15 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/33379/23 пров. № А/857/7309/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 140/33379/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - ОСОБА_2 ,
час ухвалення рішення - 14.02.2024 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2021 по 28.09.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2021 року по 15 грудня 2021 року у сумі 79763,32 грн (сімдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят три гривні 32 копійки).
Не погоджуючись з таким рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. З прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. У той же час скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, а також що суд може зменшити розмір відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Твердить, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списку (а.с. 10).
14.06.2021 наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині №120, прапорщика ОСОБА_1 , начальника контрольно-технічного пункту, звільненого у запас за пунктом 2 підпункту “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, зараховано до оперативного резерву першої черги; виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.06.2021 (а.с. 11-13).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 у справі № 140/6650/21, яке набрало законної сили, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року зі встановленням базового місяця - січень 2008 року (з урахуванням виплачених сум).
На виконання вказаного рішення суду, 28.01.2022 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 82370,83 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 28.01.2022 № 26 (а.с. 17).
В подальшому, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 140/3342/22, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 в адміністративній справі № 140/3342/22 скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 14.06.2021 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.06.2021 включно, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; в задоволені решти позову відмовлено.
На виконання вказаного судового рішення, 28.09.2023 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 156696,76 грн що підтверджується платіжним дорученням від 28.09.2023 № 427 (а.с. 18).
25.10.2023 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 12-13).
На вказане звернення військова частина НОМЕР_1 листом від 31.10.2023 № 756 повідомила позивача про те, що військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судових рішень здійснено перерахунок по справі № 140/6650/21 в сумі 83625,21 грн 28.01.2022 та по справі №140/3342/22 в сумі 159083,01 грн - 28.09.2023. Інших зобов'язань військовій частині, в тому числі і щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати на підставі статті 117 КЗпП України та Порядку № 100 не визначено, тому підстав щодо нарахування немає (а.с. 14-15).
Оскільки існувала затримка в розрахунку у зв'язку із звільненням, позивач звернувся в суд з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, суд першої інстанцій обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України № 2352-IX та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні з 14 червня 2021 року зі списків особового складу військової частини не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку компенсацію присуджено судовим рішенням у справі № 140/3342/22, яке набрало законної сили та на виконання якого 28 вересня 2023 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 156696,76 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 15 червня 2021 року - 27 вересня 2023 року.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України, який просить застосувати скаржник, в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-IX, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-IX.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Отже чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, унеможливлює застосовування практики, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Також колегією суддів відхиляються доводи апелянта про відсутність вини при нездійсненні відповідачем повного розрахунку при звільненні позивача, оскільки така встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили в справах №140/3342/22 та №140/6650/21.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає про те, що судовими рішеннями які набрало законної сили, установлено право позивача на виплату індексації грошового забезпечення за відповідний період.
Так, з аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, індексація, вихідна допомога тощо).
Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справах № 825/598/17 та № 2340/4192/18.
Отже, наведене свідчить про те, що остаточна виплата всіх належних позивачу сум була здійснена відповідачем з порушенням строків, установлених статтею 116 КЗпП України, а тому колегія суддів вважає помилковими аргументи скаржника про відсутність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 140/33379/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 15 травня 2024 року.