Рішення від 15.05.2024 по справі 120/19396/23

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 травня 2024 р. Справа № 120/19396/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимог обґрунтовано прийняттям органом Пенсійного фонду України протиправного рішення про відмову у призначення пільгової пенсії. Зокрема, позивач зауважує, що ним дотримано усіх законодавчих вимог для призначення його пільгової пенсії за Списком № 2.

До суду від головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив, у якій представник заперечує проти задоволення позову. Зокрема, зауважує, що у відповідача відсутній пільговий стаж. Окрім того, наголошує, що періоди працевлаштування в РФ не підлягають зарахуванню.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області своїм правом на подання відзиву не скористалося.

Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встанови наступні обставини справи.

10.11.2023 року позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.

За результатами розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 023830018300 від 15.11.2023 року, з огляду на відсутність пільгового стажу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (ст. 8 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV).

Пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Як свідчать матеріали справи, позивач досяг 55-річного віку, наявний страховий стаж - 30 років 3 місяці 9 днів, наявний пільговий стаж - відсутній.

Позивачеві не було зараховано до страхового стажу період роботи в російській федерації з 05.02.2001 року по 29.11.2002 року на посаді огранювача алмазів в ООО "АГАВА", з 01.12.2002 року по 18.02.2005 року на посаді огранювача алмазів в діаманти в ЗАТ "РУІЗ ДАЙМОНДС".

Вказані періоди роботи підтверджуються трудовою книжкою позивача НОМЕР_1 та дублікатами до трудової книжки.

Позивачем було надано довідку відповідного підприємства від 30.12.2004 року, відповідно до якої останній працює на підприємстві з 01.12.2002 року.

Суд зазначає, що основним документом що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка.

В тому ж разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, зазначені обставини мають встановлюватись на підставі додаткових документів.

Вирішуючи по суті існуючий спір у частині зарахування стажу в російській федерації, суд першочергово звертає увагу на ту обставину, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Таким чином, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Принагідно суд зазначає, що неможливість встановити сплату страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Принагідно суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.

Однак, суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Однак, суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Суд спростовує посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування стажу роботи на території рф, у зв'язку зі збройною агресією росії, що унеможливлює ведення кореспонденції, оскільки стаж роботи позивача підтверджений відомостями з трудової книжки, що є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Відтак, періоди роботи позивача з 05.02.2001 року по 29.11.2002 року та з 01.12.2022 року по 18.02.2005 року підлягають зарахуванню.

Разом з тим, судом враховано, що посада позивача відноситься до посад за Списком № 2, визначеним зокрема, Постановою КМУ від 11.03.1994 року № 162 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) та Постановою КМУ від 24.06.2016 року № 461.

Позивачем на підтвердження періодів роботи надавалися наявні у нього довідки, а саме довідку № 64 від 31.03.2011 року про заробітну плату в ЗАТ "РУІЗ ДАЙМОНД" та довідку за місцем пред'явлення датовану 30.12.2004 року.

Принагідно суд зазначає, що судом враховано неможливість надання документів, які підтверджують пільговий період роботи через припинення листування із РФ внаслідок військової агресії.

Відтак, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права зарахування стажу у зв'язку з неможливістю отримання ним довідки та відсутністю відомостей, що могли б підтвердити характер роботи.

Суд наголошує, що позивач фактично опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

У справі "Будченко проти України" (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що аналізовані періоди з 05.02.2001 року по 29.11.2002 року та з 01.12.2022 року по 18.02.2005 року підлягають зарахуванню до пільгового стажу роботи позивача.

Окрім того, відповідно до матеріалів справи, позивач проходив військову службу на території РРФСР у період з 02.11.1983 року по 12.12.1985 року. Вказане підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 .

Разом з тим, позивач помилково вважає, що органом Пенсійного фонду України не зараховано відповідний період до страхового стажу.

Так, зокрема, відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено, що період діяльності та військової служби в РРФСР зараховано по 31.12.1991 року.

Відтак, спір у цій частині відсутній.

Визначаючись щодо наявного пільгового стажу позивача, суд вказує наступне.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивачеві відмовлено у зарахуванні періоду роботи з 03.03.1987 року по 31.12.1991 року до стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії, з огляду на необхідність долучення актів зустрічної звірки, так як документи не є актуальними.

Разом з тим, у матеріалах справи наявна довідка Вінницького заводу "Кристал" від 19.02.2013 року № 12/30, що підтверджує пільговий стаж позивача у розмірі 4 роки 9 місяців 28 днів за вищеокреслений період.

Окрім того, судом встановлено, що вказаний період роботи було зараховано позивачеві рішення головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 31.05.2022 року з урахуванням актів зустрічних звірок.

Суд вважає за доречне зазначити, що актуальність та достовірність інформації за вказаний період перебуває поза розумним сумнівом.

Відтак, період роботи з 03.03.1987 року по 31.12.1991 року підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на пільгову пенсію.

Щодо інших періодів, визначених позивачем у позовних вимогах, судом встановлено, що позивач виконував роботу по огранюванню алмазів в АТ "Вінницький завод "Кристал" з 22.08.1986 року по 12.08.1997 року, 14.02.2000 року по 21.11.2000 року, (трудова книжка НОМЕР_1 ), з 27.05.2005 року по 02.09.2005 року, з 19.09.2005 року по 28.04.2006 року, з 17.08.2006 року по 12.10.2006 року, з 10.11.2006 року по 27.01.2010 року (дублікат трудової книжки НОМЕР_3 ).

Відповідно до п. 3Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383, право на пільгову пенсію мають особи, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, чинними у період такої роботи.

Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків (ч. 2 цього Порядку).

Натомість, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують відповідну зайнятість позивача та, зокрема, характер його роботи.

Позивач не позбавлений права потворно звернутися до органів Пенсійного фонду із наданням відповідних уточнюючих документів, довідок.

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що положенням ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Згідно до п. 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого Постановою Правління ПФУ від 07.07.2014 року № 13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак/, відповідачем взагалі не надавалася оцінка вищезазначеним періодам роботи позивача.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про протиправність прийнятого головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.11.2023 року.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав позивача, суд вважає, що необхідно зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового та пільгового стажу протиправно не зараховані періоди роботи позивача та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 10.11.2023 року.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403), головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22-В, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії № 023830018300 від 15.11.2023 року.

Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 05.02.2001 року по 29.11.2002 року та з 01.12.2022 року по 18.02.2005 року та до пільгового стажу період роботи з 03.03.1987 року по 31.12.1991 року та зобов'язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 10.11.2023 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового у розмірі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович

Попередній документ
119048451
Наступний документ
119048453
Інформація про рішення:
№ рішення: 119048452
№ справи: 120/19396/23
Дата рішення: 15.05.2024
Дата публікації: 17.05.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Вінницький окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (09.04.2025)
Дата надходження: 03.04.2025
Предмет позову: Виправлення описки