Справа № 552/5180/23 Номер провадження 22-ц/814/2186/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
08 травня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Хворост Дарії Михайлівни, представника ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м.Полтави від 30 січня 2024 року (час ухвалення судового рішення не зазначений; дата виготовлення повного текста судового рішення - 30 січня 2024 року) у справі за позовом АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У вересні 2023 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» звернулося до суду із вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 3 732,29 грн та понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що відповідач є співвласником нерухомого майна по вул. Лавчанській,40 у м.Полтаві та побутовим споживачем послуг з розподілу природного газу, за станом на 01.09.2023 має заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу в розмірі 3 732,29 грн.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 30 січня 2024 року позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» 3 732 грн 29 коп. заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу та 2 684 грн судового збору, всього 6 416 грн 26 коп.
Адвокат Хворост Д.М., представник ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд першої інстанції неповно з'ясував істотні обставини, а саме те, що на підставі судових рішень, які набрали законної сили і виконані у 2018 році, домоволодіння АДРЕСА_1 було поділено в натурі, у зв'язку з чим існують два окремих зареєстрованих об'єкта нерухомого майна: будинок АДРЕСА_1 , власником якого була ОСОБА_2 , і будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 .
АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», подаючи до суду позов, ввів суд в оману, стверджуючи, що відповідачу належить особовий рахунок № НОМЕР_1 , за яким надаються послуги. Цей рахунок належав ОСОБА_2 , яка померла у грудні 2020 року і щодо якої відсутні дані про її спадкоємців. Відповідачу належить особовий рахунок № НОМЕР_2 , за яким він регулярно сплачує рахунки і не має заборгованості.
В апеляційній скарзі заявлено клопотання про визначення додаткового строку для подання доказів, якими обґрунтовуються доводи апеляційної скарги, з посиланням на те, що відповідач об'єктивно не міг отримати юридичну допомогу і подати вчасно докази суду, оскільки був мобілізований до лав ЗСУ.
У відзиві АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стверджується, що відповідач з вересня 2023 року знав про справу у суді, був обізнаний із пред'явленими до нього вимогами, отже до 26 грудня 2023 року він мав можливість укласти угоду із адвокатом і надати суду відповідні докази на підтвердження своїх заперечень.
Щодо суті спору наголошується, що наявними у позивача документами підтверджується, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є співвласниками садиби АДРЕСА_1 , які у встановленому порядку не повідомляли АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про поділ будинковолодіння, отже відповідно до п.3 розділу VІ Кодексу ГРМ ОСОБА_1 як співвласник має нести відповідальність на несплату вартості наданих послуг з розподілу газу.
Долучені до апеляційної скарги письмові документи не спростовують того факта, що ОСОБА_1 як співвласник будинковолодіння з 01 січня 2020 року споживав газ та, відповідно, отримував послуги з його розподілу.
Стосовно вимог апеляційної скарги про відшкодування витрат на правничу допомогу зазначається, що заявлений розмір витрат істотно перевищує суму позову, тобто не є співрозмірним.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є співвласником нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_1 .
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» здійснює діяльність з розподілу природного газу і надає послуги з розподілу природного газу у домоволодіння, співвласником якого є відповідач.
Згідно даних картки споживача відповідач споживав природний газ в період з 01 січня 2020 року по 01 вересня 2023 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу перед АТ «Полтавагаз» за станом на 01 вересня 2023 року становить 3 732,29 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факта приєднання відповідача до умов Типового договору розподілу природного газу.
Відповідач скористався наданими послугами, продовжуючи споживати природний газ, натомість, всупереч вимогам закону та умовам договору свої зобов'язання перед позивачем належним чином не виконував, а саме не сплачував вартість отриманих ним послуг, внаслідок чого має заборгованість перед позивачем.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з таких підстав.
Питання дослідження апеляційним судом доказів, долучених до апеляційної скарги.
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч.3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі (ч.5).
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.6).
Як убачається з матеріалів справи, провадження у справі відкрито ухвалою суду від 11вересня 2023 року (а.с.20).
Копія позовної заяви з додатками отримана ОСОБА_1 лише 27 листопада 2023 року у суді, у цей же день ОСОБА_1 приймав участь у судовому засіданні (а.с.40, 41-42). Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 до цієї дати був повідомлений про справу у суді.
Із прослуханого запису судового засідання від 27 листопада 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 пояснював суду про обставини, зазначені в апеляційній скарзі, а саме про те, що на земельній ділянці по вул. Лавчанській існують два окремих будинки з окремими адресами; особовий рахунок, зазначений у позові, належить його сусідці ОСОБА_2 , яка померла ще у 2020 році, про її спадкоємців йому не відомо; у нього мається свій особовий рахунок; для подання відповідних правовстановлюючих документів йому потрібен час.
Згідно наданих апеляційному суду документів ОСОБА_1 з 27 грудня 2023 року вступив на військову службу за контрактом (а.с.76,77).
Рішення у справі ухвалено судом першої інстанції 30 січня 2024 року.
Враховуючи, що в Україні йде війна і вступ до лав Збройних Сил, які боронять Державу, не є пересічною подією для будь-якої людини, а також приймаючи до уваги істотність обставин, на які зроблене посилання в апеляційній скарзі, для правильного вирішення спору, апеляційний суд визнає за необхдіне дослідити докази, долучені до апеляційної скарги.
Щодо суті спору.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
Розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.
Статтею 40 ЗУ «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Згідно ст.5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, комунальні послуги, зокрема послуги з постачання та розподілу природного газу.
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема споживачі (індивідуальні та колективні); виконавці комунальних послуг.
Згідно п.1 ч.2 цієї статті виконавцями комунальних послуг, зокрема, послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача.
Згідно п.5 ч.2 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ч.ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Положеннями ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Відповідно до п.1.3. Типового договору розподілу природного газу фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Таким чином, законом чітко визначено як порядок укладення договору (перелік дій, які свідчать про наявність волевиявлення споживача на укладення договору), так і порядок визначення умов договору.
За нормами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом наведених нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, особа, яка фактично споживає надані послуги, має сплачувати виконавцю вартість отриманих послуг у порядку, визначеному типовим договором. Факт споживання природного газу є підтвердженням приєднання особи до умов Типового договору розподілу природного газу.
Основним аргументом заперечень проти позову є твердження про те, що відповідач не є споживачем послуг з розподілу природного газу, про які заявлено позивачем.
До позову долучені, зокрема такі письмові докази.
Картка абонента ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , код ЕІС не зазначений, адреса: АДРЕСА_1 , згідно якої останній платіж у сумі 100 грн здійснений у жовтні 2020 року, загальна заборгованість за станом на серпень 2023 року - 3 732,29 грн (а.с.10).
Копія рахунку-фактури від 30 серпня 2023 року, у якому зазначені такі дані: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 ; особовий рахунок - НОМЕР_1 ; заборгованість за серпень 2023 року - 3 732,29 грн (а.с.11).
Копія інформації з Державних реєстрів за станом на 26 квітня 2023 року, згідно якої ОСОБА_1 з 05 грудня 2005 року є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 06 жовтня 2005 року, а ОСОБА_2 з 25 жовтня 2007 року є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Київського районного суду м.Полтави від 22 березня 2006 року (а.с.12 і зворот).
Із долучених до апеляційної скарги копій документів убачається таке.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 06 жовтня 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно, а саме: будинок А-І, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 27,90 м.кв., що складає будинковолодіння (а.с.78-81).
На підставі вказаного судового рішення 05 грудня 2005 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на домоволодіння адресою: АДРЕСА_1 (а.с.82,84).
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 11 березня 2011 року частково задоволений позов ОСОБА_2 , а саме виділено в натурі в окрему одиницю належну їй частку із спільної часткової власності у домоволодінні по АДРЕСА_1 , яка включає будинок літ. Б-1; за ОСОБА_2 визнано право власності на виділений в натурі жилий будинок літ. Б-1 як окремий об'єкт нерухомого майна, що складає одинцю (а.с.127-128).
Згідно інформації з Державних реєстрів, сформованої 28 лютого 2024 року, за ОСОБА_2 26 листопада 2018 року зареєстровано право власності на 1/1 об'єкта нерухомого майна: житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення Київського районного суду м.Полтави від 11 березня 2011 року (а.с.85).
У рахунку-фактурі АТ «Полтавагаз» №1018785-202105 від 22 квітня 2021 року на ім'я ОСОБА_2 зазначений особовий рахунок № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 (а.с.86).
У рахунку-фактурі АТ «Полтавагаз» № 1018783-202105 від 22 квітня 2021 року на ім'я ОСОБА_1 зазначений особовий рахунок № НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 (а.с.87).
Аналогічні дані вказані у рахунку-фактурі АТ «Полтавагаз» № 1018783-202402 від 22 січня 2024 року на ім'я ОСОБА_1 (а.с.88).
Згідно акта від 12 вересня 2021 року, складеного представником оператора ГРМ АТ «Полтавагаз», у споживача ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 , виконані роботи з демонтажа засобу вимірювальної техніки (а.с.89).
Аналізуючи наведені докази у відповідності до правил ст.89 ЦПК України, апеляційний суд приходить до таких висновків.
З березня 2011 року (дата ухвалення рішення судом про виділ частки із майна) відповідно до ч.3 ст.364 ЦК України було припинено право спільної часткової власності на об'єкт нерухомого майна - будинковолодіння АДРЕСА_1 , натомість за вказаною адресою існують два окремих об'єкта нерухомості (будинки), власниками яких є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (померла у 2020 році, відомості про спадкоємців відсутні).
Отже, доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що ОСОБА_1 як співвласник має виконувати умови договору, укладеного з іншим співвласником ( ОСОБА_2 ), не є обгрунтованими.
ОСОБА_1 має о/р №№ НОМЕР_2 , за яким йому нараховується плата за послуги з розподілу природного газу.
Згідно пред'явленого позову заборгованість за послуги з розподілу природного газу нарахована АТ «Полтавагаз» по о/р №№ НОМЕР_1 , тобто по будинку, що належав на праві власності ОСОБА_2 .
З наведених обставин слід погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 сплатив 4 026,47 грн (а.с.75).
Апеляційна скарга задоволена в повному обсязі.
Таким чином, з АТ «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 4 026,47 грн судового збору.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сталою судовою практикою Верховного Суду сформована правова позиція про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15 квітня 2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц).
Отже, сторона по справі у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу має надати суду в обов'язковому порядку документ, що посвідчує сплату коштів за надані послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у справі ОСОБА_1 надавалася адвокатом Хворост Д.М. на підставі договору № 27 від 06.03.2024 про надання правничої допомоги (а.с.93-94), додаткової угоди №1 до договору №27 та ордеру про надання правничої правової допомоги № 1204350 (а.с.98)
У підтвердження витрат на правничу допомогу адвокатом Хворост Д.М., представником ОСОБА_1 , суду надано:
копію договору № 27 від 06.03.2024 про надання правничої допомоги укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.93-94);
копію додаткової угоди №1 до договору №27 від 22.03.2024 (а.с.95);
копію акта приймання-передачі наданої правової допомоги №1 до договору про надання правової допомоги ( а.с.96)
копію квитанції від 22 березня 2024 року ( а.с.97)
копію ордеру № 1204350 від 22 березня 2024 року.( а.с.98)
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту приймання-передачі наданої правової допомоги №1 (а.с.96) в графі назва послуги (зміст правової допомоги) зазначено, що ОСОБА_1 надавались послуги:
- юридичний супровід справи клієнта №552/5180/23 в суді апеляційної інстанції, включає в себе: надання первинної усної консультації клієнту, роз'яснено, порядок вирішення спорів про стягнення заборгованості. Надано інформацію щодо вартості судового збору, порядку та строків оплати та порядку звільнення від його сплати, порядку подання апеляційної скарги;
- підготовка і подача адвокатського запиту №1 від 12.03.2024 в інтересах клієнта;
- подача заяви від 12.03.2024 про видачу копії рішення;
- підготовка і подача апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м.Полтави по справі 552/5180/23.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до роз'яснення в п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд в Постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).
Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів колегія суддів враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Так, спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, вже була висловлена думка Верховного Суду щодо категорії даних справ, тобто фактично сформована судова практика за спорами такої категорії.
А тому: юридичний супровід справи клієнта №552/5180/23 в суді апеляційної інстанції, включає в себе: надання первинної усної консультації клієнту, роз'яснено, порядок вирішення спорів про стягнення заборгованості. Надано інформацію щодо вартості судового збору, порядку та строків оплати та порядку звільнення від його сплати, порядку подання апеляційної скарги; підготовка і подача адвокатського запиту №1 від 12.03.2024 в інтересах клієнта; подача заяви від 12.03.2024 про видачу копії рішення; підготовка і подача апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м.Полтави по справі 552/5180/23, є фактично однією дією, тобто виготовлення апеляційної скарги і для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення апеляційної скарги та збору додатків до неї. Таким чином 5 000 грн є завищеною сумою, яка підлягає зменшенню до 2 000 грн.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Хворост Дарії Михайлівни, представника ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 30 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
Акціонерному Товариству «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» відомвити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на користь ОСОБА_1 4 026,47 грн судового збору за подачу апеляційної скарги і 2 000 грн витрат на правову допомогу, а всього 6 026,47 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 08 травня 2024 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: А.І. Дорош
В.М.Триголов