Номер провадження 22-ц/821/825/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/264/24 Категорія: 331060300 Романенко В.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
14 травня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретарШирокова Г.К.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
заінтересовані особи - ОСОБА_2 , служба у справах дітей Черкаської міської ради, адміністрація Державної прикордонної служби, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
особа, що подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Павленко Мар'яна Василівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павленко Мар'яни Василівни на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей Черкаської міської ради, адміністрація Державної прикордонної служби, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11.10.2023 року у справі № 712/8789/23 задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Від шлюбу колишнє подружжя мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до Договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 16.08.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні, маючи на меті врегулювання питання щодо здійснення батьківських прав та обов'язків, визначили місце проживання дочки ОСОБА_5 за місцем проживання батька, а місце проживання дочки ОСОБА_4 за місцем проживання матері.
До такого спільного рішення подружжя прийшли з тих підстав, що ОСОБА_2 вирішила проживати за межами території України, а саме в Польщі та разом з матір'ю вирішила проживати одна з їхніх дочок - ОСОБА_6 .
Вказаний факт підтверджується отриманням ОСОБА_2 та ОСОБА_4 «Pesel» в країні Польщі, договором оренди житлового приміщення, учнівським квитком ОСОБА_4 , яка наразі проходить навчання у початковій школі ім. Маршала Юзефа Пілсудського № І та не збираються повертатися до України.
Факт проживання ОСОБА_5 за місцем проживання батька (адреса: АДРЕСА_1 ) підтверджується, зокрема, витягом з реєстру Черкаської територіальної громади № 2023/009810468 від 29.11.2023 року.
Окрім цього, головним спеціалістом служби у справах дітей Черкаської міської ради Зубалій Н.А. , Ситнік Л.І. , на підставі заяви громадянина ОСОБА_1 проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 10.11.2023 року умови проживання задовільні, для виховання та розвитку дитини створено необхідні умови. Вказаним актом також підтверджено, що за зазначеною адресою проживають лише ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню доньку ОСОБА_3 без сторонньої на те допомоги.
Отже, малолітня ОСОБА_3 перебуває лише на вихованні та утриманні позивача, тобто її батька ОСОБА_1 , який створив всі умови для проживання дитини, здійснює догляд та піклується про її стан здоров'я, забезпечує харчування, одяг, освіту, лікування та дозвілля.
Враховую наведене вище, у позивача наразі виникла необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини для подальшого у майбутньому оформлення соціальної допомоги та вирішення питань, пов'язаних з переміщенням дитини без документального погодження іншого з батьків.
Окрім того, заявник має намір вивезти свою дитину за межі країни в цілях безпеки та збереження її життя, а для перетину кордону разом з дитиною йому необхідно встановити юридичний факт самостійного виховання дитини.
Просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання батьком ОСОБА_1 , який не перебуває у шлюбі, дитини віком до 18 років - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає з ним без матері ОСОБА_2 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12.03.2024 року заяву залишено без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що заявником не надано доказів про те, що ОСОБА_2 не виховує та не утримує дитину, а тому ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує та утримує дочку. Мати дитини не позбавлена батьківських прав відносно своєї дочки, а тому зобов'язана виконувати обов'язки, які покладаються на неї, як на матір згідно ст. 150 СК України. Та обставина, що заявник та ОСОБА_2 врегулювали порядок виконання своїх батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_3 в договірному порядку у такий спосіб, внаслідок якого більший тягар з виховання дитини покладено на заявника, не свідчить про те, що заявник самостійно виховує дитину і може вважатися в розумінні закону «одиноким батьком», оскільки такий договір не позбавляє матір дитини батьківських прав і не залишає дитину без материнського виховання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник заявника адвокат Павленко М.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що відмовляючи в поданій заяві суд першої інстанції взагалі не перевірив та не здійснив захист прав насамперед дитини, формально підійшов до вирішення справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, крім доводів аналогічних викладеним у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, вказує на те, що мати дитини наразі не приймає участь у вихованні та утриманні малолітньої ОСОБА_5 , при цьому не заперечує про визнання місця проживання дитини разом з батьком дитини, оскільки розуміє, що проживання з батьком наразі найкраще для неї, матеріально чоловік може в повному обсязі забезпечити потреби дитини, оскільки саме потреби дитини повинні враховуватися в цьому випадку, а не надавати оцінці права та обов'язки.
Також звертає увагу на те, що питання про встановлення факту самостійного виховання дитини зумовлене отриманням соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, а також отримання відстрочки від мобілізації, оскільки у разі призову заявника на військову службу його дочка буде позбавлена батьківського піклування.
Зазначає, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, однак Верховний Суд вбачає можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого є у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Таким чином для набуття статусу «одинокий батько», необхідні дві умови: - не перебування у шлюбі; - виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. Наразі, з поданих документів вбачається, що заявник самостійно здійснює виховання своєї малолітньої дитини - ОСОБА_3 , інших документів та доказів, які б підтверджували зворотне матеріали справи не містять, а рішення суду не ґрунтується на доказах, а лише на власному переконанні суду, оскільки не вказано, яких саме документів та доказів заявником не додано для підтвердження самостійного виховання малолітньої дитини.
Також вказує на те, що те, що заявник має матеріальну можливість для утримання дитини, має постійне місце роботи, створив для неї належні побутові умови для проживання, забезпечив їй належне медичне обслуговування, займається її вихованням, дитина знаходиться на повному утриманні батька та те, що дитина в подальшому хоче проживати з батьком, виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги її малолітній вік, а також те, що дитина проживає з заявником у звичних для неї умовах, можна зробити висновок про можливість визначення місця проживання дитини із заявником.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників, які з'явились у судове засідання, та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2023 року у справі № 712/8789/23 задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 листопада2019 року у Черкаському міському відділі реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 2173, розірвано.
Від шлюбу колишнє подружжя мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до Договору про участь у вихованні та утриманні дітей від 16.08.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні визначили місце проживання дочки ОСОБА_5 за місцем проживання батька, а місце проживання дочки ОСОБА_4 за місцем проживання матері.
Факт проживання ОСОБА_5 за місцем проживання батька (адреса: АДРЕСА_1 ) підтверджується, зокрема, витягом з реєстру Черкаської територіальної громади № 2023/009810468 від 29.11.2023 року.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 зробила правовий висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно зі ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
За п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
Таким чином за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України .
У поданій заяві заявник зазначає, що малолітня дочка ОСОБА_10 проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні і самостійному вихованні, тобто фактично при задоволенні даної заяви можна буде дійти висновку, що мати дитини ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, що не є предметом даної цивільної справи.
В силу ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, а заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Надані суду письмові докази лише свідчать про проживання малолітньої дочки разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини та її не участь в утриманні дитини.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що відмовляючи в поданій заяві суд першої інстанції взагалі не перевірив та не здійснив захист прав насамперед дитини, оскільки заявник як батько, є законним представником малолітньої дочки відповідно до вимог чинного законодавства і наділений повним обсягом прав, обов'язків та повноважень, для реалізації яких відсутня потреба у встановленні додаткових фактів.
Зокрема, ст.154 СК України встановлено, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.
Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
Таким чином, заявник, будучи батьком малолітньої дочки Майї, має достатній обсяг повноважень для захисту її прав та інтересів.
Крім того, жодних доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні соціальних пільг та гарантій ОСОБА_1 суду не надано, як і не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні зазначених ним у позові питань за відсутності судового рішення. При цьому суд вважає, що факт самостійного виховання позивачем дитини може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом.
В апеляційній скарзі представник заявника також пояснила, що встановлення факту самостійного виховання дитини зумовлене зокрема отриманням відстрочки від мобілізації. За правилами ч.1 ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, в тому числі чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
У пункті 50, 51 постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 822/2446/17 Верховний Суд зазначив, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, а тому можливо застосувати аналогію поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: неперебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини із заявником, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність статусу «одинокий батько».
Інші доводи наведені в обгрунтування апеляційної скарги суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке б призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а судове рішення - без змін.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павленко Мар'яни Василівни залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 14 травня 2024 року.
Судді