пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 квітня 2024 року Справа № 903/42/24
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П.
за участю представників:
від позивача: Масюк Г.С. - адвокат (ордер серії АС №1090300 від 10.04.2024),
від відповідача: н/з,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь”, с. Струмівка, Луцького району, Волинської області
до Приватного підприємства “Фермерське господарство Західний Буг”, м. Володимир,
про стягнення 2012231,36 грн.,
04.01.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява від 02.01.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Груп Волинь" про стягнення з Приватного підприємства “Фермерське господарство Західний Буг” 2012231,36 грн., з них: 1831500 грн. заборгованості за переданий товар на підставі договору поставки №15/05/2023-М від 15.05.2023, 166302,25 грн. пені, 14429,11 грн. процентів річних.
Ухвалою суду від 09.01.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.02.2024; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 05.02.2024.
17.01.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” б/н від 17.01.2024 про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 19.01.2024 постановлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "“ДП Груп Волинь” б/н від 17.01.2024 про забезпечення позову відмовити.
23.01.2024 до Господарського суду Волинської області від представника позивача надійшла заява від 19.01.2024 про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 30000 грн.
05.02.2024 через систему “Електронний суд” від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає суму заборгованості перед позивачем в розмірі 1831500 грн.; просить зменшити: проценти річних до 1%, що становить 4809,70 грн.; зменшити розмір пені до суми, яка дорівнюватиме 5% від нарахованої, а саме: до 8315,11 грн.; зменшити суму витрат на професійну правничу (правову) допомогу до 5000 грн.. Також відповідач просить здійснити справедливий розподіл судових витрат у зв'язку з частковим визнанням позовних вимог.
07.02.2024 у судовому засіданні представник позивача просила надати час для ознайомлення з відзивом на позов.
Ухвалою суду від 07.02.2024 було відкладено підготовче засідання на 28.02.2024; запропоновано позивачу подати суду до 26.02.2024 відповідь на відзив відповідача.
14.02.2024 до Господарського суду Волинської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; розгляд справи проводити без участі позивача та його представника.
28.02.2024 через систему “Електронний суд” від представника відповідача надійшло клопотання, в якому він просить продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання у зв'язку участю представника відповідача в іншому судовому засіданні у Маневицькому районному суді.
В судове засідання 28.02.2024 представники позивача та відповідача не з'явився. Ухвалу суду від 07.02.2024 було надіслано до електронних кабінетів позивача та відповідача.
Згідно із ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, залишив його без задоволення.
Ухвалою суду від 28.02.2024 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2024.
12.03.2024 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи без участі представника.
13.03.2024 через систему “Електронний суд” від представника відповідача надійшло клопотання, в якому він просить відкласти судове засідання у зв'язку із участю представника відповідача в іншому судовому засіданні Луцькому міськрайонному суді Волинської області.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, залишив його без задоволення.
Суд не визнавав у судове засідання 13.03.2024 явку представників сторін, й, зокрема, відповідача обов'язковою, а представництво інтересів в суді не обмежено певним колом осіб.
Крім цього, згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 по справі № 907/425/16, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
13.03.2024 в судовому засіданні з розгляду справи по суті було оголошено перерву до 10.04.2024.
10.04.2024 в судовому засіданні представник позивача просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
10.04.2024 в судове засідання представник відповідача не з'явився. Ухвала-повідомлення від 13.03.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача 15.03.2024 об 11:14 год.
Судом враховано, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору, а тому 10.04.2024 судом було вирішено спір за відсутності представника відповідача, зважаючи на те, що відповідач належним чином був повідомлені про судовий розгляд, за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю з огляду на наступні обставини.
15.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ДП ГРУП ВОЛИНЬ”, як постачальником та Приватним підприємством “Фермерське господарство Західний Буг” як покупцем було укладено договір поставки № 15/05/2023-М, у відповідності до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в кількості, асортименті, за ціною та термінами поставки, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (додатках) до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.2. договору ціна товару, що поставляється за даним договором, визначається для кожної партії товару та відображається в рахунках-фактурах та/або специфікаціях (додатках) до даного договору, які є його невід'ємною частиною.
Згідно із п. 4.3. договору товар вважається таким, що переданий постачальником та прийнятий покупцем після підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних. Підписанням видаткових накладних покупець приймає кількість товару, його асортимент, якість та ціну.
Згідно із розділом 6 договору розрахунок між сторонами здійснюється в національній валюті - гривнях (п. 6.1.). Вид розрахунків - безготівкових (п. 6.2.). Форма розрахунків - платіжним дорученням (п. 6.3,). Розрахунки за товар/партію товару здійснюються покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки товару, якщо інший строк (термін) оплати не визначено у додатках до даного договору (п. 6.4.).
Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов, передбачених цим договором і чинним законодавством України.
У відповідності до пункту 7.4. договору у випадку порушення строків здійснення платежів за даним договором (несплати, неповної оплати) покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочене виконання зобов'язання, і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов'язання. Крім цього, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 3 (три) проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Договір поставки №15/05/2023-М від 15.05.2023 підписаний представниками та скріплений печатками сторін.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 6226390 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних: №667 від 15.05.2023, №668 від 16.05.2023, №963 від 16.06.2023, №974 від 16.06.2023, №1274 від 03.08.2023, №1308 від 08.08.2023, №1309 від 09.08.2023, №1543 від 21.09.2023, №1648 від 09.10.2023, №1650 від 10.10.2023, (а.с. 26, 28,30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44).
Видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками.
Відповідач товар оплатив частково, а тому заборгованість відповідача перед позивачем за переданий товар на час розгляду справи становить 1831500 грн.
Доказів, які б спростовували заборгованість в розмірі 1831500 грн., або доказів її оплати, відповідач суду не надав.
24.11.2023 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію щодо виконання договору поставки № 15/05/2023-М від 15.05.2023 (а.с. 46-58), у якій позивач просив негайно, не пізніше семиденного строку з моменту отримання претензії, належним чином виконати умови договору шляхом здійснення розрахунку за поставлений товар та сплатити на користь ТОВ “ДП ГРУП ВОЛИНЬ” загальну суму заборгованості в розмірі 1 943 897,94 грн.
Претензія від 23.11.2023 надсилалася відповідачу цінним листом з описом вкладення 24.11.2024, що підтверджується копіями опису вкладення до цінного листа, поштової накладної, фіскального чеку та трекінгу (а.с. 56-59)
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі - продажу.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У зв'язку із неоплатою відповідачем вартості отриманого товару у повному обсязі підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 1831500 грн. заборгованості за переданий товар, яка визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.
У зв'язку із порушенням відповідачем строку оплати товару, визначеного договором поставки №15/05/2023-М від 15.05.2023, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 166302,25 грн. пені, посилаючись на п.7.4. договору, 14429,11 грн. процентів річних (розрахунки - а.с. 6-14).
Пеня і проценти річних нараховані за прострочення оплати товару окремо за кожною видатковою накладною.
Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом положень ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.4. договору у випадку порушення строків здійснення платежів за даним договором (несплати, неповної оплати) покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочене виконання зобов'язання, і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов'язання. Крім цього, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 3 (три) проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
У зв'язку із порушенням відповідачем строку оплати товару, узгодженого договором поставки, є правові підстави для стягнення з відповідача 166302,25 грн. пені, 14429,11 грн. процентів річних (розрахунки - а.с. 6-14).
У відзив на позовну заяву від 05.02.2024 представник відповідача просить зменшити суму нарахованих позивачем штрафних санкцій до суми, яка дорівнюватиме 5% від суми нарахованої позивачем пені, а саме: до 8315,11 грн. та зменшити розмір відсотків річних до суми, яка дорівнюватиме 1% від нарахованої позивачем суми процентів річних, а саме 4809,70 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Приписами ст. 551 ЦК України передбачено лише право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача. Суд не може не стягувати з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, які в силу закону та встановлених обставин обгрунтовано нараховані позивачем та підлягають стягненню з відповідача.
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Крім того, 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому вони не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Враховуючи зазначене, розрахунок 3% річних відповідає умовам договору та вимогам закону, а тому твердження відповідача про те, позовні вимоги про стягнення 3% річних порушують загально конституційний принцип верховенства права не знаходять свого підтвердження.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, і настання форс-мажорних обставин не є підставою для їх зменшення.
Тому розмір заявленої позивачем до стягнення суми відсотків річних цілком відповідає розміру простроченого основного зобов'язання і лише забезпечує компенсацію знецінення грошових коштів позивача за період прострочення відповідачем грошового зобов'язання, тобто жодним чином не створює надмірного, необгрунтовано тягаря для боржника.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які склалися у справі № 902/417/18 (в якій розмір відсотків сторонами був збільшений до 40% та 96%, відповідно).
В той же час, у справі № 903/42/24 сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України. Відтак, у справі, що розглядається судом, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки).
Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для зменшення розміру процентів річних до 1 %, як про це просить відповідач у відзиві.
Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.
Зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
На обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач у відзиві посилається на те, що розмір штрафних санкцій є надмірним та на те, що він має фінансові труднощі у зв'язку зі зміною кон'юнктури ринкових цін, а також введення воєнного стану на території України.
Проте, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б доводили його скрутне матеріальне становище на день вирішення спору, а також доказів того, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження воєнного стану.
Військова агресія Російської Федерації вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення розміру пені.
Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Також відповідачем не надано доказів причинно-наслідкового зв'язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, який уклав з ним цей договір.
Заявлений до стягнення позивачем розмір штрафних санкцій не є значним чи завищеним у порівнянні із сумою основної заборгованості.
Також суд враховує, що прострочення відповідача з оплати товару становить близько року.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, зумовлені воєнними діями на території України, є безпідставними, оскільки відповідач посилається на ці обставини лише як на факт, при цьому не наводить обставин, які зумовили неможливість виконання ним зобов'язань за договоором.
Необгрунтованою є позиція відповідача про те, що суд повинен зменшити розмір штрафних санкцій з огляду на факт визнання відповідачем заборгованості. Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України суд повинен брати до уваги ступінь виконання зобов'язань боржником, а не ступінь визнання вини.
Не доведено відповідачем й здійснення ним всіх можливих заходів для належного виконання зобов'язань за договором поставки №15/05/2023-М від 15.05.2023.
Таким чином, відповідачем не доведено поважність причин прострочення та невиконання договірних зобов'язань перед позивачем, а також скрутного матеріального становища та достатніх підстав для зменшення розміру пені до 5%, оскільки таке зменшення нівелюватиме саме значення штрафних санкцій як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання товару або грошових коштів за надані ним послуги.
Отже, для зміни судом розміру санкцій, визначених умовами договору, укладеного сторонами добровільно і за взаємною згодою, повинні бути наявні виняткові обставини. Однак, відповідач наявності таких обставин суду не довів.
За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 5%.
Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати переданого товару, а тому вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 166302,25 грн. підлягає до задоволення.
Щодо витрат на правову допомогу.
У позовній заяві позивач зазначив, що попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 30 000 грн.
У заяві від 19.01.2024 представник позивача просив стягнути з відповідача 30000 грн. витрат на професійну правничу(правову) допомогу (а.с. 114-116).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 26 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими представником позивача доказами:
- копією договору №24-03/01 про надання правової допомоги від 24.03.2023 (а.с.117-118);
- копією додаткової угоди (замовлення) №01/24 від 02.01.2024 до договору про надання правової допомоги №24-03/01 від 24.03.2023 (а.с. 119-120);
- копією акту приймання-передачі виконаних робіт(наданих послуг) №01/24 від 18.01.2024 (а.с. 121);
- копією рахунку №01/24 від 18.01.2024 (а.с. 123);
- копією платіжної інструкції в національній валюті від 18.01.2024 №814 на суму 30000 грн.
Договір №24-03/01 про надання правової допомоги від 24.03.2023 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” як клієнтом та адвокатським об'єднанням «Дженерал Ліга Груп» (надалі іменується - адвокатське об'єднання або GLG).
Відповідно до п. 1.1. цього договору GLG приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії GLG по наданню правової допомоги і фактичні витрати GLG, понесені ним у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно з п. 5.1. договору за надану GLG правову допомогу, клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається додатковою угодою до даного договору.
Оплата за надані послуги здійснюється клієнтом за домовленістю між сторонами, щляхом внесення на розрахунковий рахунок GLG авансового пдатежу в розмірі визначеному додатковою угодою до цього договору (п.5.2. договору).
Відповідно до п. 5.3. договору умови та терміни оплати визначені пунктом 5.2. можуть бути змінені додатковою угодою до даного договору.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди №01/24 від 02.01.2024 до договору про надання правової допомоги №24-03/01 від 24.03.2023 сторони погодили, що вартість виконаних робіт та наданих послуг (гонорар) адвокатським об'єднанням «Дженерал Ліга Груп», обумовлених в даній додатковій угоді, становить 30000 грн.
Сторони узгодили, що зазначена в пункті 3 даної додаткової угоди сума гонорару адвокатському об'єднанню «Дженерал Ліга Груп» клієнтом виплачується згідно виставленого рахунку по мірі виконання замовлення, розмір якої та етапність сплати може змінюватись в робочому порядку за згодою сторін (п. 4 додаткової угоди).
Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №01/24 від 18.01.2024 клієнту були надані наступні послуги:
1) юридична консультація щодо стягнення в Приватного підприємства «Фермерське господарства Західний Буг» на користь Товариством з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки за № 15/05/2023-М від 15 травня 2023 року - 1000 грн.;
2) складання та подання до Господарського суду Волинської області позовної заяви про стягнення з Приватного підприємства «Фермерське господарства Західний Буг» на користь Товариством з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки за № 15/05/2023-М від 15 травня 2023 року - 12000 грн.;
3) складання та подання до Господарського суду Волинської області заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких банківських або піших фінансово - кредитних установах та належать Приватному підприємству “Фермерське господарство Західний Буг” в межах суми позову - 2000 грн.
4) складання інших документів процесуального характеру, в яких виникне необхідність в ході судового розгляду справи, в тому числі але не виключно відповіді па відзив, заперечень, клопотань, заяв тощо - 5000 грн.;
5) представництво клієнта в суді та участь в судових засіданнях - 10000 грн.
Загальна вартість роботи (послуг), визначена в акті, складає 30000 грн.
Відповідно до ч.4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи .
Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказана правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 05.02.2024 заявив про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5000 грн., посилаючись на те, що заявлені витрати є завищеними та неспівмірними з обсягом наданих послуг та складністю справи, зазначає , що справа є незначної складності та містить невеликий обсяг доказів.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Враховуючи наявність заперечень відповідача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви про стягнення коштів, враховуючи часткове визнання відповідачем позову, а також те, що сумарна тривалість судових засідань не перевищує години, з відповідача на користь позивача слід стягнути 10000 грн. витрат на професійну (правничу) допомогу, а в решті - відмовити.
Судом враховано, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі в розмірі 30000 грн. не відповідають критерію "розумності їх розміру" і їх відшкодування матиме надмірний характер, а стягнення цих витрат у сумі 10000 грн. на думку суду є співрозмірним з наданими адвокатом послугами в межах цієї справи, обґрунтованими, відповідають критерії "необхідності і обґрунтованості".
Згідно із ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Звертаючись з позовом до суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” сплатило 30183,48 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №772 від 02.01.2024 (а.с. 85).
Оскільки відповідач частково визнав позов до початку розгляду судом справи по суті, Товариству з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” на підставі ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України слід повернути з Державного бюджету України 13736,50 грн. судового збору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України решта суми судового збору, сплаченого позивачем, у зв'язку із задоволенням позову слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Фермерське господарство Західний Буг” (44700, Волинська область, м. Володимир, вул. Ганни Жежко, буд. 9, код ЄДРПОУ 41490962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” (45603, Волинська обл., Луцький район, с. Струмівка, вул. Рівненська, буд. 80А, код ЄДРПОУ 41455341)
- 1831500 грн. заборгованості;
- 166302 грн. 25 коп. пені;
- 14429 грн. 11 коп. процентів річних;
- 16446 грн. 98 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору;
- 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу
3. У стягненні 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовити
4. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “ДП Груп Волинь” (45603, Волинська обл., Луцький район, с. Струмівка, вул. Рівненська, буд. 80А, код ЄДРПОУ 41455341) 13736,50 грн. судового збору, сплаченого згідно із платіжною інструкцією в національній валюті №772 від 02.01.2024 (копія платіжної інструкції в національній валюті №772 від 02.01.2024 знаходиться в матеріалах справи №903/42/24).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено: 18.04.2024.
Суддя І. О. Якушева