14 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/689/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - НОМЕР_1 прикордонний загін; ВЧ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення від 15.01.2024 № 414 про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону на виїзд з України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі оскаржуваного рішення позивачу було відмовлено у перетині державного кордону з підстав, визначених частиною 1 статті 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, а саме тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон.
Позивач вважає, що дане рішення прийнято з порушенням Правил перетину державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМ України від 17.01.1995 № 57 ( далі -Правила №57) та Закону України “Про прикордонний контроль” так як воно є необґрунтованим та безпідставним та не відповідає затвердженій формі. Вказує на те, що він має право на виїзд за кордон та при його перетині ним подані всі необхідні документи, які це підтверджують. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що згідно вимог нормативно-правових актів, уповноважена посадова особа, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон, може прийняти рішення про пропуск через державний кордон лише при документальному підтвердженні того, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Стверджує, що позивачу відмовлено у перетині державного кордону у зв'язку з тим, що позивачем при перетині державного кордону не були надані облікові документи та відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, які давали право на перетин державного кордону України.
Звертає увагу, що питання випуску через державний кордон є дискреційними повноваженнями відповідача відповідно до покладених на нього повноважень.
Вважає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, з дотриманням процедури його прийняття, а форма відповідає вимогам ч.2 ст.14 Закону України “Про прикордонний контроль”. Враховуючи вищезазначене в задоволенні позову просить відмовити.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у завах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України.
Для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України позивач надав: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; свідоцтво про народження ОСОБА_1 (сина позивача), виданого від 17.11.2011 серії НОМЕР_3 , свідоцтво про смерть ОСОБА_2 (матері ОСОБА_1 ) від 11.07.2012 серії НОМЕР_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження від 17.11.2011 серії НОМЕР_3 , батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .
За результатом проходження паспортного контролю відповідачем прийнято рішення №414 від 15.01.2024 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 (а.с.7-8).
Рішення прийнято у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» якими тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 №1710-VI (в редакції Закону на момент прийняття оскаржуваного рішення (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Згідно із частиною 2 даної статті прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частинами 3-5 статті 2 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо:1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.
Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.
Прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов'язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.
Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 4 статті 6 даного закону визначено, що прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Згідно з частинами 1-2 статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Як вбачається із частини 1 статті 14 даного Закону іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 Закону №1710-VI форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 № 3857-XII (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон України № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених таким Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Стаття 2 Закону України № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій зазначеної статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону.
Предметом спірних правовідносин в даній справі є правомірність рішення щодо відмови позивачу в перетинанні державного кордону України.
Вказаними вище нормативними актами визначено органи, які приймають такі рішення, процедуру прийняття та підстави за яких посадовими особами прикордонної служби може бути відмовлено особі у перетині кордону.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення не було належно обґрунтовано, воно не містить жодних посилань на нормативні акти на підставі яких воно було прийнято.
Проаналізувавши зібрані та досліджені в ході судового розгляду справи докази суд з таким твердженням позивача не погоджується, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Наведене кореспондується також з положеннями Закону № 3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради Національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Строк дії військового стану на даний час неодноразово продовжувався.
Зважаючи на викладені положення, враховуючи Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, гарантоване статтею 33 Конституцією України право вільно залишати територію України під час воєнного стану може бути обмежене.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до вимог Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі також Закон № 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Разом з тим, статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно абзацу четвертого частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_5 позивач є батьком ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його матір померла в 2012 році.
Тобто, позивач є чоловіком, який самостійно виховує дитину віком до 18 років, а тому не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Однак, суд звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами.
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі також - Порядок № 1455, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв'язання спорів у цій сфері визначено Законом № 3857-XII.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857-XII встановлено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України № 3857-XII та інших законів України.
На виконання статті 3 Закону України № 3857-XII Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (тут і надалі у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідно до пункту 2 вказаних Правил перетинання державного кордону громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Згідно абзацу 13 пункту 2-3 даних Правил виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
Тобто і вищевказаними нормативними актами та Правилами №57 визначено обов'язок військовозобов'язаних осіб, які перетинають кордон за наявності підстав надати документи, які звільняють їх від військової служби та мобілізації.
Зі змісту рішення відповідача, що оскаржується вбачається, що його прийнято на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, в зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Заперечуючи проти правомірності прийняття відповідачем означеного рішення позивач посилався на те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та ним надано до контролю відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за підписом начальника восьмого відділу Житомирського районного управління ТЦК СП Житомирської області.
Проте, факт того, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Отже, позивач не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Суд наголошує на тому, що позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов'язує наявність права на перетин кордону з тим, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, з 24.02.2022 тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією України, а саме: передбачене статтею 33 право на свободу пересування та право вільно залишати територію України.
Позивачем до матеріалів позову не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, не долучено доказів, що він здійснював супровід сина та документів від ТЦК які підтверджували що він не підлягає призову та підтверджуючих документів про це.
При цьому, судом не може бути взято до уваги лист від 13.01.2024 №8/179 (а.с.10) восьмого відділу Житомирського районного управління ТЦК СП Житомирської області адресований позивачу на його запит, позаяк він не є тим документом в розумінні Правил військового обліку, призовників, військовозобов'язаних та резервісті, затверджених Постановою КМ України №1487 від 30.12.2022, який підтверджує право на відстрочку.
Суд звертає увагу, що у цьому листі вказано, що надана позивачем інформація буде врахована РТЦК СП та внесена до облікових даних, однак в ньому відсутні дані про те, чи по ній прийнято відповідне рішення і чи внесено відповідні відмітки в військово-облікові документи (військовий квиток).
Також слід наголосити на тому, що позивачем при перетині кордону жодного військово-облікового документу, який би підтверджував те, що він не підлягає призову, крім вказаного листа не подано.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, то суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося, вищевказаними нормативними актами розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа право на перетин державного кордону оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З цих же підстав суд зауважує, що право на відстрочку від мобілізації, не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету, поданих документів.
Відтак, враховуючи вищевказане суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України № 414 від 15.01.2024 прийнято у відповідності до статей 2, 3, 6, 7, 14 Закону України “Про прикордонний контроль”, статей 2, 3 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, Правил №57.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297 КАС України, суд
В задоволенні позову позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Р.С. Денисюк