Дата документу 13.05.2024
Справа № 501/2835/23
2/501/301/24
13 травня 2024 року м. Чорноморськ Одеської області
Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Смирнова В.В.
за участю:
секретаря судового засідання - Кочкіної О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Предмет та підстави позову:
-стягнути з приватного виконавця Колечко Дмитра Миколайовича на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 13195,25 грн., моральну шкоду у розмірі 30000,0 грн. та судові витрати.
І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача:
Позивач позовні вимоги мотивує тим, що постановою приватного виконавця Колечко Д.М. від 24.07.220р. відкрито виконавче провадження ВП №62653414 щодо примусового виконання рішення Приморського районного суду м.Одеса від 23.07.2013р. у справі 2/1522/7718/11 про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором у розмірі 541853,99 грн.
На вказану постанову позивач звернувся до Приморського районного суду м.Одеса із скаргою на дії приватного виконавця та поки скарга розглядалась, відповідач, на підставі оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження та арешт майна, стягнуто з позивача 7990,47 грн. з картки АТКБ «ПриватБанк» та утримано з пенсії за період з листопада 2020р. по липень 2021р. 13195,25 грн.
Постановою Верховного Суду України від 22.03.2022р. визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця Колечко Д.М. від 24.07.2020р. про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №2/1522/7718/11 від 21.11.2014р. виданого приморським районним судом м.Одеса.
З мето врегулювання питання щодо відшкодування матеріальної шкоди позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення неправомірно списаних коштів але отримав відмову в зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Вважає, що діями приватного виконавця йому, окрім матеріальної шкоди, спричинена і моральна яка виразилась в тому, що він є пенсіонером за віком, щомісячний розмір пенсії становив 2671,38 грн., такого розміру пенсії йому вкрай не вистачає на придбання продуктів, ліків, оплату комунальних послуг. Протиправною постановою відповідача на його пенсійний банківський рахунок був накладений арешт, внаслідок чого він взагалі був позбавлений засобів на існування. В зв'язку з чим він змушений був звертатися за допомогою до інших осіб, що ставило його в принизливе становище та викликало почуття пригніченості та неповноцінності.
Відповідач приватний виконавець Колечко Д.М. надав відзив на позовну заяву (а.с.68-71) в якому вказав, що позовні вимоги не взнає та просить суд у їх задоволенні відмовити.
Відзив на позовну заяву мотивований тим, що рішенням Приморського районного суду м.Одеса у справі 2/1522/7718/11 від 23.07.2014р., яке залишене в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27.05.2014р., задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзне Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором у розмірі 541853,99 доларів США.
На виконання вказаного рішення суду Приморським районним судом м.Одеса були видані виконавчі листи на підставі яких він (приватний виконавець) відкрив виконавче провадження ВП №62653414. Того ж дня він, у відповідності до вимог ст..42 ЗУ «Про виконавче провадження» та Інструкції з примусового виконання рішень виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 2000,0 грн. та про стягнення основної винагороди у розмірі 54185,40 дол.США.
Рішення суду на сьогодні залишається чинним.
24.07.2020р. виніс постанову про по арешт майна та коштів боржника, якою був накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , накладено арешт на грошові кошти.
16.09.2020р. від представника стягувача надійшла заява про звернення стягнення на доходи боржника та 22.09.2020р. ним винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яку направлено для виконання до об'єднаного управління ПФУ в м.Одесі та стягнуто із боржника 20% від його пенсії та перераховувались на користь стягувача.
У жовтня 2020р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна та коштів боржника.
В подальшому постановою Верховного Суду України від 22.03.2022р. визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця Колечко Д.М. від 24.07.2020р. про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №2/1522/7718/11 від 21.11.2014р. виданого приморським районним судом м.Одеса
Сам факт скасування постанови виконавця через прийняття до виконання виконавчого документу поза межами строків його пред'явлення до виконання не свідчить про припинення зобов'язання боржника перед кредитором на користь якого і були перераховані виконавцем кошти. У відповідності до ст..129-1 Конституції України судове рішення є обов'язкові до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Боржник 10 років не виконує рішення суду. Приватний виконавець зазначає, що позивач зловживає процесуальними правами.
Кошти стягнуті із боржника на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у примусовому порядку, що підлягали сплаті боржником добровільно, не можна вважати у розумінні ч.2 ст.22 ЦК України, збитками.
Також вважає, що позивачем не надано доказів на обгрунтування моральної шкоди..
Процесуальні дії у справі
25.07.2023 року постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, розгляд справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.55).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось, оскільки розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеса від 23.07.2013р. задоволено позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль», стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 541 853,99 дол.США. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2014 р. (а.с.16-26).
21.11.2014р. на підставі вказаного рішення суду Приморським районним судом м.Одеса виданий виконавчий лист №2/1522/7718/11.
24.07.2020р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №62653414 (а.с.30)..
24.07.2020р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . а також накладений арешт на грошові кошти всіх видів валют та банківських металів (а.с.27-28).
Не погоджуючись з вказаними постановами приватного виконавця, ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеса із скаргою на постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020р. та постанову про арешт майна та коштів боржника (а.с.11-15).
Згідно довідки ГУ ПФУ в Одеській області від 14.04.2023р. з пенсії ОСОБА_1 проводилися утримання згідно виконавчого провадження ВП №62653414 від 22.09.2020р., у розмірі 20%, за період з листопада 2020р. по липень 2021р. на зальну суму 5204,78 грн., стягувач ОСОБА_5 (а.с.35).
Згідно довідки АТ «ПриватБанк» від 02.11.2020р. (а.с.33), яка видана клієнту ОСОБА_1 , про те, що на його картковий рахунок накладений арешт згідно постанови про арешт коштів боржника від 27.04.2020р. ВП №62653414.
Згідно платіжної інструкції з рахунку ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 перераховані грошові кошти у розмірі 7990,47 грн., призначення платежу - стягнення згідно виконавчого документу №2/1522/7718/11 (а.с.34).
Постановою Верховного Суду України від 22.03.2023р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволена частково, ухвалу Приморського районного суду м.Одеса від 11.02.2021р. та постанову Одеського апеляційного суду від 18.08.2022р. скасовано скаргу задоволено частково.
Визнана неправомірною та скасовані постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д.М. від 24.07.2020р. пр. відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №2/1522/7718/11 від 21.11.2014р., виданого Приморським районним судом м.Одеса на виконання рішення приморського районного суду м.Одеса від 23.07.2023р. та визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця від 24.07.2020р. про арешт майна та коштів боржника.
Постанова мотивована тим, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувачем пропущений.
Після ухвалення Верховним Судом України постанови від 22.03.2023р., представник ОСОБА_1 - адвокат Мельніченко Т.С. звернулась до приватного виконавця із заявою про закриття виконавчого провадження та повернення неправомірно стягнутих коштів (а.с.36).
Приватний виконавець Колечко Д. повідомив адвокату Мельніченко Т., що на виконання вказаної постанови Верховного Суду України ним були скасовані всі процесуальні документи у виконавчому провадженні №62653414, виконавчий лист №2/1522/7718/11 повернений стягувану, відомості про зняття арешту з майна боржника внесені до відповідних державних реєстрів. Щодо повернення грошових коштів приватний виконавець повідомив, що на момент вчинення виконавчих дій по ВП №62653414 постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020 була чинною, а тому відсутні підстави для повернення стягнути х боржника грошових коштів за чинним судовим рішенням (а.с.39-40).
Згідно довідки про доходи, пенсіонер ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, за період з грудня 2019р. по листопад 2020р. отримав всього пенсію у розмірі 30739,50 грн. (а.с.41).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частина перша статті 5 зазначеного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно ст..16 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно ст..37 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.
Верховний суд у постанові від 11.08.2021р. у справі 520/7497/2020 зазначив, що після надходження на виконання рішення суду приватний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення.
Згідно із статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Вказана стаття регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
З наведеного вище випливає, що шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, відшкодування збитків це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Як вже судом було встановлено, на підставі відкритого виконавчого провадження з пенсії ОСОБА_1 утримано 20% від розміру його пенсії, а всього за період з листопада 2020р. по липень 2021р. на зальну суму 5204,78 грн. та з рахунку позивачка, який відкритий в АТ КБ «Приват Банк» на суму, а всього на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.07.2020р. з позивача утримано 13195,25 грн.
Суд відхиляє доводи приватного виконавця про те, що кошти стягнуті із боржника на підставі рішення суд, яке набрало законної сили, у примусовому порядку, що підлягали до сплати боржником добровільно не можуть вважатись збитками,стягнення відбувалось на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, яка була чинна, оскільки така постанова була скасована Постановою ВС України.
Враховуючи, що постановою Верховного Суду України від 22.03.2022р. визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця Колечко Д.М. від 24.07.2020р. про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №2/1522/7718/11 від 21.11.2014р. виданого приморським районним судом м.Одеса та постанову про арешт майна та коштів ОСОБА_1 , на підставі яких з ОСОБА_6 було утримано грошові кошти на загальну суму 13195,25 грн., що підтверджується наданими позивачем доказами, то суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з приватного виконавця Колечко Д.М. матеріальної шкоди у розмірі 131595,25 грн. обґрунтований та підлягає задоволенню.
Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23,1167 ЦК України.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 (адміністративне провадження №К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.
Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979, пункти 86, 89, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява №14183/02, пункт 71).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд вважає доведеним завдання позивачу моральної шкоди але зважаючи розумність та співмірність вважає, що позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає частково у розмірі 15000,0 грн.
Розподіл судових витрат.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно квитанцій (а.с.1,2) позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2147,2 грн.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст..ст.263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до приватного виконавця Одеського виконавчого округу Колечко Дмитра Миколайовича про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у розмірі 13195,25 грн., моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн. та судові витрати у розмірі 2147,2 грн..
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В.Смирнов