"27" листопада 2007 р.
Справа № 30-28/120-06-2993
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду складі:
Головуючого судді: Лавренюк О.Т.
суддів: Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.
при секретарі судового засідання: Іоффе С.Б.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Соломко О.Б., посвід. № 171 від 07.05.2001 р.
від позивача: Калиновська О.С., дов. № 14 від 05.02.2007 р.
від відповідача 1: Тимощук Т.В., дов. № ю-1-29/7 від 12.07.2007 р.
від відповідача 2: не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином
розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Люмар (Одеса) С.А.» (далі по тексту - ДП Люмар (Одеса) С.А.»)
на рішення господарського суду Одеської області від 04.06.2007 р. (підписане 14.06.2007 р.)
по справі № 30-28/120-06-2993
за позовом Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області
до 1. Державної судноплавної кампанії “Чорноморське морське пароплавство»
2. ДП “Люмар (Одеса) С.А.»
про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень та їх повернення
28.03.2006 р. до господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області до Державної судноплавної кампанії “Чорноморське морське пароплавство» та ДП “Люмар (Одеса) С.А.» про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень та їх повернення.
Рішенням господарського суду першої інстанції від 23.06.2006 р. по справі № 28/120-06-2993 (суддя Гуляк Г.І.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду Чорноморський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області звернувся з апеляційним поданням до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить вищезазначене рішення по справі № 28/120-06-2993 скасувати, мотивуючи це тим, що воно прийнято з неповним з'ясуванням обставин по справі та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Також Державна судноплавна кампанія “Чорноморське морське пароплавство» звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. по справі № 28/120-06-2993, в якій просить вищезазначене рішення скасувати, та прийняти нове рішення, мотивуючи це тим, що прийняте рішення необґрунтоване та прийнято з порушенням норм чинного законодавства України.
22.08.2006 р. постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 28/120-06-2993 (головуючий суддя Мирошниченко М.А., судді: Бєляновський В.В., Шевченко В.В.) апеляційне подання Чорноморського транспортного прокурора та апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та Державної судноплавної кампанії “Чорноморське морське пароплавство» задоволено, рішення місцевого господарського суду Одеської області скасовано.
11.10.2006 р. до Вищого господарського суду України надійшла касаційна скарга ДП “Люмар (Одеса) С.А.» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. по справі № 28/120-06-2993.
05.12.2006 р. постановою Вищого господарського суду України по справі № 28/120-06-2993 (головуючий суддя: Дроботова Т., судді: Волковицька Н., Рогач Л.) рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.08.2006 р. у справі № 28/120-06-2993 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
01.02.2007 р. Генеральною прокуратурою України було направлено касаційне подання на постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2006 р. у справі № 28/120-06-2993 до Верховного суду України. але ухвалою Верховного суду України від 22.03.2007 р. по даній справі в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 05.12.2006 р. відмовлено.
04.06.2007 р. рішенням господарського суду Одеської області по справі № 30-28/120-06-2993 (суддя Рога Н.В.) позовну заяву Чорноморського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та регіонального відділення Фонду державного майна України в Одеській області задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ДП “Люмар (Одеса) С.А.» звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду на рішення господарського суду Одеської області від 14.06.2007 р. по справі № 30-28/120-06-2993, оскільки вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Чорноморський транспортний прокурор та Державна судноплавна кампанія “Чорноморське морське пароплавство» надали відзиви на апеляційну скаргу, їх представники були присутні в судовому засіданні, надавали пояснення, скористувались всіма своїми правами.
Представник скаржника в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, оскільки згідно з роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 із змінами особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві та апеляційній скарзі.
З огляду на те, про час і місце розгляду справи скаржник повідомлений належним чином, Одеський апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ДП "Люмар (Одеса) С.А.".
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до наступного.
01 березня 1999 року між житлово-комунальним відділом ДСК "ЧМП" (орендодавець) та ДП "Люмар (Одеса) С.А." (орендар) був укладений договір № 81 на оренду нежитлових приміщень у службовій будівлі ДСК «ЧМП», згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення третього та четвертого поверху, загальною площею 429,00 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4, з метою розміщення офісу. Відповідно до п. 1.2. Договору строк оренди 20 років з 01.03.1999 р. по 01.03.2019 р.
Чорноморський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області просить суд визнати недійсним договір № 81 на оренду нежитлових приміщень у службовій будівлі ДСК «ЧМП» від 01.03.1999 р. та припинити його на майбутнє, а також зобов'язати ДП «Люмар (Одеса) С.А.» повернути до ДСК «ЧМП» орендовані приміщення загальною площею 429,00 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції № 2269 від 14.10.1998 p., що діяла під час укладення оскаржуваного Договору оренди, орендодавцем державного майна могли бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, а щодо оренди державного нерухомого майна - підприємства з дозволу вищевказаних органів. Ст. 9 цього Закону встановлений порядок укладення договору оренди, який передбачає, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу та нерухомого майна, ще перебувають у державній власності, орендодавець у п'ятиденний термін після дати реєстрації заяви надсилає копії проекту договору та інших матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. В порушення вказаних вимог, дозвіл Фонду державного майна України (регіонального відділення) та висновки органу управління вказаним майном - Міністерства транспорту України (в теперішній час Міністерство транспорту та зв'язку України) про можливість оренди нежитлових приміщень загальною площею 429,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4, при укладенні 01.03.1999 р. договору оренди № 81 між ДСК ЧМП та ДП "Люмар (Одеса) С.А." отримані не були.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» для об'єктів, які перебувають у державній власності, методика розрахунку, граничні розміри та порядок використання орендної плати визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, відповідно до вимог п. 2 якої у разі, коли орендодавцем нерухомого майна є державне підприємство розмір орендної плати погоджується з Фондом державного майна України (регіональним відділенням). В порушення вказаних вимог розмір орендної плати за договором № 81, укладеним між ДСК «ЧМП» та ДП "Люмар (Одеса) С.А.", з Фондом державного майна України (регіональним відділенням) не погоджений.
Згідно з п.п. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 pоку, цей Кодекс набирає чинності 1 січня 2004 року та застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Предметом спору по справі є відповідність вимогам закону Договору оренди державного нерухомого майна № 81 від 01.03.1999 p., що був укладений житлово-комунальним відділом ДСК "Чорноморське морське пароплавство" з ДП "Люмар (Одеса) С.А.", який спрямований на виникнення та реалізацію правовідносин між сторонами за договором до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. Відповідно до ст. 58 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За таких обставин, прокурор вважає, що під час вирішення спору в частині дійсності вказаного договору підлягає застосуванню Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 року.
Прокурор зазначив, що ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.) передбачає недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті за недійсною угодою кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою.
Положення Цивільного Кодексу України застосовується до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (п. 4 прикінцевих та перехідних положень). Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 216 цього ж Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Крім того, прокурор вважає, що зобов'язання ДП "Люмар (Одеса) С.А." щодо повернення в натурі орендованих за недійсним правочином приміщень, розташованих по вул. Дерибасівська, 4, обумовлені також вимогами ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Згідно положень статуту Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство", затвердженого в новій редакції наказом Міністерства транспорту України № 455 від 24.06.2003 р., вказане підприємство засновано на державній власності і підпорядковане Міністерству транспорту України, що є органом управління майном. Майно ДСК "ЧМП" є державною власністю та відповідно до ст.ст. 73, 74, 136 Господарського кодексу України закріплене за вказаним державним підприємством на праві повного господарського відання.
Регіональне відділення Фонду державного майна в Одеській області відповідно до "Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 p. N 412 є державним органом, який створюється Фондом державного майна України, та відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень з урахуванням ст. 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду.
Експертна оцінка об'єкта оренди, яка передує укладанню договору, не здійснена, що є порушенням вимог ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженої Постановою КМУ від 10.08.1995 р. № 629 та п. 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Таким чином Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області вважає, що договір оренди від 01.03.1999 р. № 81, укладений між ДСК «ЧМП" та ДП "Люмар (Одеса) С.А." не відповідає вимогам чинного законодавства та повинен бути визнаний недійсним, а враховуючи ті обставини, що неможливо повернути все отримане за договором (фактично орендна плата сплачувалась та приміщення використовувалися під офіс) необхідно визнати цей договір недійсним на майбутнє, повернути державне нерухоме майно - нежитлове приміщення по вул. Дерибасівській, 4, загальною площею 429,00 кв.м. - ДСК "ЧМП" та виселити ДП "Люмар (Одеса) С.А." з вищезазначеного нежитлового приміщення.
На думку ДП "Люмар (Одеса) С.А.", Чорноморський транспортний прокурор у позовній заяві не визначив, які саме інтереси держави він вважає порушеними або існує загроза їх порушення, а також у чому полягає їх порушення та які негативні наслідки можуть настати внаслідок їх порушення.
ДП "Люмар (Одеса) С.А." вказує, що він як сторона у оспорюваному договорі оренди вже протягом семи років виконує його умови. Орендар (ДП “Люмар (Одеса) С.А.») сплачує орендну плату в повному обсязі, в орендованому приміщенні за згодою орендодавця проведено ремонт на суму понад 411 000,00 гривень. Договір № 81 про оренду нежилих приміщень по вул. Дерибасівській, 4, укладений сторонами 01 березня 1999 року. Чорноморський транспортний прокурор звернувся до суду з позовною заявою про визнання вищевказаного договору недійсним 23 березня 2006 року, тобто більш як через сім років після його укладення. У відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено строк позовної давності у три роки, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Враховуючи положення ч.ч. 3, 4 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно з якими до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, застосовується позовна давність п'ять років, а до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину - десять років, відповідач вважає, що до позовних вимог, вкладених у позові Чорноморського транспортного прокурора, слід застосувати строк позовної давності три роки. Постановою Верховного суду України від 25.05.2004 року у справі про визнання недійсним договору прямо вказано на те, що до вимог про визнання договорів недійсними позовна давність застосовується на загальних підставах, а висновки судів про те, що до вимог про визнання угод недійсними позовна давність не застосовується є помилковими.
ДП "Люмар (Одеса) С.А." також вказало, що Чорноморському транспортному прокурору було відомо про наявність відносин оренди між відповідачами, спірний договір оренди неодноразово був предметом прокурорської перевірки, про що, свідчить листування між Чорноморською транспортною прокуратурою та відповідачем ДП “Люмар (Одеса) С.А.», наявність приписів Чорноморської транспортної прокуратури щодо усунення відповідачем порушень законодавства про оренду державного та комунального майна при виконанні цього договору оренди. Більше того, виявлені прокурором порушення стосувалися виключно питань повноти сплати орендної плати та експлуатаційних витрат за спірним договором оренди, а вимоги прокурора щодо усунення таких порушень могли ґрунтуватися виключно на висновках про дійсність даного договору. Викладене, на думку ДП "Люмар (Одеса) С.А.", підтверджується листом Прокуратури Одеської області № 07/2-9044-03 від 11.07.2003 p., приписом Чорноморської транспортної прокуратури № 73 вих-04 від 12.02.2004 p., приписом Чорноморської транспортної прокуратури № 8/1-19вих06 від 31.01.2006 р.
Відповідач також зазначив, що не відповідає дійсності повідомлення прокуратури та позивача - РВФДМУ по Одеській області про відсутність експертної оцінки. Факт проведення експертної оцінки вартості приміщення підтверджується Звітом про експертну оцінку вартості комплексу нежилих приміщень, розташованих на третьому і четвертому поверхах чотириповерхової будівлі за адресою: ж. Одеса, вул. Дерибасівська, 4, від 26 лютого 1999 року. Згідно з вищевказаним Звітом оцінка була проведена Одеським відділенням науково-виробничого центру “Екострой»на замовлення ДП “Люмар (Одеса) С.А.», об'єктом оцінки є комплекс нежилих приміщень, розташованих на третьому і четвертому поверхах чотириповерхової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 4, мета проведеної оцінки - визначення ринкової вартості об'єкта як бази для розрахунку орендної плати, вартість об'єкта оцінки станом на 26 лютого 1999 року склала 295 304,00 гривень. Таким чином, на думку відповідача ДП “Люмар (Одеса) С.А.» вчинило усі дії, вчинення яких залежало від нього, для укладення та виконання договору оренди № 81 від 01.03.1999 р., отримало від орендодавця майно в оренду, приступило до виконання і вже протягом семи років добросовісно виконує умови договору оренди, як дійсного договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як зазначено в п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Як зазначено в частині першій ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 ГПК України, ч. 5 ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру», прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність й захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 за поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Прокурор зазначив, що Міністерство транспорту та зв'язку України згідно з Указом Президента України від 27.08.2004 р. № 1009/2004 "Про положення про Міністерство транспорту та зв'язку України" та ст. 4 Закону України "Про транспорт" є центральним органом виконавчої влади відповідно до покладених на нього повноважень та у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12.1992 р. "Про управління майном, що знаходиться у загальнодержавній власності" здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами транспортної галузі державного майна, а також згідно з п. 2 ст. 73 Господарського кодексу України є представником власника і виконує його функції.
Згідно положень статуту Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство", затвердженого в новій редакції наказом Міністерства транспорту України № 455 від 24.06.2003 р., вказане підприємство засновано на державній власності і підпорядковане Міністерству транспорту України, що є органом управління майном. Майно ДСК "ЧМП" є державною власністю та відповідно до ст.ст. 73, 74, 136 Господарського кодексу України закріплене за вказаним державним підприємством на праві повного господарського відання.
Регіональне відділення Фонду державного майна в Одеській області відповідно до "Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 pоку N 412 є державним органом, який створюється Фондом державного майна України, та відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень з урахуванням ст. 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду. За таких обставин, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України та РВФДМУ по Одеській області.
Ст. 5 ЗаконуУкраїни «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору, встановлено коло орендодавців державного та комунального майна. Відповідно до приписів зазначеної статті орендодавцями нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що є державною власністю, виступають ФДМ України, його регіональні відділення та представництва. Державні підприємства можуть виступати орендодавцями нерухомого майна лише з дозволу ФДМ України, його регіональних відділень та представництв. Зазначена норма носить імперативний характер, тобто обов'язкова для виконання, а тому не дотримання її є порушенням вимог законодавства України.
Стаття 9 цього Закону регламентує порядок отримання дозволу на укладання договору оренди нерухомого майна від ФДМ України, його регіональних відділень та представництва, тобто ще раз підтверджує необхідність отримання такого дозволу для дійсності та можливості укладення договору оренди нерухомого майна, що є державною власністю.
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні оскаржуваного договору вищезазначений порядок не було дотримано, тобто ДСК «ЧМП» не узгодило надання в оренду нерухомого майна (приміщень загальною площею 429,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська,4) з ФДМ України або його регіональним відділенням по Одеській області.
Згідно п. 2 Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. (в редакції від 18.05.1998 р., яка діяла на момент укладення спірного договору), у випадках, коли орендодавцем державного нерухомого майна виступає державне підприємство, то розмір орендної плати за це майно необхідно погоджувати з органом, уповноваженим управляти майном підприємства (в даному випадку з Міністерством транспорту та зв'язку України, якому згідно статуту підпорядковано ДСК «ЧМП»), та органом, визначеним в абзаці другому ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», тобто у даному випадку ФДМ України (його регіональними відділеннями).
Зазначена норма також носить імперативний характер, тобто обов'язкова для виконання, а тому не дотримання її є порушенням вимог законодавства України. Як свідчать матеріали справи, при укладенні оскаржуваного договору вищезазначений порядок узгодження орендної плати також не було дотримано, тобто ДСК «ЧМП» не узгодило розмір орендної плати з уповноваженим управляти його майном державним органом - Міністерством, а також з ФДМ України (його регіональним відділенням в Одеській області).
З викладеного вбачається, що при укладенні угоди, що є предметом цього спору, сторони грубо порушили норми чинного на той час законодавства.
За правилами ст. 48 Цивільного кодексу УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки закону, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Ця стаття застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР).
Оцінюючи строки звернення Прокурора до суду з цією вимогою, слід зауважити, що відповідно до приписів ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, якій діяв на момент укладання спірної угоди, загальний строк для захисту встановлюється в три роки. Початок перебігу строку позовної давності, відповідно до ст. 76 цього Кодексу, починається з дня виникнення права на позов. При цьому, право на позов виникає з для, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення цього права.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р., який набув чинності з 01.01.2004 р., правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються для позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 257 Цивільного кодексу України також передбачено, що загальний строк для захисту встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
ДП «Люмар (Одеса) С.А.» послалось на те, що договір було укладено ще в 1999 році і прокурору більш ніж за три роки до звернення до суду з цим позовом було відомо про наявність оскаржуваного договору. При цьому, в обґрунтування своєї позиції відповідач послався на листи Заступника прокурора Одеської області та приписи Чорноморського транспортного прокурора датовані 11.07.2003 р., 12.02.2004 р. та 31.01.2006 р. Проте, наявні у матеріалах справи лист Заступника прокурора Одеської області та приписи Чорноморського транспортного прокурора датовані 11.07.2003 р., 12.02.2004 р. та 31.01.2006 р. свідчать про те, що прокуратура дізналась про існування цього договору не з моменту його укладення, а лише в липні 2003р. Доказів того, що прокуратура, в тому числі прокурор, який звернувся до суду з цим позовом, раніше цього терміну знала про існування цього договору відповідач до суду не надав.
Те, що прокурор більше ніж за три роки до звернення до суду з позовом знав про наявність цього договору, об'єктивно не підтверджується будь-якими доказами, а тому є хибними та не можуть прийматись до уваги.
З позовом до суду прокурор звернувся 23.03.2006 р., тобто не пропустивши строк позовної давності передбачений як ст. 71 ЦК УРСР, так і ст. 257 Цивільного кодексу України.
Згідно приписів ст. 59 ЦК УРСР та судової практики щодо застосування ст. 48 та ст. 59 цього Кодексу (як приклад, Постанова Верховного суду України від 13.01.2004 р. у справі № 7/85/4/68-81), фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, у разі його недійсності проведення між сторонами реституції, оскільки використання майна - «річ» безповоротна і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірну угоду необхідно визнати недійсною та задовольнити позов.
Таким чином, судова колегія господарського суду апеляційної інстанції вважає, що висновки, до яких дійшов місцевий господарський суд за результатами розгляду матеріалів справи, вірні, а тому рішення господарського суду Одеської області від 04.06.2007 р. по справі № 30-28/120-06-2993 залишається без змін, апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального Кодексу України, колегія суддів -
Рішення господарського суду Одеської області від 04.06.2007 р. по справі № 30-28/120-06-2993 залишити без змін, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Люмар (Одеса) С.А.» - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.
Головуючий суддя О.Т. Лавренюк
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя Т.Я. Гладишева