14 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/11275/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Корпорації "ТСМ ГРУП" (далі - Корпорація, позивач) - не з'явився,
відповідача - Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" (далі - АТ "Енергоатом", відповідач, скаржник) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 (головуючий - суддя Ковтун С.А.),
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (головуючий - суддя Євсіков О.О., судді: Корсак В.А., Алданова С.О.)
у справі за позовом Корпорації
до АТ "Енергоатом"
про стягнення 12 702 988, 33 грн.
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Корпорація звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача 8037121,54 грн пені, 1298069,74 грн 3% річних, 5612395,66 грн інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору на виконання комплексу робіт.
1.2. У позовній заяві Корпорація також просила стягнути з відповідача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 018 560,77 грн пені, 1 298 069,74 грн 3% річних, 5 612 395,66 грн інфляційних втрат, 224 213,8 грн судового збору, 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ "Енергоатом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, до 1 000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 залишено без задоволення апеляційну скаргу АТ "Енергоатом", а рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 в оскаржуваній частині - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, АТ "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/11275/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами до 1 000, 00 грн.
3.2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 в частинах стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат АТ "Енергоатом" не оскаржується.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 про те, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності. Також скаржник зазначає, що заявлена сума послуг на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності. Позивачем відповідно до статті 74 ГПК України не надано доказів, які б довели, що його витрати є співмірними з виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову або значенням справи для сторін, а отже вони не підлягають стягненню.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Корпорація 07.05.2024 подала до Суду через «Електронний Суд» відзив на касаційну скаргу, який протокольною ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 залишено без розгляду з огляду на положення статей 13, 118, 119, 294, 295 ГПК України, у зв'язку з пропуском строку для його подачі.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/11275/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
6.2. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/11275/23 за касаційною скаргою АТ "Енергоатом" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
6.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
7.3. Спір у справі фактично виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з АТ "Енергоатом" пені, 3% та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору на виконання комплексу робіт.
7.4. Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, 3% та інфляційних втрат не оскаржувалось в апеляційному порядку. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу, а тому Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та не перевіряє обґрунтованість та законність судових рішень в частині позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки не є предметом касаційного оскарження.
7.5. Так, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.
7.6. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
7.7. Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.
7.8. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
7.9. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
7.10. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
7.11. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
7.12. Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
7.13. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
7.14. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
7.15. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
7.16. Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела дозатягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
7.17. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
7.18. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
7.19. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
7.20. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
7.21. Як установлено судами попередніх інстанцій, Корпорація у позовній заяві зокрема, зазначила, що згідно з попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які вона очікує понести у зв'язку із розглядом справи, сума витрат на професійну правничу допомогу складає 57 000,00 грн.
7.22. До позовної заяви додано такі документи: договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021, специфікація від 20.06.2023, платіжна інструкція від 21.06.2023, ордер, свідоцтво.
7.23. Отже, позивач виконав вимоги статті 124 ГПК України і у позовній заяві, яка в силу статті 161 ГПК України є першою заявою по суті спору, подав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які вона очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
7.24. З поданих до позовної заяви документів судами встановлено таке.
7.25. Адвокатське об'єднання «Віннер люкс» (далі - АО) та Корпорація (клієнт) 05.08.2021 уклали договір про надання правничої допомоги (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого АО зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором (далі - правова допомога, послуги), а клієнт зобов'язується оплатити відповідно до умов договору надану АО правову допомогу та витрати, пов'язані з виконанням договору, що здійснюються АО.
7.26. Конкретний вид та обсяг правової допомоги за договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід'ємним додатком до Договору (далі - специфікація), яка відображає доручення клієнта АО на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу (пункт 1.2 договору).
7.27. У пункті 2.3.4 договору зазначено, що клієнт зобов'язався здійснити своєчасну і повну оплату правничої допомоги АО відповідно до розділу 4 Договору.
7.28. Згідно з пунктом 3.3. договору АО розпочинає надавати правничу допомогу за договором після зарахування коштів на його банківський рахунок (відповідно до розділу 4 Договору) та отримання всіх документів та інформації, що необхідні для надання юридичних послуг за договором.
7.29. У разі виконання Адвокатським об'єднанням своїх зобов'язань за договором сторони складають двосторонній акт приймання-передачі наданих послуг у двох примірниках (по одному для кожної сторони) (пункт 3.4 договору).
7.30. За умовами розділу 4 договору сторони погоджують порядок обчислення гонорару (вартості послуг) АО за договором у вигляді погодинної оплати або фіксованого розміру гонорару (пункт 4.1).
7.31. Сторони погоджують, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому клієнт зобов'язується здійснити попередню виплату гонорару (вартості послуг) АО за договором у розмірі оплати 100% вартості правової допомоги, обчисленої у специфікації. За домовленістю сторін допускається інший порядок оплати (пункт 4.2).
7.32. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу та/або обсягу роботи АО на фактичне виконання договору (підготовку до виконання) розмір гонорару (вартості послуг) може бути збільшений за взаємною домовленістю. У цьому випадку АО скерує клієнтові уточнюючу (або додаткову) специфікацію, у якій буде наведено уточнюючий (або додатковий) розрахунок часу, що має бути витрачений АО на надання послуг за договором, та складений відповідно до такої специфікації додатковий рахунок, який клієнт зобов'язується оплатити відповідно до умов договору. Непогодження клієнтом розміру гонорару (вартості послуг) є підставою для розірвання договору на вимогу АО (пункт 4.3).
7.33. Зазначений в договорі гонорар (вартість послуг) АО не містить збори, обов'язкові платежі, поштові й інші витрати, пов'язані з виконанням договору. Сплата (компенсація) клієнтом таких витрат здійснюється клієнтом протягом двох банківських днів з моменту направлення йому АО відповідного рахунку (пункт 4.4).
7.34. Оплата клієнтом гонорару (вартості послуг) АО здійснюється протягом двох банківських днів з моменту направлення клієнту АО відповідного рахунку клієнтові за допомогою електронної пошти, засобів факсимільного зв'язку або спеціальним нарочним, або рекомендованим листом поштою з повідомленням про вручення (пункт 4.5).
7.35. Сторони погодили, що гонорар (вартість послуг) та витрати, пов'язані з виконанням Договору, вважаються оплаченими клієнтом після зарахування коштів на розрахунковий рахунок АО (пункт 4.6).
7.36. Сторони 20.06.2023 узгодили специфікацію №35 (додаток №5), згідно з якою склад правової допомоги такий: надання професійної правничої допомоги Корпорації під час розгляду Господарським судом міста Києва позовної заяви клієнта про стягнення заборгованості за договором на виконання комплексу робіт, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях; фіксований розмір гонорару - 57 000,00 грн.
7.37. АО 20.06.2023 виставило рахунок на оплату правової допомоги за договором на суму 57000,00 грн; призначення платежу - «оплата за надання правової допомоги згідно рахунку від 20.06.2023 до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021р. (Специфікація №35)».
7.38. Платіжною інструкцією №975 Корпорація 21.06.2023 сплатила АО 57 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за надання правової допомоги згідно рахунку від 20.06.2023 до договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021р. (Специфікація № 35)».
7.39. Відповідач заперечив проти заявленої суми витрат на правничу допомогу та просив зменшити їх до 1 000,00 грн, мотивуючи своє клопотання тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження понесених витрат, а саме доказів виконання послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових відповідних послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, що є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також відповідач зазначив, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності.
7.40. Вирішуючи питання в частині витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що позивач надав належні докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу (договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021, специфікація від 20.06.2023, платіжна інструкція від 21.06.2023, ордер, свідоцтво) в сумі 57000,00 грн.
7.41. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення в оскаржуваній частині, зазначив, що матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення свідчать, що суд першої інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надав оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов правомірного висновку про задоволення заяви Корпорації про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
7.41.1. Апеляційний господарський суд також зазначив, що матеріали позовної заяви складають два повноцінних томи справи загальним обсягом майже 500 сторінок, представник позивача брав участь в усіх трьох засіданнях місцевого суду (на відміну від представника відповідача), а задоволення позову частково відбулось лише через те, що суд, керуючись наданим йому законом правом, зменшив на 50% розмір пені, заявленої до стягнення, не встановивши незаконність чи безпідставність первісних позовних вимог. Посилаючись на невідповідність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу критеріям реальності та розумності, а також необхідність її зменшення до 1000 грн, відповідач не навів жодного обґрунтування цієї суми витрат на правничу допомогу, не зазначив жодних заперечень стосовно здійсненої судом оцінки наявних в матеріалах справи доказів фактичного понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у заявленому до стягнення розмірі.
7.42. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем докази (див. пункти 7.24-7.39), здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.
7.43. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20 про те, що «Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності».
7.44. Разом з тим колегія суддів вважає, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а лише передбачає, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
7.45. Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, позивач надав документальне підтвердження надання правової допомоги, яке суди обох інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу дослідили та надали оцінку про, що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень (див. пункти 7.21, 7.22, 7.24-7.38).
7.46. Так, на підтвердження надання правової допомоги позивач додав до позовної заяви договір про надання правничої допомоги від 05.08.2021, специфікацію від 20.06.2023, платіжну інструкцію від 21.06.2023, ордер, свідоцтво. Відтак, довід касаційної скарги про відсутність документального підтвердження надання правової допомоги спростовується встановленими судами обставинами справи.
7.47. Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
7.48. Верховний Суд констатує, що зазначаючи про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу до 1 000,00 грн, скаржником не наведено обґрунтованих аргументів для такого зменшення, не вказано на не співмірність витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом, а також ціною позову, не зазначено жодних заперечень стосовно здійсненої судом оцінки наявних в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на надання правової допомоги у заявленому до стягнення розмірі.
7.49. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень за доводами касаційної скарги не виявив порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних і необґрунтованих рішень в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
7.50. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.51. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.
7.52. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.
7.53. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.54. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
7.55. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
7.56. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
7.57. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
7.58. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.59. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" тау справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.4. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу та постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за результати перегляду рішення в цій частині, в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а судових рішень - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.
9. Судові витрати
9.1. Оскільки судові рішення оскаржуються в касаційному порядку лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу та враховуючи те, що судовий збір за подання касаційної скарги на рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно Верховним Судом не розподіляється.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 в частині стягнення витрат на правничу допомогу та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024, прийняту за результатом перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/11275/23, залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 в частині стягнення витрат на правничу допомогу та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024, прийняту за результатом перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2023 у справі №910/11275/23, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець