Номер провадження: 22-ц/813/918/24
Справа № 506/585/20
Головуючий у першій інстанції Гончар І. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
15.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
переглянув у порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шишлова Олександра Євгеновича в інтересах Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на заочне рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 17 червня 2022 року по справі за позовом адвоката Кресюна Василя Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення матеріальної шкоди у результаті ДТП та надання правової допомоги, -
30 вересня 2020 року адвокат Кресюн Василь Андрійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (- далі ПрАТ «СК «АРКС») про стягнення матеріальної шкоди у результаті ДТП та надання правової допомоги, у якому просив суд:
стягнути з ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 за проведення відновленого ремонту автомобіля засіб «SSANG YONG», д/н НОМЕР_1 , кошти в сумі 20 800 грн;
стягнути з ОСОБА_2 та ПрАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн, за надання правової допомоги в сумі 3 000 грн, за явку адвоката до суду відповідно до наданого розрахунку та чеків, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 06 листопада 2018 року ОСОБА_3 уклала з АТ «СК» АХА СТРАХУВАННЯ», правонаступником якої є АТ «СК «АРКС» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності Поліс №АК/9150639. 06 липня 2019 року о 13.30 год. на одній з вулиць с. Новосамарка Окнянського району Одеської області ОСОБА_2 після зупинки транспортного засобу марки «NISSAN» н/з НОМЕР_2 , не вжила всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, що призвело до самовільного руху автомобіля і зіткнення з транспортним засобом марки «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , в результаті чого транспортний засіб «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження у вигляді деформованого переднього правого крила, пошкодженого правого повторювача повороту, деформації передньої правої двері, пошкодження лакофарбового покриття задньої правої двері. ОСОБА_2 за телефоном повідомила свого страховика про настання страхового випадку. Постановою Красноокнянського районного суду Одеської області від 10 вересня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винною у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративний штраф у розмірі 340 гривень. ОСОБА_1 уклав 06 листопада 2018 року з ТВД СК «Ю.С.АЙ» обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності Поліс №АМ/8435477.
Позивач ОСОБА_1 є приватним підприємцем та займається вирощуванням сільськогосподарської продукції. У липні 2019 року йшли жнива і йому вкрай необхідний був автомобіль для організації жнив, але через ДТП він не міг належним чином користуватися вказаним автомобілем, а Страховик не направляв свого представника для огляду транспортного засобу, тому 07 липня 2019 року ОСОБА_1 уклав усний договір з ПП «Вербич О.В.» на ремонт транспортного засобу «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 . ПП «Вербич О.В.» у вкрай стислі строки відремонтувало автомобіль «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 та надало Акт виконаних робіт від 19.07.2019, а ОСОБА_1 сплатив ПП «Вербич О.В.» за ремонт транспортного засобу кошти у сумі 20 800 грн. Автомобіль «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 з 06.07.2019 по 19.07.2019 був в ремонті. Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Кресюном В.А. була направлена претензія на адресу ОСОБА_2 та АТ «СК «АРКС» (АТ «СК «АХА СТРАХУВАННЯ»). ОСОБА_2 відповіді на претензію не надала. АТ «СК «АРКС» (АТ «СК «АХА СТРАХУВАННЯ») на претензію надала відмову на відшкодування відновлюваного ремонту автомобіля «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , мотивуючи тим, що їй не було повідомлено про страховий випадок та не визвали їх представника для огляду транспортного засобу та визначення вартості шкоди та відновлювального ремонту.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 та АТ «СК «АРКС» (АТ «СК «АХА СТРАХУВАННЯ») відмовилися сплачувати кошти на відновлювальний ремонт автомобіля та моральну шкоду, то позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
26 квітня 2021 року адвокат Шишлов Олександр Євгенович в інтересах відповідача АТ «СК «АРКС» надав суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 в порушення статей 33, 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розпочав ремонт автомобіля «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , 07 липня 2019 року, до повідомлення АТ «СК «АРКС» про настання ДТП та проведення огляду автомобіля страховиком. Лише 12 листопада 2019 року, тобто через більш як 4 місяця після дати настання ДТП, страховик був повідомлений про страховий випадок.
20 вересня 2021 року адвокат Кресюн Василь Андрійович в інтересах позивача ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій просив суд не приймати до уваги відзив на позовну заяву та задовольнити позов в повному обсязі.
30 вересня 2021 року адвокат Шишлов Олександр Євгенович в інтересах відповідача АТ «СК «АРКС» надав суду заперечення, у яких зазначив, що у відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик може відшкодувати потерпілому лише у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП. Відповідно до ст. 29 цього Закону витрати, пов'язані з відновленим ремонтом ТЗ з урахування зносу, розраховуються у порядку, встановленому Законом. Матеріали справи не містять достатніх та об'єктивних доказів розміру матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Акт виконаних робіт від 19 липня 2019 року СПД ОСОБА_4 не підтверджує, що ремонт автомобіля «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , проводився за наслідками ДТП, яка сталася 06 липня 2019 року. На виконання вимог статті 34 Закону в межах строку встановленого законом, АТ «СК «АРКС» доручило оцінювачу ФОП ОСОБА_5 проведення огляду та визначення розміру збитку, заподіяного власнику автомобіля «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , але оцінювачем було повідомлено страховика про неможливість оцінити розмір шкоди, заподіяної майну потерпілого у зв'язку з відновленням автомобіля, оскільки автомобіль був вже відновлений.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Кресюн Василь Андрійович не з'явились, надали до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в їх задоволенні.
Представник відповідача АТ «СК «АРКС» (АТ «СК'АХА СТРАХУВАННЯ» в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про перенесення судового засідання до закінчення воєнного стану, але ухвалою суду від 17 червня 2022 року у задоволенні заяви було відмовлено.
Заочним рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 17 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ «СК «АРКС» (АТ «СК» АХА СТРАХУВАННЯ) про стягнення матеріальної шкоди у результаті ДТП та надання правової допомоги - задоволено частково.
Суд стягнув з АТ «СК «АРКС» (АТ «СК» АХА СТРАХУВАННЯ) (ЄРДПОУ: 20474912) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН: НОМЕР_3 ) матеріальну шкоду в сумі 20 800,00 гривень;
стягнув з АТ «СК «АРКС» (АТ «СК» АХА СТРАХУВАННЯ) (ЄРДПОУ: 20474912) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН: НОМЕР_3 ) судові витрати понесені по справі: судовий збір в сумі 840, 80 грн, за надання правової допомоги в сумі 3 000,00 грн та за явку адвоката до суду в сумі 1 510,00 грн. В стягненні грошових коштів з ОСОБА_2 - відмовлено.
Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2022 року у задоволенні заяви представника АТ «СК «АРСК» про перегляд заочного рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 17 червня 2022 року, відмовлено.
31 серпня 2022 року ПАТ «Страхова компанія «АРКС», і інтересах якого діє адвокат Шишлов Олександр Євгенович, подано апеляційну скаргу на заочне рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 17 червня 2022 року. В апеляційній скарзі адвокат Шишлов Олександр Євгенович в інтересах відповідача АТ «СК «АРКС» просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі є менше ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до статей 3, 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Згідно статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
У пункту 33.1.4 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально (пункту 33-1.1 статті 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») .
Судом першої інстанції встановлено, що 06 липня 2019 року о 13.30 год. на одній із вулиць с. Новосамарка Окнянського району Одеської області ОСОБА_2 після зупинки транспортного засобу марки «NISSAN» н/з НОМЕР_2 , не вжила всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, що призвело до самовільного руху автомобіля і зіткнення з транспортним засобом марки «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , в результаті чого транспортний засіб «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження у вигляді деформованого переднього правого крила, пошкодженого правого повторювача повороту, деформації передньої правої двері, пошкодження лакофарбового покриття задньої правої двері.
Постановою Красноокнянського районного суду Одеської області від 10 вересня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винною у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 124 КУПАП та накладено адміністративний штраф у розмірі 340 гривень. Згідно вищевказаної постанови своїми діями ОСОБА_2 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, тобто порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, що спричинили пошкодження транспортних засобів.
Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, вина відповідачки ОСОБА_2 у скоєнні ДТП доведена.
Позивач керував автомобілем на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом НОМЕР_4 та реєстраційним документом на транспортний засіб СХМ 311087, а тому суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 має право вимагати відшкодування шкоди, завданої автомобілю «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 шляхом пред'явлення вимоги до відповідача, з вини якого завдано шкоду.
Позивач не звертався до страховика і не одержував від нього страхове відшкодування, а враховуючи, що його право як потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір укладений на користь третіх осіб, то позовні вимоги про стягнення з страхувальника 20 800,00 грн матеріального збитку підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 33 Закону №1961-IV страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП. У свою чергу, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов'язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом №1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов'язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин. Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Положеннями статті 988 ЦК України визначено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.
Відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 991 ЦК України, пункту 37.1.3. Закону страховик має право відмовитись від здійснення страхової виплати у разі невиконання потерпілим своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини і обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 про настання події ДТП відразу в телефонному режимі повідомила АТ «СК «АРСК», а пізніше надіслала заяву.
Позивач ОСОБА_1 уклав усний договір з ПП «Вербич О.В.» на ремонт транспортного засобу, так як він є приватним підприємцем та займається вирощуванням сільськогосподарської продукції і йому був дуже необхідний автомобіль.
З 06.07.2019 року по 19.07.2019 року автомобіль «SSANG YONG» д.н.з. НОМЕР_1 знаходився в ремонті.
Згідно накладної №008 та акту виконаних робіт від 19.07.2019 позивач сплатив ПП «Вербич О.В.» за ремонт транспортного засобу 20 800 гривень.
На адресу відповідача ОСОБА_3 та АТ «СК «АРСК» була направлена претензія, але ОСОБА_3 відповіді не надала, а АТ «СК «АРСК» на претензію надала відмову на відшкодування відновленого ремонту.
Встановивши ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування потерпілому не ґрунтується на вимогах закону, оскільки матеріали справи не містять даних про невиконання останнім своїх обов'язків, які призвели до неможливості страховика встановити факт ДТП, причин та обставин її настання або розмір заподіяної шкоди.
При цьому потерпілий, в силу норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», має право на отримання страхового відшкодування і не зобов'язаний повідомляти про страховий випадок страхову компанію, яка за законом повинна здійснювати страхове відшкодування, так як цей обов'язок покладено саме на водія забезпеченого транспортного засобу, причетного до такої пригоди, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що вина позивача у незбереженні транспортного засобу в пошкодженому вигляді відсутня, оскільки представником страхової компанії пошкоджений автомобіль не був оглянутий через неналежне повідомлення винної особи про страховика. Про даний страховий випадок відповідачу було відомо.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат Кресюн В.А. надав правову допомогу позивачу, що підтверджується договором №30 про надання професійної правової допомоги від 27.12.2019 та квитанцією від 12.02.2020, згідно якої ОСОБА_1 сплатив за надання правової допомоги 3 000 грн. Також відповідно до квитанцій долучених до матеріалів справи позивач витратив кошти на бензин за явку представника до суду в сумі 1 510,00 грн. Зазначений розмір судових витрат підтверджений належними та допустимими доказами, є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягу робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, виходячи з наступного.
Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).
Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку в цій частині вимог докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність правових підстав для притягнення страхової компанії до відповідальності про сплату потерпілому вартості відновлювального ремонту ТЗ в розмірі 20 800,00 грн.
Пунктом 36.1. статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно пункту 36.2. статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
У абзаці другому пункту 16 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «відшкодування
шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового
страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних
засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про
обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних
транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового
відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої
шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг
відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром
завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду
вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового
відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і
сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової
відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок
виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового
відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому
страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового
страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги,
передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою
цивільно-правову відповідальність».
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/5996/16.
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.
Проте, суд першої інстанції у порушення статей 264, 265 ЦПК України не надав у рішенні мотивованої оцінки усім аргументам, наведеним відповідачем АТ «СК «АРСК» та не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду при розгляді подібних справ.
Так, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі - КТЗ) чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де:
С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу та ПДВ.
На підтвердження відновлювального ремонту свого автомобілю, пошкодженого в наслідок ДТП, позивач надав суду накладну №008 та акт виконаних робіт від 19.07.2019, за яким позивач сплатив ПП «Вербич О.В.» за ремонт транспортного засобу 20 800 гривень.
Проте, колегія суддів вважає, що вказані письмові докази не підтверджують, що ремонт автомобіля «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , проводився за наслідками ДТП, яка сталася 06 липня 2019 року.
При цьому при визначенні вартості матеріального збитку не була розрахована вартість транспортного засобу на момент ДТП із застосуванням коефіцієнту фізичного зносу у відповідності та з дотриманням вимог Розділу VІІ Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року (з відповідними змінами) та з вирахуванням розміру франшизи в сумі 2 000 грн.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, розмір майнової шкоди, визначений позивачем у позовній заяві, не доведений належними та допустимими доказами.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 в порушенні статей 33, 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розпочав ремонт автомобіля «SSANG YONG» д/н НОМЕР_1 , 07 липня 2019 року, до повідомлення АТ «СК «АРКС» про настання ДТП та проведення огляду автомобіля страховиком. Лише 12 листопада 2019 року, тобто через більш як 4 місяця після дати настання ДТП, страховик був повідомлений про страховий випадок.
Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №522/6853/16 (провадження №61-35743св18)зробив наступний правовий висновок: «Відповідно до пункту 33.1.4. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Пунктом 33.2. статті 33 Закону передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
Пунктом 21.2. Закону передбачено, що контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Відповідно до пункту 33.4. Закону у разі оформлення працівниками відповідних підрозділів Національної поліції відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду вони також встановлюють та фіксують необхідні відомості щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності учасників цієї пригоди і сприяють представникам страховиків (МТСБУ) у проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди і транспортних засобів, причетних до неї.
Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд правильно виходив з того, що позивач не був позбавлений можливості, безперешкодно, як на місці ДТП, так і в подальшому отримати від органів поліції інформацію щодо наявності або відсутності у винуватця пригоди полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та дотримуючись Закону звернутися до МТСБУ вчасно з заявою про здійснення регламентної виплати в рахунок відшкодування шкоди, до здійснення ремонту свого транспортного засобу.
А звернення позивача до МТСБУ після того, як він відремонтував автомобіль, є порушенням пункту 33.1.4. статті 33 Закону, що позбавило відповідача можливості самостійно визначити розмір шкоди, оскільки Законом чітко визначено, що саме МТСБУ здійснює організацію процедури встановлення розміру шкоди та розслідування причин і обставин ДТП.
Таким чином, апеляційний суд, установивши, що визначення розміру матеріальної шкоди здійснено позивачем у спосіб, непередбачений Законом, обґрунтовано відмовив у позові».
Отже, невиконання потерпілим наведених обов'язків призвело до неможливості страховика встановити розмір заподіяної шкоди, що є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, з'ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що звернення позивача до страховика після того, як він відремонтував автомобіль, є порушенням пункту 33.1.4. статті 33 Закону, що позбавило відповідача можливості самостійно визначити розмір шкоди, оскільки Законом чітко визначено, що саме страховик здійснює організацію процедури встановлення розміру шкоди та розслідування причин і обставин ДТП.
За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач ОСОБА_1 має право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, АТ «СК «АРКС», але у даному випадку в судовому засіданні позивачем не доведено належним чином, що відповідач, порушив його права. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягає судовому захисту.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.
Отже, вимоги позивача ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статте 29, 33 Закону №1961-IV, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідач, АТ «СК «АРСК», поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 1 261,20 грн, тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає присудженню вказаний судовий збір.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу адвоката Шишлова Олександра Євгеновича в інтересах Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити, заочне рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 17 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги адвоката Кресюна Василя Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення матеріальної шкоди у результаті ДТП та надання правової допомоги, залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (ЄРДПОУ: 20474912) витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 1 261,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено: 15 травня 2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда