08 травня 2024 року
м. Київ
справа № 127/28196/21
провадження № 61-10342св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
третя особа (третя особа за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ»,
відповідачі за зустрічним позовом: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», державний реєстратор Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук Ірина Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ІВО+КГ» (далі - ТОВ «Фірма «ІВО+КГ», фірма) про поділ земельної ділянки.
Позовну заяву банк мотивував тим, що 30 серпня 2007 року між ним та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) укладено кредитний договір № 08/07-099, за умовами якого ФОП ОСОБА_2 отримала кредит, однак у визначений договором строк кредит не повернула, проценти не сплатила.
На забезпечення виконання ФОП ОСОБА_2 умов кредитного договору, ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» передало банку за договором іпотеки від 30 серпня 2007 року належне йому на праві власності нерухоме майно у вигляді цілої частини магазину з прибудовами, загальною площею 194,6 кв. м, розташоване на земельній ділянці площею 0,1636 га за адресою: АДРЕСА_1 . Пункт 20.10 договору іпотеки зобов'язав іпотекодавця не допускати дострокового припинення права користування земельною ділянкою, а пункт 26 передбачав перехід прав та обов'язків користувача земельною ділянкою до власника предмета іпотеки.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 червня 2013 року ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» продала земельну ділянку ОСОБА_1 , право власності якої зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 серпня 2013 року.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у справі № 127/20446/15-ц частково задоволено позовні вимоги ПАТ «ПриватБанк», припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,08 га, із земельної ділянки, кадастровий номер 0510136300:01:049:0007, на АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності банку, визнано право власності ПАТ «ПриватБанк» на земельну ділянку площею 0,08 га із земельної ділянки, кадастровий номер 0510136300:01:049:0007, на АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності банку.
На підставі цього судового рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної власності ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку з кадастровим номером 0510136300:01:049:0007 на АДРЕСА_1 .
АТ КБ «ПриватБанк» просило суд:
- виділити в натурі частки співвласників із майна, що є у спільній власності, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:049:0007, на АДРЕСА_1 , площею 0,1636 га, шляхом здійснення поділу цієї ділянки згідно з варіантом, наведеним у додатку 2 до висновку судової земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи від 11 серпня 2016 року № 287, з виділенням в натурі: АТ КБ «ПриватБанк» частини зазначеної земельної ділянки площею 0,08 га, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням належного на праві власності АТ КБ «ПриватБанк» магазину з прибудовами на АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 - частини зазначеної земельної ділянки площею 0,0836 га.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук І. В. (далі - державний реєстратор Левчук І. В.), третя особа - ТОВ «Фірма «ІВО+КГ», про скасування реєстрації права власності АТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 10 червня 2013 року вона придбала у ТОВ «Фірма ІВО+КГ» земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір купівлі-продажу безуспішно оскаржував АТ КБ «Приват Банк». Позивач указувала, що вона була незаконно позбавлена права розпоряджатися своєю земельною ділянкою площею 0,1636 га, кадастровий номер 0510136300:01:049:0007. Ця земельна ділянка предметом іпотеки не була, ніяких заборон та обмежень щодо неї встановлено не було, тому для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 згоди іпотекодержателя АТ КБ «Приват Банк» не потрібно. Укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки не суперечить статтям 5, 6, 9 Закону України «Про іпотеку», оскільки дія цих норм закону поширюється лише на предмет іпотеки.
Позивач за зустрічним позовом вважала незаконними дії державного реєстратора щодо внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про право власності АТ КБ «Приват Банк» на нерухоме майно - земельну ділянку, площею 0,08 га.
ОСОБА_1 просила суд скасувати реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку площею 0,08 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 30357745 від 24 січня 2019 року, здійснену державним реєстратором Левчук І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45226320 від 26 січня 2019 року на підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у справі № 127/20446/15-ц та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року про виправлення описки у справі № 127/20446/15-ц.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2022 року
зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Виділено в натурі частки співвласників із майна, що є у спільній власності, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:049:0007 на АДРЕСА_1 , площею 0,1636 га, шляхом здійснення поділу цієї ділянки згідно з варіантом, наведеним у додатку 2 до висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи від 11 серпня 2016 року № 287 з виділенням в натурі:
- АТ КБ «ПриватБанк» частини зазначеної земельної ділянки площею 0,08 га, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням належного на праві власності АТ КБ «ПриватБанк» магазину з прибудовами на АДРЕСА_1;
- ОСОБА_1 - частини зазначеної земельної ділянки площею 0,0836 га.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 14 953,50 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», державного реєстратора Левчук І. В., третя особа - ТОВ «Фірма «ІВО+КГ», про скасування державної реєстрації права власності АТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року - без змін.
Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що між співвласниками (сторонами) відсутня згода на виділ часток у земельній ділянці в натурі. Позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статей 364, 370 ЦК України. Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в праві кожного співвласника в будь-який час на виділення у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Суд також дійшов висновку, що посилання ОСОБА_1 та представника ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» на пропуск банком строку позовної давності у виниклих правовідносинах є безпідставними.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що підставою для державної реєстрації права власності банку слугували рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року у справі № 127/20446/15-ц, отже, державний реєстратор Левчук І. В. прийняла законне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 26 січня 2019 року, оскільки відсутні підстави, передбачені статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови в реєстрації права власності ПАТ КБ «ПриватБанк».
Пославшись на положення статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції стягнув з відповідачки ОСОБА_1 судовий збір у розмірі, сплаченому банком.
Посилавшись на положення статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Короткий зміст касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
30 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Вінницького міського суду Вінницької області.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
19 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду частково задоволено клопотання ОСОБА_1 , зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року у частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору до закінчення касаційного провадження у справі.
28 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.
20 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду визнано необґрунтованим заявлений ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» відвід судді Верховного Суду Гульку Б. І. та задоволено заяву судді Верховного Суду Гулька Б. І. про самовідвід.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 20 березня 2024 року, визначено склад колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулейков І. Ю., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., Сакара Н. Ю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга зводиться до незгоди заявника із судовими рішеннями у справі № 127/20446/15-ц, які набрали законної сили, та на підставі яких за банком зареєстровано права власності на 0,08 га земельної ділянки, яку заявник уважає своєю. Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник зазначає таке:
- суди не звернули увагу на те, що за рішенням суду незаконно зареєстрована спільна сумісна власність між фізичною особою та державою в особі AT КБ «ПриватБанк»;
- матеріали справи не містять доказів того, що представник AT КБ «ПриватБанк» звертався до ОСОБА_1 із заявою про врегулювання спору щодо виділу часток у земельній ділянці в натурі;
- суд мав застосувати до спірних правовідносин статті 78, 79-1, 80, 82, 84, 86, 89, 90, 140 ЗК України, статті 11, 17 Закону України «Про іпотеку», статті 13, 22, 355, 364, 365, 386 ЦК України; статтю 41 Конституції України; статті 18, 82, 186, 255, 264, 367, 376 ЦПК України;
- суди, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, не встановили та не зазначили у рішенні, на підставі яких документів та норм права державний реєстратор вчинила реєстраційні дії 24 січня 2019 року щодо реєстрації спільної сумісної власності площею 0,008 га між державою в особі АТ КБ «ПриватБанк» та фізичною особою;
- суди не врахували, що у 2014 році ОСОБА_1 , як засновник ТОВ «Фірми «ІВО+КГ», передала земельну ділянку площею 0,1636 га до статутного капіталу фірми, про що було внесено відомості у реєстр, отже, вона не є належним відповідачем у справі;
- суди відмовили у задоволенні клопотань про застосування строків позовної давності;
- не погоджується з тим, що з неї на користь банку стягнуто судовий збір у розмірі 14 953,50 грн.
Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 341/551/16-ц (провадження № 14-109цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/121/17 (провадження № 14-330цс18), 28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17 (провадження № 11-1021апп18), від 12 грудня 2018 року у справі № 308/5051/17 (провадження № 14-417цс18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив та просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року - без змін.
У жовтні 2023 року ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому підтримало доводи касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 серпня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 08/07-099 про надання кредиту у виді відкриття поновлювальної кредитної лінії із лімітом 160 000 доларів США, зі сплатою процентів - 13,6 % річних, дата сплати кредиту - 5 число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору. Строк повернення кредиту - 25 серпня 2010 року.
30 серпня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 08/07-099 між АТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель), ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» (іпотекодавець), ФОП ОСОБА_2 (позичальник) укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, із наступними змінами, згідно з умовами якого іпотекодавець передав у іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - цілу частку магазину з прибудовами загальною площею 194,6 кв. м, що складається із: тамбуру - 1, площею 2,9 кв. м; кімнати чергового - 2, площею 2,8 кв. м; торговельного залу - 3, площею 115,6 кв. м; бухгалтерії - 4, площею 4,9 кв. м; вбиральні - 5, площею 1,5 кв. м; коридору - 6, площею 10,2 кв. м; складу - 7, площею 19,1 кв. м; складу - 8, площею 13,2 кв. м; підсобного приміщення - 9, площею 3,3 кв. м; кабінету - 10, площею 21,1 кв. м; розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07 травня 2013 року у справі № 9/156-10 у рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 30 серпня 2007 року № 08/07-099 у розмірі 205 755,11 доларів США (1 624 066,20 грн) звернуто стягнення на предмет іпотеки - цілу частку магазину з прибудовою загальною площею 194,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки з публічних торгів, встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у сумі 1 310 088 грн. Це судове рішення набуло чинності та було звернуто до примусового виконання.
Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 0,1636 га, що належала на праві власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 серпня 2013 року.
17 квітня 2015 року згідно з актом державного виконавця Замостянського відділу Державної виконавчої служби м. Вінниці під час примусового виконання рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 9/156-10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не реалізоване на електронних торгах майно - магазин з прибудовами, загальною площею 194,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , передано стягувачу АТ КБ «ПриватБанк».
24 квітня 2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. видане свідоцтво, яким посвідчено, що АТ КБ «ПриватБанк» належить на праві власності нерухоме майно: магазин з прибудовами (одноповерхова будівля) загальною площею 194,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належав боржнику ТОВ «Фірма «ІВО+КГ», оскільки майно не реалізоване / торги не відбулися і стягувач АТ КБ «Приват Банк» виявив бажання залишити його за собою.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у справі № 127/20446/15-ц, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року залишено без змін, припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,08 га із земельної ділянки, кадастровий номер 0510136300:01:049:0007, розташованої на АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності АТ КБ «ПриватБанк». Визнано за АТ КБ «ПриватБанк» право власності на земельну ділянку площею 0,08 га із земельної ділянки, кадастровий номер 0510136300:01:049:0007, розташованої на АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить АТ «ПриватБанк».
На підставі рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 03 липня 2018 року про виправлення описки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 січня 2019 року було зареєстровано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» на земельну ділянку з кадастровим номером 0510136300:01:049:0007 на АДРЕСА_1 .
У рішенні від 19 грудня 2016 року Апеляційний суд Вінницької області, з посиланням на висновок судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 11 серпня 2016 року, вказав, що площа частини земельної ділянки із земельної ділянки площею 0,1636 га (кадастровий номер 0510136300:01:049:0007), що необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, загальною площею 194,6 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , повинна складати 0,08 га.
У спільній власності АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,1636 га, що розташована на АДРЕСА_1 , призначення земельної ділянки - землі промисловості, для комерційних потреб, кадастровий номер - 0510136300:01:049:0007.
Згідно з висновком № 287 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 11 серпня 2016 року, проведеної у цивільній справі № 127/20446/15-ц, судовим експертом установлено, що площа земельної ділянки, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами (одноповерхова будівля), загальною площею 194,6 кв. м (торговельною площею 115,6 кв. м), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до додатку в ДБН В. 2.2 - 23:2009 повинна складати 0,08 га. Виходячи з фактичного місця розташування будівлі магазину, фактичного планування території, на якій вона розміщена, на розгляд суду запропоновано варіанти виділення земельної для обслуговування будівлі магазину, які відображені в додатку 1 та додатку 2 до цього висновку.
Схема, площа, міри довжин ліній по периметру, конфігурація частини земельної ділянки площею 0,08 га із земельної ділянки кадастровий номер 0510136300:01:049:0007 на АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить ПАТ КБ «ПриватБанк», графічно відображені у додатках 1 та 2 до цього висновку.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,08 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є держава в особі АТ КБ «ПриватБанк» (спільна сумісна), підставою для внесення відомостей до реєстру речового права є рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Вінницької міської ради Левчук І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45226320 від 26 січня 2019 року.
18 січня 2022 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (том 1, а. с. 171).
23 лютого 2022 року ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» подало до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (том 1, а. с. 203-204).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно з частиною першою статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (частини четверта та статті 88 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно зі статтею 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ці норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового врегулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Установивши, що між сторонами виник спір щодо поділу земельної ділянки і в позасудовому порядку вирішити вказаний спір сторони не змогли, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши, що в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,08 га із земельної ділянки кадастровий номер 0510136300:01:049:0007, розташованої на АДРЕСА_1 , яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності АТ КБ «ПриватБанк», дійшов обґрунтованого висновку про можливість поділу спірної земельної ділянки згідно з варіантом у додатку № 2 до висновку, складеного за результатами проведеної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 11 серпня 2016 року у цивільній справі № 127/20446/15-ц.
При цьому заперечень щодо обраного судом першої інстанції варіанту експертизи заявник ні суду апеляційної інстанції, ні до суду касаційної інстанції не подавала.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакцій, чинній на час вчинення реєстраційних дій, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає підстави для відмови в державній реєстрації прав: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.
Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (частина четверта статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакцій, чинній на час вчинення реєстраційних дій).
Встановивши, що підставою для державної реєстрації за банком спірної земельної ділянки були рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Вінницької області про виправлення описки від 03 липня 2018 року у справі № 127/20446/15-ц, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного реєстратора Левчук І. В. відсутні підстави, передбачені статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови в реєстрації права власності ПАТ КБ «ПриватБанк».
Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник не є належним відповідачем у справі, оскільки у 2014 році спірне нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,1636 га передана до статутного капіталу фірми, про що було внесено відомості до відповідних реєстрів, суперечать матеріалам справи.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в праві кожного власника в будь-який час виділення у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що посилання ОСОБА_1 та представника ТОВ «Фірма «ІВО+КГ» на строк позовної давності у виниклих правовідносинах є безпідставним та застосуванню не підлягає.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.
Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявником у касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
Однак на увагу заслуговують доводи касаційної скарги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь банку судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви у розмірі 14 953,50 грн з огляду на таке.
Пунктами 1 і 2 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. За подання до суду таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні 2021 року звернулося з цим позовом про поділ земельної ділянки, тобто заявило вимогу немайнового характеру (див. ухвалу Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 760/8064/13 (провадження № 61-2186ск24)).
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подачі банком позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 2 270,00 грн.
Отже, враховуючи, що у первісному позові банк заявив вимогу немайнового характеру (поділ земельної ділянки) судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2 270,00 грн (див. ухвалу Верховного Суду від 16 лютого 2014 року у справі № 760/8064/13 (провадження № 61-2186ск24)).
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Первісний позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено, отже, з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Оскільки суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь банку судовий збір у розмірі 14 953,50 грн, як за вимогу майнового характеру, а суд апеляційної інстанції це не виправив, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень у частині розподілу судового збору, сплаченого за розгляд справи судом першої інстанції, з прийняттям в цій частині нового судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплаченого судового збору
У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про стягнення на її користь із АТ КБ «ПриватБанк» судового збору, надмірно сплаченого у суді апеляційної інстанції, обґрунтовуючи його тим, що ухвалою суду апеляційної інстанції її зобов'язали сплатити суму судового збору у розмірі 150 % від суми позову, значно більшу, ніж позивач мав сплатити у суду першої інстанції (за вимоги немайнового характеру).
Підстави повернення судового збору передбачені статтею 7 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, сплачена сума судового збору повертається особі, яка його сплатила за ухвалою суду у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).
Із урахуванням того, що судовий збір за подачу апеляційної скарги сплачено до суду апеляційної інстанції, питання повернення надмірно сплаченого судового збору, сплачено до суду апеляційної інстанції, у силу вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині розподілу судового збору підлягають скасуванню, з прийняттям нового судового рішення у цій частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскаржувані судові рішення у частині розподілу судового збору скасовуються з ухваленням нового судового рішення, тому підстав поновлювати їх немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 про стягнення надмірно сплаченого до суду апеляційної інстанції судового збору залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року у частині розподілу судового збору скасувати, в цій частині ухвалити нове судове рішення
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу позову у розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривні 00 коп.).
В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 січня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Н. Ю. Сакара