ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.05.2024Справа № 910/12253/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01001)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" (вул. В'ячеслава Липинського буд. 9 літ. Б, м. Київ, 03057) (поштова адреса: 02092, м. Київ, вул. Празька, 31)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" (04119, м. Київ, вул. Сім'ї Хохлових, буд. 15, корпус А, офіс 3)
про виселення з нерухомого майна
Представники сторін: не викликались.
Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київекопроектбуд» про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення (частини нежилого будинку (сараю елінгу)) загальною площею 190 кв. м, за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, озеро «Лісове», 4 Д./11Б.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на припинення спірного Договору №3046 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 17.09.2019 року у зв'язку з нездійсненням відповідачем сплати орендних платежів на користь балансоутримувача - КП "Плесо" понад 3 місяці та відмовою позивача від договору в порядку п. 9.3. Договору, та ухилення відповідача як орендаря від повернення спірного об'єкта оренди орендодавцю - позивачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12253/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Крім того, вказаною ухвалою суду від 21.08.2023 за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" (код ЄДРПОУ 23505151, 04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ СІМ'Ї ХОХЛОВИХ, будинок 15, корпус А, офіс 3), а також зобов'язано позивача надати суду належним чином засвідчену копію рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6753/23 від 11.07.2023 року, яке набрало законної сили.
Так, 04.09.2023 року через відділ діловодства суду від Комунального підприємства "Плесо" надійшли пояснення №077/221-3357 від 28.08.2023 року, відповідно до яких третя особа просить позовні вимоги Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) задовольнити та зазначає про те, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору та наявним простроченням сплати орендної плати більш ніж на 3 місяці, КП "Плесо" як балансоутримувачем було ініційовано питання про розірвання Договору та повернення орендованого майна, у зв'язку з чим КП "Плесо" звертався до відповідача з відповідними листами. Проте від відповідача жодної відповіді на листи балансоутримувача не надходило. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Також на виконання вимог ухвали суду від 21.08.2023 року від позивача 07.09.2023 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання б/н від 07.09.2023 року про долучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6753/23 від 11.07.2023 року.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 21.08.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: вул. В'ячеслава Липинського буд. 9 літ. Б, м. Київ, 03057, а також на поштову адресу відповідача: 02092, м. Київ, вул. Празька, 31.
Проте, ухвала суду від 21.08.2023 року повернута відділенням поштового зв'язку 28.08.2023 року та 28.09.2023 року неврученою відповідачу у зв'язку з неправильно зазначеною (відсутньою) адресою.
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ "Київекопроектбуд" зазначеній на конверті, що повернувся, а саме вул. В'ячеслава Липинського буд. 9 літ. Б, м. Київ, 03057.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/12253/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 21.08.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" (орендар за договором, відповідач у справі), Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" (підприємство-балансоутримувач за договором, третя особа у справі) та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором, позивач у справі) укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №3046 (далі - Договір), за умовами якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 09.04.2019 №16/151 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт) та знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, озеро "Лісове" (колишня назва "Берізка"), 4, д.11/Б для розміщення суб'єкта господарювання, діяльність якого спрямована на організацію та проведення занять різними видами спорту. Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом (пункти 1.1, 1.2 Договору).
Відповідно до пункту 2.1 Договору об'єктом оренди є частина нежилого будинку (сарай елінг) загальною площею 190,0 кв.м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Згідно із пунктом 2.2 Договору вартість об'єкта згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 30.06.2019 становить без урахування ПДВ: 1 кв.м - 8784,21 грн, всього 1 669 000,00 грн.
Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, об'єкт оренди, орендну плату, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, умови передачі орендованого майна, порядок відновлення об'єкту оренди та умови його повернення, строк дії договору тощо.
Як визначено пунктом 9.1 Договору цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 17.09.2019 до 15.09.2022.
Вказаний Договір підписаний представниками орендаря, орендодавця та балансоутримувача та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 Рішення Київської міської ради від 23.07.2020 № 50/9129 «Про деякі питання оренди комунального майна територіальної громади міста Києва», пункту 4 Положення про Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 02.03.2023 № 6023/6064 Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) уповноважений виступати орендодавцем комунального майна територіальної громади міста Києва.
Згідно з пунктами 1.1, 2.5 Договору об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, озеро "Лісове" (колишня назва "Берізка"), 4, д.11/Б, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII (чинного на момент виникнення спірних відносин).
В свою чергу Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992) втратив чинність 01 лютого 2020 року, у зв'язку з прийняттям Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року, який було введено в дію 01 лютого 2020 року.
Разом з тим, у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Крім того, частиною 3 статті 5 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Таким чином, зважаючи на встановлений пунктом 9.1 строк дії Договору до 15.09.2022, при розгляді даної справи застосуванню підлягають положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-ХІІ від 10.04.1992 року в частині правовідносин сторін, які існували до 01.02.2020 року, а також положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 року стосовно правовідносин сторін, що існували з моменту набрання ним чинності.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (у чинній редакції), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна, регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк; орендар - фізична або юридична особа, яка на підставі договору оренди бере майно у користування за плату на певний строк; орендодавець - юридична особа, яка на підставі договору оренди передає майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 10.04.1992 року, чинній на момент укладання договору) істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
За висновками суду, при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.
Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції від 10.04.1992 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
За умовами пункту 4.1.1 Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати по акту приймання-передачі об'єкт оренди.
Згідно наявного в матеріалах справи Акту приймання - передачі нерухомого майна від 17.09.2019 року підприємство-балансоутримувач та орендодавець передає, а орендар приймає у орендне користування згідно з Договором частину нежитлового будинку сараю елінгу, що перебуває на балансі КП виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" загальною площею 190,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, Дніпровський район, озеро "Лісове", 4 д. 11/Б.
Вказаний акт підписаний орендодавцем, балансоутримувачем та орендарем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень, в тому числі щодо стану об'єкту оренди.
Факт отримання в оренду та подальше користування комунальним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.
За таких обставин, суд доходить висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі в оренду ТОВ "Київекопроектбуд" нерухомого майна, загальною площею 190,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Київ, Дніпровський район, озеро "Лісове", 4 д. 11/Б, на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 10.04.1992 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі. Згідно частин 1 та 3 статті 19 вказаного Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Частиною 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в чинній редакції) орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до пункту 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 (із змінами) та згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток) становить без ПДВ: 21,96 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку липень 2019 року - 4172,50 грн. Якщо договір укладено на строк, що перевищує три роки, розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку переглядається кожні три роки і доводиться до орендаря листом за підписом уповноваженої особи орендодавця.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.2 Договору).
Відповідно до пунктів 3.5, 3.6, 3.7 Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою. Орендна плата сплачується орендарем нa рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.
Оплата витрат на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч. покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), компенсація витрат підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати (пункт 3.9 Договору).
Орендар зобов'язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі (пункт 4.2.3 Договору).
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач договірні зобов'язання в частині здійснення платежів з орендної плати виконував неналежним чином.
Так, балансоутримувач КП «Плесо» листом від 22.12.2022 року №077/221-3179 звернувся до Департаменту з проханням ініціювати розірвання Договору у зв'язку з порушенням його умов відповідачем в частині виконання зобов'язань, а саме: прострочення сплати орендної плати більше ніж 3 місяці, що, в свою чергу, є підставою для розірвання договору оренди та виселення орендаря з орендованих приміщень.
Згідно з доданим до листа від 22.12.2022 року №077/221-3179 актом звірки взаєморозрахунків та Довідкою заборгованості про нарахування і надходження орендної плати, заборгованість відповідача з орендної плати за спірним Договором за період з 01.09.201- 22.12.2022 року складає 25 774,47 грн.
Відповідно до довідки балансоутримувача від 31.01.2023 року № 077/221-250 за спірним договором оренди заборгованість відповідача по орендній платі становить 33 303,95 грн. без ПДВ, період виникнення якого 8 місяців (липень 2021 року - 23.02.2022 року); заборгованість із компенсації земельного податку становить 23 009,80 грн. без ПДВ.
Судом також встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині оплати орендної плати КП "Плесо" як балансоутримувач звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Київекопроектбуд" про стягнення 136 937,77 грн, з яких: 25 774,47 грн заборгованості з оплати орендної плати за Договором №3046 від 17.09.2019 року, 31 426,23 грн компенсації зі сплати земельного податку, 3% річних на суму 1 151,57 грн, 7 758,23 грн інфляційних втрат, 70 054,06 грн пені, 773,21 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 року у справі №910/6753/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 25774, 47 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 31426,23 грн. компенсації зі сплати земельного податку, 3% річних у розмірі 1 151,57 грн., 2 658,17 грн. пені, 773,21 грн. штрафу.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Наведені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16 та від 28.03.2023 року у справі № 910/16266/20.
Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 року у справі №910/6753/23, зокрема, встановлено факт неналежного виконання ТОВ "Київекопроектбуд" своїх обов'язків за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №3046 від 17.09.2019 року в частині сплати орендної плати та земельного податку, внаслідок чого у ТОВ "Київекопроектбуд" виникла відповідна заборгованість за період з 16.05.2021 по 09.04.2023 з орендної плати у розмірі 25 774,58 грн, а також з компенсації земельного податку у розмірі 31 426,23 грн.
За таких обставин встановлені вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 року у справі №910/6753/23 обставини невиконання відповідачем своїх обов'язків за Договором №3046 від 17.09.2019 року щодо повної та своєчасної сплати орендної плати в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Як зазначалось вище, за умовами пункту 9.1 Договору цей договір діє до 15.09.2022 року включно.
При цьому, укладаючи Договір сторони керувалися Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ, який втратив чинність з 01.02.2020 року на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року № 157-ІХ.
В свою чергу, пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 року № 157-ІХ визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Так, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (далі - Постанова № 634), яка набрала чинності 01.06.2022 року, відповідно до пункту 5 якої договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
На підставі викладених законодавчих приписів спірний Договір оренди вважається продовженим з 15 вересня 2022 року на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
У відповідності до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Згідно з частиною 2 статті 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 зі справи №910/5206/20, від 24.11.2022 зі справи №916/1591/17, від 08.11.2022 зі справи №904/8119/21, від 06.07.2022 зі справи №904/8118/21, від 09.02.2022 зі справи №922/1372/21.
Із наведеними приписами законодавства узгоджується передбачене умовами пункту 5.1.3 Договору припинення договору внаслідок дострокового розірвання за ініціативою орендодавця.
Так, відповідно до пункту 5.1.3 Договору при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд з дня закінчення строку платежу орендодавець має право відмовитися від договору та вжити необхідних заходів для примусового виселення орендаря.
Відповідно до пункту 9.3 Договору одностороння відмова від договору не допускається, крім випадку, передбаченого підпунктом 5.1.3 цього Договору. Лист з відмовою від Договору направляється поштою з повідомленням про вручення за місцем знаходження орендаря, вказаним у Договорі. Договір є розірваним з дати одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від Договору, або з дати повернення орендодавцю відмови від Договору з відміткою відділення зв'язку про відсутність орендаря за вказаною адресою.
При цьому, зважаючи на встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 11.07.2023 року у справі №910/6753/23 обставини неналежного виконання відповідачем обов'язків за спірним Договором та наявність у останнього простроченої заборгованості з орендної плати за період з червня 2021 року по лютий 2023 року, позивач набув право на односторонню відмову від договору відповідно до пункту 5.1.3 Договору у зв'язку з несплатою орендарем орендної плати протягом 3 місяців підряд.
Судом також встановлено, що листом від 02.02.2023 року № 062/05-2-499 Департамент комунальної власності м. Києва звернувся до орендаря ТОВ "Київекопроектбуд" з проханням терміново в 10-денний термін погасити заборгованість з орендної плати, що складає 21 478,73 грн. без ПДВ.
Вказаний лист було направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням на юридичну адресу (поштове відправлення № 0100108266079), а також на поштову адресу, вказану ТОВ «Київпроектбуд» в Заяві про оренду вх. № 062/14376 від 17.10.2018 року на адресу Департаменту комунальної власності м. Києва (поштове відправлення № 0100108266060).
Як свідчать надані позивачем докази, поштове відправлення № 0100108266079 відповідачем не було отримано та повернуто відправнику 13.03.2023 року. В свою чергу, поштове відправлення № 0100108266060 було отримано відповідачем 22.02.2023 року.
Поряд із цим КП «Плесо» листами від 21.02.2023 року № 077/221-495 та від 15.03.2023 року № 077/221-849 повідомило Департамент про те, що кошти на погашення заборгованості по орендній платі за спірним договором оренди від орендаря не надходили.
Враховуючи надану КП «Плесо» інформацію Департамент комунальної власності м. Києва керуючись положеннями статті 782 Цивільного кодексу України та пунктами 5.1.3, 9.3 Договору листом від 23.03.2023 року № 062/05-21-1481 повідомив відповідача про відмову від Договору у зв'язку із наявною заборгованістю та про необхідність звільнення орендованого приміщення і передачу його по акту приймання-передачі підприємству- балансоутримувачу відповідно до підпункту 4.2.20 Договору.
Факт надсилання вказаного листа від 23.03.2023 року № 062/05-21-1481 рекомендованим поштовим відправленням № 0104405945860 за адресою місцезнаходження орендаря, а саме: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського 9-б, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями фіскального чеку від 28.03.2023 року та рекомендованого повідомлення від 28.03.2023 року.
Проте, вказане відправлення було повернуто поштовим відділенням зв'язку позивачу 03.05.2023 року неврученим адресату у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Також факт надсилання вказаного листа від 23.03.2023 року № 062/05-21-1481 рекомендованим поштовим відправленням № 0104406026736 на поштову адресу орендаря (м. Київ, вул. Празька 31) та його отримання відповідачем 09.06.2023 року підтверджується наявними у матеріалах справи копіями фіскального чеку від 08.06.2023 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 08.06.2023 року.
Окрім того, лист від 23.03.2023 року № 062/05-21-1481 про відмову від спірного договору оренди повторно було направлено відповідачу цінним листом із описом вкладення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: м. Київ, вул. В'ячеслава Липинського 9-б (поштове відправлення № 0101140554481), а також на поштову адресу відповідача, а саме: м. Київ, вул. Празька 31 (поштове відправлення № 0101140554473).
Як встановлено судом, зазначені поштові відправлення були повернуті до Департаменту комунальної власності м. Києва 27.07.2023 року не врученими відповідачу у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи витягами з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштових відправлення № 0101140554481 та № 0101140554473, а також копіями відповідних поштових конвертів.
Отже, враховуючи вищенаведене суд зазначає, що матеріали справи містять належні докази направлення листа від 23.03.2023 року № 062/05-21-1481 про відмову від спірного договору оренди в односторонньому порядку на юридичну та поштову адреси відповідача.
Наразі, судом встановлено згідно матеріалів справи, що позивачем вчинені дії щодо відмови від Договору №3046 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 17.09.2019 року в порядку, передбаченому частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, та на підставі пунктів 5.1.3, 9.3 Договору до моменту звернення з даним позовом до суду, а саме шляхом звернення орендодавця до орендаря з повідомленням про розірвання договору у зв'язку з наявною заборгованість з оплати орендної плати.
Таким чином, оскільки позивач реалізовував своє право, передбачене пунктом 5.1.3 Договору та відмовився від Договору, надіславши відповідачу відповідний лист про односторонню відмову, і така одностороння відмова не потребує узгодження з орендарем, відтак з урахуванням умов пунктів 5.1.3, 9.3 Договору та фактичних обставин отримання повідомлення про розірвання відповідачем спірний Договір слід вважати припиненим з 09.06.2023 року.
Приписами частини 4 статті 291 Господарського кодексу України визначено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
За приписами частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент укладання договору) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Згідно частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в чинній редакції) у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Як визначено сторонами в пункті 4.2.20 Договору орендар зобов'язаний після припинення дії цього договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об'єкта підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством-балансоутримувачем.
Згідно з пунктом 7.5 Договору у разі закінчення/припинення дії цього договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання- передачі повернути об'єкт оренди підприємству у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об'єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки Договір припинив свою дію у зв'язку з односторонньою відмовою від договору орендодавця на підставі пунктів 5.1.3, 9.3 Договору, у відповідача виник обов'язок з повернення переданого в оренду нежитлового приміщення у відповідності до пунктів 4.2.20, 7.5 Договору.
Проте, як встановлено судом, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підписання відповідачем акту приймання-передачі орендованого майна з оренди в порядку статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пунктів 4.2.20, 7.5 Договору, тобто відповідач об'єкт оренди не звільнив.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не спростовано, станом на час звернення до суду орендоване майно продовжує використовуватись відповідачем.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення умов Договору свої зобов'язання в частині повернення орендованого майна у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства та умовам Договору належним чином не виконав та не передав майно за актом приймання - передачі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" з частини нежилого будинку загальною площею 190,0 кв.м. за адресою: м. Київ, Дніпровський район, озеро "Лісове" (колишня назва "Берізка"), 4, Д.11/Б.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині передачі орендованого майна балансоутримувачу, зокрема, Акту приймання-передачі об'єкту з оренди, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору №3046 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду від 17.09.2019 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
Окрім цього, матеріали справи не містять та сторонами суду не надано доказів вживання відповідачем дій щодо повернення майна, переданого у найм та/або вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від відповідача - орендаря.
Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи та наявну заборгованість відповідача з орендної плати, преюдиційні обставини виникнення та розмір якої встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 року у справі №910/6753/23, приймаючи до уваги дострокове розірвання Договору на підставі пунктів 5.1.3, 9.3 договору у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати протягом більш ніж 3 місяців підряд, за висновком суду правові підстави для продовження користування відповідачем комунальним майном згідно спірного договору оренди відсутні, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" з частини нежилого будинку (сараю елінгу) загальною площею 190,0 кв.м. за адресою: м. Київ, Дніпровський район, озеро "Лісове" (колишня назва "Берізка"), 4, Д.11/Б є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" (вул. В'ячеслава Липинського буд. 9 літ. Б, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 40494620) з частини нежилого будинку (сараю елінгу) загальною площею 190,0 кв.м. за адресою: м. Київ, Дніпровський район, озеро "Лісове" (колишня назва "Берізка"), 4, Д.11/Б
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київекопроектбуд" (вул. В'ячеслава Липинського буд. 9 літ. Б, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 40494620) на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, 10, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 19020407) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон