірних чи будь-яких інших правовідносин між позивачем та відповідачем не було. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження підстав отримання вказаної суми грошових коштів. Хоча у відзиві вказував, що позивач переказував йому грошові кошти як допомогу до існування, оскільки відповідач має скрутне матеріальне становище. В подальшому представник відповідача зазначав, що відповідач отримував лише половину заявленої суми позивачем, а вже в останньому засіданні визнав отримання двох грошових переказів. Зазначене суд розцінює як недобросовісну поведінку відповідача та його представника при розгляді справи, приховування від суду інформації, зловживанням процесуальними правами, що призвело до затягування розгляду справи.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Як зазначав Верховний Суд, норми ст.ст. 1212, 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 р. у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та ін.).
Водночас у постанові Верховного Суду України від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл. 83, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Представник відповідача зазначає, що грошові кошти не підлягають поверненню, оскільки згідно постанови КЦС ВС від 17.04.2024 р. у справі 127/12240/22 зазначено, що якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Проте зазначені обставини щодо того, що позивач перерахував грошові кошти відповідачеві знаючи, що у нього відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Адже представник позивача зазначила про те, що позивач перераховував ці кошти своєму знайомому ОСОБА_5 за реквізитами, який той надав. А з відповідачем позивач взагалі не був знайомий, а тому не міг перерахувати йому кошти як благодійну допомогу.
Висновки суду.
Узагальнюючи викладене, можна сказати, що норми ст. 1212, 1213 ЦК України застосовуються у таких випадках: зобов'язання між сторонами виникло не на підставі договору; набуття або збереження майна є абсолютною безпідставним; безпідставне збагачення однієї особи через іншу не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Таким чином, в розумінні вищенаведених положень законодавства кошти, набуті відповідачем, з яким позивач не пов'язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, є безпідставно набутим майном.
За таких обставин, оцінивши докази, подані сторонами, встановивши характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки між сторонами будь-яких договірних зобов'язань не укладалось та відповідачем не були спростовані належними і достатніми доказами у справі, доводи викладені в позовній заяви.
Суд вважає за доцільне зазначити про принцип «балансу ймовірностей» (balance of probabilities), що є одним з основних в розгляді судом питань приватно-правових відносин і цей стандарт притаманний саме цивільним справам, про що зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини і основоположних свобод від 23.08.2016 року у справі «J.K. та інші проти Швеції», а також у рішенні від 15.11.2007 року у справі «Бендерський проти України».
Верховний Суд також зазначає про необхідність у застосуванні такого принципу, зокрема, про це зазначено у постановах від 23.10.2019 року по справі №917/1307/18, від 10.09.2019 року по справі №916/2403/18, від 02.10.2018 року по справі №910/18036/17, від 14.08.2018 року по справі №905/2382/17, зокрема, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Тобто, у зазначених судових рішеннях наголошується на необхідності застосування при винесенні рішення стандарту переваги більш вагомих та переконливих доказів, тобто коли висновок про існування певної стверджуваної обставини з урахуванням поданих стороною доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
При розгляді справи були встановлені обставини, за яких пояснення представника позивача видаються більш вирогідними, ніж протилежні пояснення представника відповідача.
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми у розмірі 59 700 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною першою, третьою статті 59 Основного Закону України кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Реалізуючи своє право на отримання професійної правничої допомоги, 26.06.2023 року між адвокатом Мороз Л.С. та позивачем було укладено договір про надання правової допомоги. На виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом вжито заходів щодо професійної підготовки до розгляду справи, забезпечено вивчення чинного законодавства, якими врегульовуються спірні правовідносини сторін.
Згідно ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Виходячи з наявних матеріалів справи, вартість правової допомоги визначено за домовленістю сторін, і вона складає 5000 грн.
Тому наявні підстави для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу правову допомогу.
Відповідно до змісту частин першої та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Судові витрати стягуються пропорційно до заявлених позовних вимог.
Ціна позову складає 59 998,50 грн., суд дійшов висновку щодо задоволення вимог на суму 59 700 грн. 00 коп., і остання сума складає 99,5% від заявленого позову.
Судовий збір сплачено у розмірі 1 073, 60 грн., 99,5% від суми судового збору становить 1 068, 23 грн.
Тому саме 1 068, 23 грн. судового збору мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 59700 грн. - безпідставно отримані кошти, та судові витрати: 5000 грн. (за надання професійної правничої допомоги), 1068,23 грн. (сплата судового збору), а всього 65 768 (шістдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят вісім) грн. 23 коп.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешканець АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканець АДРЕСА_2 ).
Суддя: Красовський О.О.
Повне рішення суду складено 16 травня 2024 року.