13 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 759/20557/20
Провадження № 61-2933ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Крата В. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Горошко Микола Іванович (далі - адвокат),
на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року
у справі за позовом позивачки до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості та
1. У листопаді 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог,просила стягнути з відповідача на її користь 17 000,00 доларів США, 46 472,78 грн трьох відсотків річних, 119 670,26 грн інфляційних втрат. Обґрунтувала так:
- 21 вересня 2015 року Ерхард Фольк і відповідач досягнули домовленості, відповідно до якої останній зобов'язався повернути 37 000,00 доларів США до 31 грудня 2017 року, що підтверджує розписка від 21 вересня 2015 року, яку написав відповідач;
- 19 липня 2018 року відповідач повернув лише 20 000,00 доларів США;
- 6 серпня 2020 року згідно з договором відступлення права вимоги № 06-08-2020-01 Ерхард Фольк відступив позивачці право вимоги до відповідача за домовленістю про повернення 37 000,00 доларів США, які відповідач мав повернути до 31 грудня 2017 року, з правом нарахування всіх штрафних санкцій, передбачених договором та/або законом;
- 23 жовтня 2020 року позивачка надіслала на поштову адресу відповідача заяву про досудове врегулювання спору з вимогою повернути кошти, однак він її проігнорував.
2. 29 листопада 2022 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Мотивував так: новий кредитор за договором відступлення права вимоги може доводити право вимоги, маючи документи про таке право; належних і допустимих доказів фактичного відступлення права вимоги за відповідним договором у матеріалах справи немає, тому твердження позивачки суд прийняти не може.
3. 15 грудня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, згідно з яким стягнув із позивачки на користь відповідача 10 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував так: зважаючи на те, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог, беручи до уваги категорію справи та кількість витраченого адвокатом часу, заявлена сума витрат у розмірі 10 800,00 грн є обґрунтованою.
4. 23 січня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення та додаткове рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - відмовив у задоволенні позовних вимог; стягнув із позивачки на користь відповідача 10 800,00 грн витрат на правничу допомогу. Мотивував так:
- суд першої інстанції порушив норми процесуального права, бо розглянув справу за відсутності позивачки, яку не повідомив належним чином про дату, час і місце судового розгляду, що є безумовною підставою для скасування рішення суду;
- стосовно відмови у задоволенні позовних вимог і стягнення витрат на правничу допомогу навів мотиви, аналогічні до рішень суду першої інстанції.
5. 23 лютого 2024 року адвокат в інтересах позивачки подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та скерувати справу для розгляду до цього суду.
6. 20 березня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення цієї ухвали. Позивачка (особисто або через адвоката) мала зазначити: свій реєстраційний номер облікової картки платника податків (за його наявності) або номер та серію свого паспорта (за відсутності у неї реєстраційного номера облікової картки платника податків); адресу місця свого проживання чи перебування; свій номер засобу зв'язку; у переліку письмових матеріалів, що додаються, - копію посвідчення, згідно з яким позивачці призначена пенсія як інваліду другої групи; дату отримання копії оскарженої постанови апеляційного суду. Крім того, мала подати до суду копії доданих до касаційної скарги посвідчення, згідно з яким позивачці призначена пенсія як інваліду другої групи, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордера.
7. 8 квітня 2024 року адвокат в інтересах позивачки подав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої додав касаційну скаргу в новій редакції з доданими до неї матеріалами та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. У цій скарзі зазначив реєстраційний номер облікової картки позивачки як платника податків, адресу місця її реєстрації, номер засобу зв'язку, вказав у переліку письмових матеріалів, що додаються, копію посвідчення, згідно з яким позивачці призначена пенсія як інваліду другої групи, дату отримання копії оскарженої постанови суду апеляційної інстанції. До касаційної скарги додав копії ордера, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, зазначеного посвідчення, витягу із акта огляду МСЕК, картки фізичної особи-платника податків, договору відступлення права вимоги, повідомлення про відступлення права вимоги з доказами його відправлення відповідачеві, оскарженої постанови апеляційного суду, а також копії касаційної скарги з додатками для відповідача. Обґрунтував цю скаргу так:
- позивачка звернула увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20, від 12 квітня 2021 року у справі № 400/1832/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, від 2 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, щодо належного повідомлення особи про час і дату судового засідання;
- справа підсудна не Святошинському районному суду міста Києва, а Білоцерківському міськрайонному суду Київської області; помилковим є висновок апеляційного суду про те, що оскільки у матеріалах справи немає жодних заяв або клопотань позивачки щодо непідсудності справи Святошинському районному суду міста Києва, то справу не треба передавати на новий розгляд за встановленою територіальною юрисдикцією (підсудністю). Позивачка дізналася про зміну місця реєстрації відповідача лише тоді, коли апеляційний суд 12 липня 2021 року повернув відповідачеві апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 14 травня 2021 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Стаття 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачає можливості оскарження ухвали про відкриття провадження у справі через недотримання судом першої інстанції правил підсудності. Тому заява позивачки про непідсудність справи під час розгляду останньої у суді першої інстанції не мала сенсу. Це є поважною причиною того, що позивачка не заявляла суду першої інстанції про непідсудність йому справи;
- суди першої й апеляційної інстанції не мали враховувати документи, які подав представник відповідача, бо доданий до них ордер не містить усіх обов'язкових реквізитів (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18, від 3 липня 2019 року у справі № 9901/939/18, від 1 липня 2020 року у справі № 320/5420/18, щодо належного оформлення ордера для представництва інтересів в суді), а застосування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 5 червня 2019 року у справі № 9901/847/18, є помилковим;
- відповідач із пропуском строку подав відзив і долучив до нього «розписку нібито написану ОСОБА_3 , яка ніким не завірена»; її оригінал не надав, що не завадило суду врахувати цю розписку;
- суд апеляційної інстанції «після скасування ухвали не призначив справи до розгляду на іншу дату для подання документів суду, а одразу відмовив у задоволенні позову»;
- суд першої інстанції визнав явку позивачки обов'язковою, але відмовив у допиті відповідача та його кредитора; суд за необхідності міг повторно визнати явку позивачки обов'язковою, але ухвалив рішення за відсутності її представника, який виїхав за межі України;
- «суд мав відкласти судове засідання, але виніс рішення, так само як і передчасно закрив підготовче провадження, винісши ухвалу, в якій вказав, що сторони в судове засідання не з'явились, хоча суд в коридорі лише дав розписатись сторонам про відкладення справи, а сам провів судове засідання. Цей факт підтверджується матеріалами справи та заявою про відвід судді»;
- «відповідно до складеної судом довідки розгляд справи відбувся в загальному позовному провадженні без участі сторін. Жодних судових повісток, направлених позивачу, справа не містить»;
- суди першої й апеляційної інстанцій не витребували оригінали документів про відступлення права вимоги. Апеляційний суд вказав, що представник позивачки не надав суду договір про відступлення права вимоги. Але представник розраховував на те, що справу передадуть до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Тому не мав при собі оригіналів документів;
- суд першої інстанції закрив підготовче провадження 13 грудня 2021 року, заяву про зменшення позовних вимог отримав 22 грудня 2021 року, а розглянув її 8 листопада 2022 року, тобто з порушенням вимог статті 49 ЦПК України. Крім того, копії вказаної заяви не були надіслані іншій стороні, що було підставою для відмови у прийнятті цієї заяви;
- відступлення права вимоги не є окремим видом договору; це - правочин, який опосередковує перехід права, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Правову природу відповідного договору слід визначати залежно від змісту прав і обов'язків його сторін (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, постанову Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-459цс17; ознаки договору відступлення права вимоги викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18);
- унаслідок заміни кредитора у зобов'язанні воно зберігається повністю, а змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11);
- відповідач у відзиві визнав частину боргу, не заперечив факту відступлення права вимоги до нього, що є підставою для задоволення позову;
- те, що у матеріалах справи немає доказів передання документів, що підтверджують права вимоги до боржників, від ПАТ «Банк «Київська Русь» до ТОВ «ФК Ю-Бейс», а також від останнього до ТОВ «Фінансова компанія «Кантієро», не могло бути підставою для висновку апеляційного суду про відсутність прав у позивачки як нового кредитора (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13 і від 21 грудня 2020 року у справі № 916/401/17).
8. 29 квітня 2024 року заяву про усунення недоліків касаційної скарги передали судді-доповідачеві.
9. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
10. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження.
11. Позивачка просить поновити строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду. Поважність причин пропуску цього строку її адвокат обґрунтував тим, що копію оскарженої постанови, повний текст якої виготовлений 2 лютого 2024 року, суд апеляційної інстанції відправив 5 лютого 2024 року, а адвокат отримав її 13 лютого 2024 року. Для підтвердження цього надав копію супровідного листа Київського апеляційного суду про відправлення копії постанови від 23 січня 2024 року та роздруківку трекінгу поштового відправлення.
11.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 ЦПК України).
11.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
11.3. У тексті постанови апеляційний суд вказав, що її повний текст складений 2 лютого 2024 року. З того дня тридцятиденний строк на касаційне оскарження сплив 3 березня2024 року (неділя). Тому згідно з частиною третьою статті 124 ЦПК України останнім днем відповідного строку є перший після вихідного робочий день, тобто 4 березня 2024 року. Адвокат в інтересах позивачки подав касаційну скаргу 23 лютого 2024 року. Тому строк на касаційне оскарження не пропустив. З огляду на це у задоволенні клопотання позивачки слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 261, 389, 390, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2024 року.
3. Витребувати зі Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 759/20557/20.
4. Надіслати ОСОБА_2 копію касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз'яснити йому право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат