13 травня 2024 року
м. Київ
справа № 761/6718/24
провадження № 61-5785ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якій просив суд: на підставі наданих позивачем розрахунків в цьому позові прийняти рішення про відшкодування ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю з боку посадових осіб Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадових осіб інших державних, слідчих, контролюючих та судових органів України; зобов'язати відповідальних посадових осіб державних органів України відновити всю необхідну технічну, господарську, фінансову документацію на багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_1 згідно чинного законодавства.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії роз'єднано.
Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про зобов'язання вчинити дії (передавши в цій частині позовну заяву для реєстрації до канцелярії суду в загальному порядку).
В межах справи № 761/6718/24 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
Не погоджуючись із вказаними ухвалами місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року повернуто скаржнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції щодо роз'єднання позовних вимог та ухвала про залишення позовної заяви без руху не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
25 квітня 2024 року до Верховного Суду, через засоби поштового зв'язку, надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Щодо касаційної скарги в частині оскарження ОСОБА_1 ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року слід відмовити у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Аналіз вказаної норми процесуального законодавства дає підстави дійти висновку, що касаційному оскарженню підлягають ухвали суду першої інстанції виключно після їх перегляду в апеляційному порядку.
Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року та ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року не переглядались в апеляційному порядку, оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 було повернуто.
За приписами пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи те, що вказані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню у відкритті касаційного провадження в цій частині необхідно відмовити з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Щодо касаційної скарги в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року слід відмовити у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК Україниухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутні такі ухвали, як ухвала про роз'єднання позовних вимог та ухвала про залишення позовної заяви без руху.
Отже, ухвала суду першої інстанції про роз'єднання позовних вимог у справі та залишення позовної заяви без руху не можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).
Ухвала про роз'єднання позовних вимог у справіпостановлена до ухвалення рішення суду по суті спору.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можливо включити до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене у цій справі.
Подібні висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) про те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПКУкраїни.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення.
Оскільки ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року та від 27 лютого 2024 року, які не входять до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанції частини п'ятої статті 357 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко