ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.05.2024Справа № 910/20069/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс », м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс », м. Київ
про визнання укладеним договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта будівництва,-
За участю представників сторін:
від позивача: Бородкін Д.І.
від відповідача: Острова В.В .
Товариство з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс » звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » про визнання укладеним договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта будівництва.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позивач є замовником доступу до інфраструктури об'єкта у розумінні Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж». Згідно вказаного нормативно-правового акту доступ до інфраструктури об'єкта доступу - право замовника на користування елементами інфраструктури об'єкта доступу для розміщення, модернізації, експлуатаційного та технічного обслуговування технічних засобів електронних комунікацій відповідно до законодавства та на підставі договору з доступу, проте, відповідач, як управитель багатоквартирного будинку за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр, 8 , ухиляється від укладення відповідного договору із Товариством з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс », чим на думку останнього, порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс » на доступ до інфраструктури об'єкта та співвласників багатоквартирного будинку.
Ухвалою від 15.01.2024 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 07.02.2024.
07.02.2024 судом було відкладено розгляд справи на 06.03.2024.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що встановленням обладнання та підключенням його до розподільчої мережі будинку, позивачем було порушено вимоги п.3 постанови Кабінету Міністрів України №610 від 18.07.2018 «Про затвердження Правил надання доступу до інфраструктури об'єкта будівництва» та Закон України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж». Також у відзиві вказано, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » не було порушено прав позивача, оскільки спірний правочин повинно бути укладено звиключно за наявності рішення співвласників багатоквартирного будинку, а не його управителя. Також відповідач вказав на невірне тлумачення позивачем норми п.41 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж». Крім того, відповідачем було висловлено непогодження з приводу умов запропонованої позивачем редакції договору.
06.03.2024 розгляд справи було відкладено на 20.03.2024.
14.03.2024 представником відповідача було подано відповідь на відзив, в якій вказано, що аргументи відзиву є безпідставними та не спростовують позовних вимог
20.03.2024судом було відкладено розгляд справи на 03.04.2024.
03.04.2024 судом було відкладено підготовче засідання 17.04.2024.
17.04.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.05.2024.
У судовому засіданні 15.05.2024 представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 15.05.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва ,
Згідно витягу з реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг, 26.09.2022 до означеного реєстру Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку було включено Товариство з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс ».
Посилаючись на приписи ч.2 ст.16 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж, згідно якої доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, Товариство з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс » звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » з листом №14 від 11.05.2023, в якому було запроновано укласти договір з доступу до об'єкта будівництва за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр, буд.8 . На підтвердження направлення вказаного листа до матеріалів справи надано опис вкладення у цінний лист №0100110071897 та поштову накладну від 15.05.2023.
У відповідь на вказане звернення листом №194 від 24.05.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » було відмовлено в укладенні договору із посиланням на те, що укладання такого договору відносить до компетенції співліласників багатоквартирного будинку, або за рішення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - його управителем. У листі вказано, що загальними зборами співвласників Житлового комплексу « Олімпійське містечко » за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр, буд.8 , не погоджувалось питання щодо укладання договору між управителем багатоквартирного будинку Товариством з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » та Товариством з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс ».
10.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс » було направлено на адресу відповідача претензію щодо укладення договору з доступу. На підтвердження направлення вказаного листа до матеріалів справи надано опис вкладення у цінний лист №0315080023414 та поштову накладну від 10.06.2023.
Проте, відповідного правочину між сторонами укладено так і не було, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс » до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » про визнання укладеним договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта будівництва.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.
Згідно зі статтею 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору. У разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вказаних вимог днем укладення договору вважається день набрання чинності відповідним рішенням суду, враховуючи, що в такому випадку договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №905/887/19, від 16.01.2020 у справі № 905/514/19, від 24.10.2019 у справі № 46/406, від 08.10.2019 у справі № 908/203/19.
Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У цьому зв'язку слід зауважити, що суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому, у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору. Такий правовий висновок, викладений у пункті 6.2.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі №910/15590/17.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про електронні комунікації» постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг мають право, в тому числі на установлення технічних засобів електронних комунікацій у приміщеннях, що належать їм на належних правових підставах, з дозволу власника приміщення та розміщення на елементах інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту та електроенергетики технічних засобів електронних комунікацій на договірних засадах у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статті 25 Закону України «Про електронні комунікації» доступ до елементів інфраструктури об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики, кабельної каналізації електрозв'язку, будинкової розподільної мережі, що не перебувають у власності постачальників електронних комунікаційних послуг та/або мереж для розгортання загальнодоступних електронних комунікаційних мереж, здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж".
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері надання доступу до інфраструктури об'єктів, для розташування технічних засобів телекомунікацій, передбачено, що забезпечення доступу до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється за такими принципами: 1) державне регулювання доступу до інфраструктури об'єкта доступу; 2) доступ до інфраструктури об'єкта доступу виключно на договірній основі; 3) забезпечення недискримінаційного доступу замовника до інфраструктури об'єкта доступу з метою користування ним; 4) доступність та відкритість інформації щодо можливості доступу до інфраструктури об'єкта доступу; 5) забезпечення надання доступу до інфраструктури об'єкта доступу на строк не менше строку надання телекомунікаційних послуг споживачам; 6) ефективне користування інфраструктурою об'єкта доступу, доступ до якого є обмеженим.
Положеннями частини 1 статті 16 вказаного Закону визначено, що доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу між власником інфраструктури об'єкта доступу та замовником, що укладається відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
За змістом частин 2-5 статті 16 названого Закону укладення договору з доступу здійснюється після видачі замовнику технічних умов з доступу та погодження власником інфраструктури об'єкта доступу проектної документації з доступу.
Підставою для укладення договору з доступу є письмове звернення замовника, підписане уповноваженою належним чином його посадовою особою (представником), до якого додаються два примірники таких документів:
1) проектна документація з доступу до інфраструктури об'єкта доступу (засвідчені замовником копії проектної документації з доступу);
2) проект договору з доступу.
Укладення договору з доступу здійснюється сторонами у строк, що не може перевищувати один місяць з дня надходження власникові інфраструктури об'єкта доступу документів, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник інфраструктури об'єкта доступу може відмовити замовнику в укладенні договору з доступу з таких підстав:
1) звернення щодо укладення договору з доступу підписано не уповноваженою належним чином посадовою особою (представником) замовника або складено з порушенням відповідних правил надання доступу до інфраструктури об'єкта доступу;
2) встановлена законом або чинним судовим рішенням, що набрало законної сили, заборона щодо укладення договору з доступу;
3) ліквідація (знищення) або розібрання (демонтаж) окремих елементів інфраструктури об'єкта доступу після надходження до власника цієї інфраструктури об'єкта доступу звернення про укладення договору з доступу;
4) ненадання замовником документів, передбачених частиною другою статті 16 цього Закону.
Ухилення від укладення договору з доступу є порушенням цього Закону. Спори, пов'язані з ухиленням від укладення договору з доступу, вирішуються в судовому порядку (абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж»).
Отже, у відповідності до вимог Закону України "Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж" доступ до інфраструктури об'єкта доступу здійснюється на підставі договору з доступу, укладеного з власником інфраструктури об'єкта доступу.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» власник (володілець) інфраструктури об'єкта доступу - це фізична або юридична особа, у власності (володінні) якої перебуває інфраструктура об'єкта доступу або окремі її елементи.
За приписами частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", який визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; представник співвласника - фізична або юридична особа, яка на підставі договору або закону має право представляти інтереси співвласника; співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
З аналізу наведених положень Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", вбачається, що власниками (володільцями) багатоквартирних житлових будинків, до інфраструктури яких замовник бажає отримати доступ для надання телекомунікаційних послуг є його співвласники на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, які створили об'єднання співвласників багатоквартирного будинку або управитель, визначений власником (співвласниками) у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів співвласників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр, буд.8 ,, проведених 26.08.2020, яке оформлено протоколом від 10.09.2020, управителем будинку було обрано Товариство з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс », уповноважено
01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » та співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр було укладено договір №ПЯ8-125НП про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, згідно п.1. якого управитель зобов'язується надавати співвласнику послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр, а співвласник зобов'язується оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та цього договору.
У п.10 вказаного договору визначено права управителя, зокрема, визначено, що управитель має право за рішенням (згодою) загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку надавати в оренду, встановлювати сервітут щодо спільного майна багатоквартирного будинку. Жодним іншим пунктом вказаного правочину не визначено передання у володіння відповідача спільного майна власників багатоквартирного будинку, до інфраструктури якого позивач бажає отримати доступ для надання телекомунікаційних послуг.
При цьому, в контексті наведеного слід звернути увагу на те, що у п.10 договору №ПЯ8-125НП про надання послуги з управління багатоквартирним будинком також визначено, що управитель має лише право доступу приміщень будинку і споруд для ліквідації, усунення неполадок, що виникли у санітарно-технічному та інженерному обладнанні внутрішньо-будинкових загальних спільних та внутрішньо будинкових мереж, а також проведення технічних і профілактичних оглядів у порядку визначеному законодавством та цим договором.
Отже, виходячи з умов договору №ПЯ8-125НП від 01.02.2022 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, у суду відсутні підстави вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » має статус власника (володільця) інфраструктури об'єкта доступу у розумінні ст.1 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», а отже, безпідставним є твердження про наявність у відповідача обов'язку з укладення з позивачем договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта будівництва - багатоквартирного будинку за адресою: м.Київ, вул.Протасів Яр, буд.8 .
Правових висновків стосовно того, що наявність статусу управителя будинку не є беззаперечними свідченням наявності статусу власника (володільця) інфраструктури об'єкта доступу у розумінні ст.1 Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» також дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 по справі №920/495/23.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, стосовно наявності інших договорів, укладених саме відповідачем, а також застосування позивачем норм Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку електронних комунікаційних мереж») , залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю « Місто ТВ Сервіс » до Товариства з обмеженою відповідальністю « Житло-Сервіс » про визнання укладеним договору з доступу до елементів інфраструктури об'єкта будівництва.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 15.05.2024.
Суддя В.В. Князьков