Іменем України
02 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/148/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження господарську справу
за позовом: першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 02910114
вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівський район, Чернігівська область, 16600;
в інтересах держави в особі:
позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації,
код ЄДРПОУ 00022674
вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000;
до відповідача: Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04414885,
вул. Незалежності, 33, с. Плиски, Ніжинський район, Чернігівська область, 16453;
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Представники учасників справи:
від прокуратури: Кошова І.М.
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: не прибув
Першим заступником керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7420886000:02:000:2194 площею 1,7182 га, шляхом:
- скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 1,7182 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2194, яка була здійснена 18.08.2021 відділом у Володимирецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області;
- зобов'язання Плисківську сільську раду Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04414885) повернути земельну ділянку площею 1,7182 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2194 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
Дії суду щодо розгляду справи.
Ухвалою суду від 09.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.03.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.
Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання шляхом доставлення ухвали суду від 09.02.2024 до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд» 09.02.2024 13:26, одна відповідач у підготовче засідання 07.03.2024 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.
07.03.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.04.2024, про що повідомив прокурора та позивача під розписки, а відповідача ухвалою від 07.03.2024, доставленою до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» 08.03.2024 01:09.
01.04.2024 від відповідача надійшла заява від 18.03.2024, в якій позивач визнає позовні вимоги в повному обсязі. Заява підписана сільським головою ОСОБА_2 та скріплена печаткою Присківської сільської ради.
Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (п. 1 частини 2 статті 46 ГПК України).
Виходячи з положень статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження в справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення в зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони в повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Суд дослідив матеріали справи та зміст заяви відповідача, складеної за підписом повноважної особи, прийняв визнання позову. За висновком суду, подана відповідачем письмова заява не суперечить закону та не порушує прав та інтересів будь-яких інших осіб.
09.04.2024 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 02.05.2024, про що повідомив прокурора під розписку, а позивача та відповідача ухвалою від 09.04.2024, доставленою до їх електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» 09.04.2024 14:57.
18.04.2024 від прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2023 у справі № 927/65/23.
Суд клопотання задовольнив, документи долучив до матеріалів справи.
02.05.2024 суд розглянув справу по суті та проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції учасників справи.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2023 у справі № 927/65/23 встановлено, що на земельній ділянці площею 1,7182 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2194 у межах Плисківської сільської ради розташована пам'ятка археології місцевого значення: курганна група-4, ІІ-І тис. до н.е., охоронний № 3655-Чр, взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66. Вищевказаним рішенням суду скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 62919507 від 18.01.2022, номер запису про право власності № 46225027, та одночасно припинено за Плисківською сільською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на спірну земельну ділянку площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559835874208. На підставі вказаного рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно 02.05.2023 скасовано право комунальної власності за Плисківською сільською радою на спірну земельну ділянку. Водночас це не призвело до повного поновлення порушеного права держави, спірна земельна ділянка на цей час відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Не усунення порушення порядку встановлення її цільового призначення, не приведення реєстраційних відомостей про неї до її фактичного правового режиму створює правову невизначеність, користуючись якою, відповідач за положеннями Земельного кодексу України уповноважений реалізувати права власника земельної ділянки, при тому, що титульним володільцем цієї ділянки була та залишається держава.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Обставини справи встановлені судом.
У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебувала справа №927/65/23 за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області про:
- визнання незаконним та скасування рішення сесії Плисківської сільської ради від 24.11.2021 № 333-16/VІІІ “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Плисківської сільської ради”, в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельних ділянок за кадастровими номерами: 7420886000:02:000:2196, площею 1,6847 га та 7420886000:02:000:2194, площею 1,7182 га;
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 62919507 від 18.01.2022, номер запису про право власності № 46225027, з одночасним припиненням за Плисківською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559835874208;
- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 62919076 від 18.01.2022, номер запису про право власності № 46224699, з одночасним припиненням за Плисківською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559821874208.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2023 у справі №927/65/23, яке набрало законної сили 19.04.2023, позов задоволено частково; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 62919507 від 18.01.2022, номер запису про право власності № 46225027, з одночасним припиненням за Плисківською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559835874208; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, індексний номер № 62919076 від 18.01.2022, номер запису про право власності № 46224699, з одночасним припиненням за Плисківською сільською радою Ніжинського району Чернігівської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559821874208. В іншій частині позову відмовлено.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі №927/65/23 та у цій справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.03.2023 у справі №927/65/23 та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
З урахуванням встановлених у вказаному судовому рішенні обставин, а також на підставі наявних у цій справі документів, суд встановив:
Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам'ятників археології» від 23.03.1992 № 66 взяті під державну охорону пам'ятки археології, розташовані на території області, зокрема в Борзнянському районі, група курганів-IV, ІІ-І тис. до н.е., розташовані в с. Плиски, Плисківської сільської ради, 0,4 км на схід від села (розорюється).
Пам'ятка археології паспортизована в 1994 році.
За паспортом на пам'ятку археології - група курганів-IV, ІІ-І тис. до н.е. (№ 3655), яка розташована на водорозподілі річок Борзна та Остер, на південь від невеликого струмка, та складається з п'яти насипів, з яких центральний курган (висота 1,5 м, діаметр 60 м) розміщений на межі оранки та лугу, на відстані 100-400 м на південний захід та схід від центрального кургану знаходяться інші насипи (висота 0,5 - 1,2 м, діаметр 30-45 м). Пам'ятка надає додаткові дані про поховальний обряд кочових племен І-ІІ тис. до н.е.
Перелічені відомості внесені до облікової картки пам'ятки археології місцевого значення (охоронний № 3655).
Пам'ятка археології - група курганів- IV, І-ІІ тис. до н.е. (охоронний № 3655) нанесена на карту землекористування до проєкту роздержавлення земель КСП “Колос” у 1993 році (попередня назва - КСП «ХХІІ партз'їзд»), із зазначенням площі та номеру за державним обліком.
Судом у рішенні від 22.03.2023 у справі №927/65/23 установлено, що земельні ділянки, на яких розміщені пам'ятки археології, в тому числі під охоронним № 3655 (порядковий номер 4), віднесені до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню.
ТОВ «Тандем Експерт», на замовлення Плисківської сільської ради, виготовлено технічну документації із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 55,1324 га, що розташовані за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, Плисківська територіальна громада, виготовленої в 2021 році вбачається, що:
- на земельній ділянці площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, наявне обмеження в використанні (01.02) в вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини; земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення (рілля);
- на земельній ділянці площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194, наявне обмеження в використанні (01.02) в вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини; земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення (рілля).
За поясненнями інженера-землевпорядника ТОВ «Тандем Експерт» ОСОБА_3 , згідно з листом від 31.10.2022 № 4670-22, при розробленні технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації вказаних земель, використані вихідні дані, а саме проект роздержавлення земель, де вказані обмеження в використанні земель - територія археологічної пам'ятки. Відповідно до Переліку обмежень щодо використання земель та земельних ділянок (затверджений постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051) код обмеження в використанні земельних ділянок відповідає 01.02 - зона охорони навколо культурної спадщини; зміст обмеження - охоронна зона навколо об'єкта історико-культурного призначення.
Таким чином, матеріалами справи №927/65/23 підтверджений факт розміщення на спірних земельних ділянках археологічної пам'ятки місцевого значення, що взята на державний облік.
Департамент у листі від 10.02.2022 № 14-426/8, підтвердив факт розміщення на території земельних ділянок, з кадастровими номерами 7420886000:02:000:2196 та 7420886000:02:000:2194, пам'ятки археології місцевого значення, курганної групи - IV, І-ІІ тис. до н.е., охоронний № 3655-Чр, що взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, позначена на карті землекористування до проєкту роздержавлення земель КСП «ХХІІ партз'їзд» у 1993 році.
За поясненнями Департаменту (в листах від 07.07.2022 № 15-909/8, від 26.08.2022 № 15-1211/8, від 19.09.2022 № 15-1380/8) він неодноразово повідомляв Плисківську сільську раду про необхідність укладення охоронних договорів на пам'ятки археології, розміщені на території Плисківської ТГ, про що надав листи від 14.01.2020 № 15-151/8, від 18.11.2021 № 15-3470/8.
24.11.2021, Плисківська сільська рада (16 сесія 8-го скликання) прийняла рішення № 333-16/VIII, за яким: (п.1) затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 55,1324 га, розташованих за адресою: Чернігівська область, Борзнянський район, Плисківська сільська рада, в тому числі щодо земельної ділянки площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, та земельної ділянки площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194 (спірні); (п.2) вирішила зареєструвати земельні ділянки (в тому числі спірні) в комунальну власність.
Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (сформовані 21.06.2022 за № 303241156 та № 303241020), державним реєстратором прийняті рішення про державну реєстрацію права комунальної власності за Плисківською сільською радою, індексний номер № 62919507 від 18.01.2022 та індексний номер № 62919076 від 18.01.2022:
- на земельну ділянку площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559835874208;
- на земельну ділянку площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2559821874208.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції” (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави”.
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру”.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави”.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.
Таким чином, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у неправомірній передачі Плисківській сільській раді спірної земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, внаслідок чого держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та у разі порушення виявлення порушень .
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна адміністрація.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОДА з листом від 26.09.2023 №52-75-7183вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У листі від 26.10.2023 №01-01-32/18670 Чернігівська ОВА повідомила про відсутність підстав для вжиття заходів, зазначених у листі прокурора.
Відтак позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не збирається робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОДА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо повернення земельної ділянки державі.
У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).
Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
За приписами ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.
Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.
Господарський суд Чернігівської області у рішенні від 22.03.2023 справі №927/65/23 установив, що пам'ятка археології: курганна група-IV, І-ІІ тис. до н.е., взята на державний облік на підставі рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66. Паспортизація пам'ятника історії та культури СРСР (пам'ятка археології) проведена в 1994 році (№ 3655).
Пам'ятка археології нанесена на карту землекористування до проекту роздержавлення земель КСП “Колос” (попередня назва - КСП “XXII партз'їзд”) у 1993 році, під порядковим номером 4 (взятий на державний облік за номером 3655).
Враховуючи умовні позначення нанесені на карту, земельні ділянки на яких розміщені пам'ятки археології віднесені до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню.
Таким чином, зазначена пам'ятка є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», а спірні земельні ділянки, на яких розміщена ця пам'ятка, - землями історико-культурного призначення.
Суд, у ході вирішення спору, встановив, що на земельних ділянках: площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194, та площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, знаходиться об'єкт культурної спадщини, пам'ятка археології: курганна група-IV, І-ІІ тис. до н.е., взята на державний облік на підставі рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, про що зокрема свідчить затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 55,1324 га, розробником якої є ТОВ «Тандем Експерт», інженер-землевпорядник ОСОБА_3 (сертифікат № 013486 від 05.07.2017).
За поясненнями інженера-землевпорядника ОСОБА_3 , при розробленні технічної документації із землеустрою, враховуючи вихідні дані проекту роздержавлення земель, установлені обмеження в використанні цих земельних ділянок за кодом 01.02, у вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини - територія археологічної пам'ятки.
З установлених судом обставин вбачається, що земельні ділянки площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194, та площею 1,6847 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2196, на яких розміщена пам'ятка археології, протиправно вибули з державної в комунальну власність.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.
Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, вибула з державної власності поза волею власника, відтак позов в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, підлягає задоволенню.
Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1, 3-5, 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України “Про Державний земельний кадастр”, не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
За приписами ч. 10, 11 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок;
якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзацах третьому і четвертому частини десятої, державний кадастровий реєстратор у десятиденний строк повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, а в разі наявності зареєстрованих речових прав на неї - суб'єктів таких прав.
Рішенням суду від 22.03.2023 у справі №927/65/23 скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку.
На підставі вказаного рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно 02.05.2023 скасовано право комунальної власності за Плисківською сільською радою на земельну ділянку площею 1,7182 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2194.
Як зазначив прокурор, обраний прокурором та задоволений рішенням у справі №927/65/23 спосіб захисту не призвів до повного поновлення порушеного права держави. Спірна земельна ділянка на цей час відноситься до земель сільськогосподарського призначення; не усунення порушення порядку встановлення її цільового призначення, не приведення реєстраційних відомостей про неї до її фактичного правового режиму створює правову невизначеність, користуючись якою, відповідач за положеннями Земельного кодексу України уповноважений реалізувати права власника земельної ділянки, при тому, що титульним володільцем цієї ділянки була та залишається держава.
Відповідно до п. 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, з дня набрання чинності цим пунктом законної сили, тобто з 27.05.2021, спірна земельна ділянка вважається комунальною власністю, власником якої є територіальна громада в особі відповідача.
Згідно з положеннями частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Разом з тим, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності не забезпечує відновлення прав попереднього власника на спірну земельну, тобто держави, оскільки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про реєстрацію та припинення права державної власності на спірну земельну ділянку.
За приписами ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.
При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.
Отже, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки можлива лише за рішенням власника, яким згідно з рішенням суду у справі №927/65/23 є держава, проте за існуючих обставин без відображення такого права в державному реєстрі, і що тягне за собою врахування приписів п. 24 Перехідних положень ЗК України, які визначають право власності на цю землю знову за Плисківською сільською радою.
Наведені обставини унеможливлюють ефективний захист інтересів держави як власника цієї земельної ділянки у спірних взаємовідносинах.
З огляду на викладене, суд вважає, що наявність державної реєстрації спірної земельної ділянки з сільськогосподарським призначенням унеможливить формування земельної ділянки історико-культурного призначення, на яку накладається спірна земельна ділянка, без зміни її цільового призначення, що не відноситься до компетенції держави в особі Чернігівської ОДА, а відтак скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки призведе до поновлення порушеного права держави.
За наведених обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6056,00 грн.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 1,7182 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2194, яка була здійснена 18.08.2021 відділом у Володимирецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.
3. Зобов'язати Плисківську сільську раду Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04414885) повернути земельну ділянку площею 1,7182 га з кадастровим номером 7420886000:02:000:2194 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
4. Стягнути з Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04414885, вул. Незалежності, 33, с. Плиски, Ніжинський район, Чернігівська область, 16453) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 6056,00 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.05.2024, у перший день виходу судді з відпустки.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор