Провадження №2/748/223/24
Єдиний унікальний № 748/25/24
"10" травня 2024 р.м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області
в складі:
головуючого - судді: Меженнікової С.П.,
при секретарі: Орішко К.В.,
з участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Кутукова С.О., представників відповідача - ОСОБА_2 , Білик-Куса М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати, підстав та формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-
29 грудня 2023 року, згідно штемпеля на поштовому конверті, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів (далі - КЕВ м. Чернігів), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати, підстав та формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 липня 2023 року у цивільній справі № 748/2415/22 було частково задоволено позовні вимоги - ОСОБА_1 : визнано незаконним і скасовано наказ КЕВ м. Чернігів № 156 від 27 вересня 2022 року в частині ОСОБА_1 ; визнано незаконним і скасовано наказ КЕВ м. Чернігів №169 від 6 жовтня 2022 року в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення; визнано незаконним і скасовано наказ КЕВ м. Чернігів № 185 від 7 жовтня 2022 року в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи; поновлено ОСОБА_1 на посаді тесляра 5 розряду бригади робітників, зайнятих обслуговуванням і поточним ремонтом будівель та споруд військових містечок КЕВ м. Чернігів; стягнуто з КЕВ м. Чернігів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 66871 гривень із відрахуванням податків та зборів. Цим рішенням суду було допущено негайне виконання рішення суду, зокрема, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року скасовано в частині та визнано незаконним і скасовано розпорядження начальника КЕВ м. Чернігів від 1 серпня 2022 року про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 , стягнуто з КЕВ м. Чернігів на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 3442,25 гривень, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Позивач зазначає, що вказаними рішеннями судів фактично було визнано, що КЕВ м. Чернігів порушило відносно нього законодавство про працю та, відповідно, його права як працівника. Крім того, КЕВ м. Чернігів у повному обсязі виконало рішення вказаних судів. Тобто, КЕВ м. Чернігів погодилося, що судовими рішеннями встановлено порушення з їх боку законодавства про працю відносно позивача та його трудові права.
24 листопада 2023 року ОСОБА_1 надіслав рекомендованою поштовою кореспонденцією на ім'я начальника КЕВ м. Чернігів заяву про звільнення з роботи із займаної посади з 30 листопада 2023 року на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, оскільки рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року та постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у цивільній справі № 748/2415/22 було встановлено не виконання (порушення) роботодавцем відносно ОСОБА_1 законодавства про працю.
Листом від 28 листопада 2023 року КЕВ м. Чернігів повідомило ОСОБА_1 , що відсутні підстави для звільнення за ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, оскільки заява, на їх думку, є узагальненою, у ній відсутні необхідні складові, а саме: конкретизації порушених КЕВ м. Чернігів норм чинного законодавства.
28 грудня 2023 року рекомендованою поштовою кореспонденцією на адресу ОСОБА_1 надійшов лист КЕВ м. Чернігів від 26 грудня 2023 року та доданий до нього для ознайомлення витяг з наказу начальника КЕВ м. Чернігів від 26 грудня 2023 року № 193, в якому зазначено, що робочі дні з 1 по 27 грудня 2023 року для ОСОБА_1 визнано днями прогулів без поважних причин; за грубе порушення трудової дисципліни до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (за прогул без поважних причин).
В свою чергу, ОСОБА_1 порушень трудової дисципліни не допускав і дисциплінарних проступків не вчиняв. Накладення на нього дисциплінарного стягнення та звільнення за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України вважає незаконним і проявом мобінгу щодо нього з боку роботодавця.
У позовній заяві ОСОБА_1 , посилаючись на ст.43 Конституції України, ч.3 ст.38, ст.116, 117 КЗпП, вказує, що працівник має право розірвати трудовий договір, у разі встановлення порушень роботодавцем законодавства про працю відносно працівника, у строк зазначений працівником у своїй заяві. В свою чергу, на його думку, роботодавець зобов'язаний розірвати з працівником трудовий договір за його заявою та провести з ним розрахунок при звільненні, оскільки незвільнення працівника з роботи за його заявою є примусом до праці, що прямо заборонено Основним Законом.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд:
-визнати незаконним та скасувати в частині ОСОБА_1 наказ начальника КЕВ м. Чернігів від 26 грудня 2023 року № 193 про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
-визнати трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та КЕВ м. Чернігів розірваним, а ОСОБА_1 звільненим з роботи в КЕВ м. Чернігів з 30 листопада 2023 року з ініціативи працівника за невиконання роботодавцем законодавства про працю, встановленого рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року та постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року у цивільній справі № 748/2415/22, тобто, на підставі ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України;
-стягнути з КЕВ м. Чернігів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що на момент пред'явлення позову становить 9459,80 гривень.
У відзиві на позов Відповідач просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , вказуючи, що КЕВ м. Чернігів було виконано зазначені вище рішення судів першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили. Після виконання рішень судів та поновлення ОСОБА_1 на посаді тесляра 5 розряду бригади робітників з обслуговування і поточного ремонту будівель та споруд військових містечок (витяг з наказу від 24.07.2023 року № 145) 25.07.2023 року ОСОБА_1 , без жодних нарікань, приступив до виконання своїх посадових обов'язків за посадою та працював впродовж 4 (чотирьох) місяців. Після поновлення ОСОБА_1 на посаді, йому за його заявами надавалися: основна щорічна відпустка, відпустка без збереження заробітної плати терміном 15 календарних днів, матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік. Своєчасно та в повному обсязі здійснювалась виплата заробітної плати, премій, тощо. Тобто ніякого обмеження трудових прав або ж зневажливого ставлення до Позивача, а тим паче, вчинення щодо нього мобінгу, як стверджує останній, з боку КЕВ м. Чернігів ніколи не вчинялося. Жодних заяв з боку Позивача на адресу Відповідача про порушення останнім трудового законодавства з дня поновлення Позивача на роботі до дня подання ним заяви про звільнення не надходило. Всі раніше порушені права ОСОБА_1 були повністю (у відповідності до його позовних вимог) відновлені повним фактичним виконанням рішень судів. Попри вищезазначене, 27.11.2023 року КЕВ м. Чернігів отримано лист ОСОБА_1 про звільнення його з роботи за його власним бажанням з 30 листопада 2023 року на підставі частини 3 ст. 38 КЗпП, в зв'язку з тим, що роботодавець не виконує щодо нього законодавство про працю, що підтверджено указаними судовими рішеннями. Обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП є порушення роботодавцем трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому, у своїй заяві про звільнення працівнику потрібно вказати конкретні факти порушення умов договору чи трудового законодавства, які викликали таке рішення. Саме лише зазначення у заяві про звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов'язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-д (провадження№ 61-28466св18) та від 20 лютого 2021 року у справі № 522/18787/17. Таким чином, в зв'язку з відсутністю підстав, та конкретно зазначених ОСОБА_1 фактів порушення роботодавцем трудового законодавства з моменту поновлення його на роботі, КЕВ м. Чернігів, користуючись своїм правом, відмовив ОСОБА_1 у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП. Разом з цим, ОСОБА_1 було роз'яснено його право розірвання трудового договору за ч. 1 ст. 38 або за п. 1 ст. 36 КЗпП України, а отже останній ніяким чином не був обмежений у реалізації своїх прав. Тому твердження Позивача, що роботодавець примушував його до праці є видуманим та неправдивим, а також таким, що вводить суд в оману. Оскільки, Позивач отримав судовий захист своїх прав у відповідних правовідносинах, його права були повністю відновлені виконанням рішень судів, жодних порушень з боку роботодавця після відновлення прав Позивача не вчинялось, підстави для звільнення його за частиною 3 статті 38 КЗпП України відсутні. Попри все, ОСОБА_1 в порушення норм чинного трудового законодавства України, проігнорувавши пояснення та лист КЕВ м. Чернігів, не отримавши наказу про звільнення, на роботу 01.12.2023 року не вийшов, вирішивши сам для себе, що він звільнений. Верховний Суд у своїй постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 дійшов висновку, що подача позивачем відповідної заяви не може вважатися поважною причиною для відсутності на роботі. Навіть якщо працівник подає роботодавцю заяву про звільнення у зв'язку з порушеннями трудового законодавства, він не може самовільно залишати робоче місце, не отримавши наказ про звільнення. Незважаючи на те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та КЕВ м. Чернігів не припинились, ОСОБА_1 з 01.12.2023 року та до моменту звільнення (27.12.2023 року) на роботі не з'являвся, жодних письмових пояснень на вимоги КЕВ м. Чернігів про поважність причини своєї неявки на роботу не надав, а тому був звільнений відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кутуков С.О. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Позивач додатково пояснив, що 29.11.2023 о 09:00 год. у кабінеті начальника, йому, у присутності начальника, двох юристів було зачитано лист про відмову у звільненні по його заяві. Однак, він, 30.11.2023 відробив останній день, здав інструменти, і з 01.12.2023 на роботу не вийшов, так як працювати йому було не вигідно, так як їздити на роботу до м. Чернігів йому потрібно було рано вставати та витрачати кошти на проїзд. Йому телефонувала його бригадир ОСОБА_4 та повідомляла, що вона буде ставити йому прогул, бо так їй наказало керівництво. Разом з тим, він не заперечує, що був відсутній на роботі з 01.12.2023 по день його звільнення. У кінці грудня 2023 року йому прийшов лист та наказ, з якого він дізнався, що його звільнено за прогул.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позов. Вважають, що причиною для написання позивачем заяви про звільнення саме за ч.3 ст.38 КЗпП стало те, що при звільненні працівника за даною нормою закону передбачена виплата у розмірі тримісячного середнього заробітку. В задоволенні позову просили відмовити.
Третя особа - начальник КЕВ м. Чернігів ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у КЕВ м.Чернігів на посаді тесляра 5 розряду бригади робітників, зайнятих обслуговуванням і поточним ремонтом будівель та споруд військових містечок.
Наказом № 185 від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків, покладених правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року у справі №748/2415/22, ОСОБА_1 поновлений на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 66 871 грн 00 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, визнання незаконним та скасування розпорядження про відрахування із заробітної плати, було відмовлено.
Дані обставини встановленні постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року, у справі №748/2415/22.
На виконання рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року наказом КЕВ м. Чернігів від 24 липня 2023 року № 145 ОСОБА_1 поновлено на посаді тесляра 5 розряду бригади робітників, зайнятих обслуговуванням і поточним ремонтом будівель та споруд військових містечок, що підтверджується витягом з наказу №145 від 24.07.2023. ( а.с.103)
Цим же наказом зобов'язано фінансово-економічне відділення нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66871 грн 00 коп.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог залишено без змін, а в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено - скасовано та визнано незаконним і скасовано розпорядження начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів від 01 серпня 2022 року про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 ; стягнуто з КЕВ м. Чернігів на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 3442 грн 25 коп.
Виплати по зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 отримав 20 та 21 грудня 2023 року, про що зазначено у листі від 25.12.2023 №565/3152 і не заперечується позивачем. ( а.с.56)
24 листопада 2023 року ОСОБА_1 направлено на адресу відповідача заяву від 22.11.2023 про звільнення за власним бажанням з підстав, визначених частиною 3 статті 38 КЗпП України у зв'язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, посилаючись на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24.07.2023 та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10.11.2023. Просив звільнити його з 30 листопада 2023 року. Ця заява отримана роботодавцем 27 листопада 2023 року. ( а.с.24,102)
КЕВ м. Чернігів не погодилося звільнити ОСОБА_1 із підстав, передбачених частиною 3 статті 38 КЗпП України, повідомивши про це позивача 29 листопада 2023 року у присутності начальника КЕВ м. Чернігів ОСОБА_3 , начальника юридичної служби ОСОБА_2 , юрисконсульта ОСОБА_5 , інженера з підготовки кадрів ОСОБА_6 ( а.с.100-101) Дані обставини не заперечувалися і позивачем в судовому засіданні.
01 грудня 2023 року ОСОБА_1 з'явився на роботі та повідомив безпосереднього свого начальника ОСОБА_7 про те, що 30.11.2023 він звільнений з роботи, та, що 01.12.2023 виходити на роботу не буде. На це остання йому повідомила, що наказ про його звільнення відсутній. Далі, о 09:30 год. ОСОБА_1 з"явився у відділ кадрів, де йому ще раз повідомлено, що йому було відмовлено у звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України, і трудовий договір з ним не розірвано. На це ОСОБА_1 відповів, що вважає себе звільненим і приступити до роботи 01.12.2023 відмовився. Від наданя письмових пояснень також відмовився. 01.12.2023 о 10.00 годині ОСОБА_1 покинув територію КЕВ м. Чернігів без поважних причин, не приступивши до роботи, про що свідчить доповідна від 01.12.2023 та акт фіксації відмови ОСОБА_1 приступити до роботи від 01.12.2023. ( а.с.98-99)
Із 01 грудня 2023 року з 10.00 години ранку по 27 грудня 2023 року ОСОБА_1 на роботі був відсутній.
Відсутність позивача на робочому місці з 10:00 години 01 грудня 2023 року, 04 грудня 2023 року, 05 грудня 2023 року, 06 грудня 2023 року, 07 грудня 2023 року, 08 грудня 2023 року, 11 грудня 2023 року, 12 грудня 2023 року, 13 грудня 2023 року, 14 грудня 2023 року, 15 грудня 2023 року, 18 грудня 2023 року, 19 грудня 2023 року, 20 грудня 2023 року, 21 грудня 2023 року, 22 грудня 2023 року, 25 грудня 2023 року, 26 грудня 2023 року, 27 грудня 2023 року зафіксована у доповідних від 01.12.2023, 04.12.2023, 05.12.2023, 06.12.2023, 07.12.2023, 08.12.2023, 11.12.2023, 12.12.2023, 13.12.2023, 14.12.2023, 15.12.2023, 18.12.2023, 19.12.2023, 20.12.2023, 21.12.2023, 22.12.2023, 25.12.2023, 26.12.2023, 27.12.2023 та складенених комісією актах від 01.12.2023, 04.12.2023, 05.12.2023, 06.12.2023, 07.12.2023, 08.12.2023, 11.12.2023, 12.12.2023, 13.12.2023, 14.12.2023, 15.12.2023, 18.12.2023,19.12.2023, 20.12.2023, 21.12.2023, 22.12.2023, 25.12.2023, 26.12.2023, 27.12.2023. ( а.с.58-71, 75-78, 81-88, 92-99) та не заперечується самим позивачем.
Слід зазначити, що позивач не навів суду жодної поважної причини, яка б змусила його не виходити на роботу із 01.12.2023 по 27.12.2023.
У заяві від 30 листопада 2023 року ОСОБА_1 просить звільнити його з роботи з 30.11.2023 та провести розрахунок. Дана заява отримана КЕВ м. Чернігів 05.12.2023. На зазначену заяву КЕВ м. Чернігів у листі від 07.12.2023 №565/2965 повідомило ОСОБА_1 , що КЗпП не передбачено звільнення "заднім число". Одночасно КЕВ м. Чернігів просить ОСОБА_1 письмово повідомити про причини відсутності на робочому місці з 01.12.2023 по 08.12.2023. ( а.с.89-91) Про отримання даного листа позивач не заперечує.
У заяві від 07 грудня 2023 року ОСОБА_1 просить повідомити про вирішення його заяви про звільнення. Дана заява отримана КЕВ м. Чернігів 12.12.2023. На зазначену заяву КЕВ м. Чернігів у листі від 14.12.2023 №565/3021 повідомило ОСОБА_1 , що йому вже повідомлялося про відмову у звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП. У цьому листі відповідач також просить позивача письмово повідомити до 21.12.2023 про причини відсутності на робочому місці з 01.12.2023 по 14.12.2023, та попереджає, що в разі ненадання письмових пояснень про причини неявки на роботу, його буде звільнено за п.4 ст.40 КЗпП ( а.с.79-80). Про отримання даного листа позивач не заперечує.
Відповідно до наказу КЕВ м. Чернігів №193 від 26.12.2023 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, згідно з п.2 ст.147 КЗпП України, у вигляді звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України ( за прогул без поважних причин). ( а.с.29-30)
Наказом КЕВ м. Чернігів № 267 від 26 грудня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади тесляра 5 розряду бригади робітників, зайнятих обслуговуванням і поточним ремонтом будівель та споруд військових містечок з 27 грудня 2023 року за прогул без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с.51)
Відповідно до частини першої статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
В такому разі працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку ( ст.44 КзпП).
Тлумачення змісту статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) свідчить, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин:
які спонукають працівника розірвати цей договір,
які працівник визначає самостійно.
Якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства за частиною третьої статті 38 КЗпП України - не підтверджуються або роботодавець не визнає, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
У разі незгоди роботодавця звільнити працівника за частиною третьої статті 38 КЗпП України, він може відмовити у розірванні трудового договору. Але не має права розірвати його з інших підстав, що їх працівник не зазначив.
Відмова роботодавця у звільненні працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України свідчить:
про відсутність припинення трудових відносин працівника з підприємством,
необхідність працівнику надалі виконувати покладені на нього трудові обов'язки, в тому числі дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.
Пунктом 4 частини 1 статті статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: зокрема: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Поважними є такі причини, що виключають вину працівника.
Як встановлено судом, 24.11.2023 ОСОБА_1 направив на адресу відповідача заяву про звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, яка, 27.11.2023 була отримана відповідачем. 29.11.2023 позивачу було відмовлено у звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України. Про таке рішення відповідача позивачу стало відомо 29 листопада 2023 року, тому позивач повинен був вийти на роботу 01 грудня 2023 року, та у разі незгоди із рішенням роботодавця, оскаржувати його у встановленому законом порядку. Однак, позивач був відсутній на робочому місці починаючи з 01 грудня 2023 року по день його звільнення. На неодноразові листи роботодавця з вимогою прибути на робоче місце і дати пояснення з приводу причин своєї відсутності на роботі, позивач не з'явився, не надав пояснення з приводу причин своєї відсутності. Оскільки відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом є невихід працівника на роботу або його відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, слід вважати, що роботодавець, не маючи пояснень від позивача про причини його відсутності на роботі у період з 01 грудня 2023 року (день першого невиходу на роботу) по 26 грудня 2023 року (день звільнення з роботи), виявив вчинення позивачем прогулу (невихід на роботу без поважних причин), відповідачем правомірно було звільнено позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Те, що ОСОБА_1 подав заяву на звільнення за пунктом 3 статті 38 КЗпП України, з якою відповідач не погодився, і після цього він не виходив на роботу, належить розцінювати як прогул без поважних причин, оскільки подання такої заяви працівником не звільняє його від виконання трудових обов'язків, зокрема, виходити на роботу.
Твердження сторони позивача про те, що роботодавець, отримавши заяву позивача про звільнення за ч.3 с.38 КЗпП, зобов'язаний був розірвати з ОСОБА_1 трудовий договір за його заявою та провести розрахунок, є безпідставними, оскільки сам факт подання позивачем даної заяви не може свідчити про наявність обов'язку у роботодавця безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. Роботодавець наділений правом звільнити працівника за ч.3 ст.38 КЗпП або відмовити у звільненні. В даному випадку, КЕВ м. Чернігів відмовив у звільненні ОСОБА_1 , вказуючи, що заява подана без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю.
Крім того, відповідач не мав обов'язку звільняти позивача 30.11.2023 за ч. 3 ст. 38 КЗпП України виходячи з наступного.
Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 року по справі № 589/771/16-ц (провадження № 61-13258сво 18) роз'яснив, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю здійснюється на підставі заяви працівника з дотриманням передбаченого частиною першою статті 38 КЗпП України порядку.
Регламентований ст. 38 КЗпП України порядок звільнення працівника за власним бажанням передбачає необхідність: письмового звернення працівника до роботодавця за два тижні до звільнення з попередженням про розірвання трудового договору; зазначення у заяві про звільнення за власним бажанням про порушення роботодавцем законодавства про працю у випадку звільнення з такої підстави; продовження працівником роботи до видачі власником або уповноваженим ним органом наказу (розпорядження) про звільнення.
При цьому, залишення роботи без дотримання передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядку є самовільним.
Обов'язок роботодавця звільнити працівника за поданою ним заявою про звільнення за власним бажанням без дотримання передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядку наведеною нормою не встановлений.
Натомість заява позивача про звільнення була подана ним, відповідно до поштової кореспонденції, 24.11.2023, та містила вимогу про його звільнення 30.11.2023. Отже, ОСОБА_1 не було повідомлено за два тижні роботодавця про розірвання трудового договору за власним бажанням.
Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт наявності прогулу позивача, тобто, факт його відсутності на робочому місці без поважних причин, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України мав повноваження на розірвання укладеного із позивачем трудового договору.
Крім того, слід зазначити, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом, проведено відповідачем із дотриманням вимог трудового законодавства, правомірно, а позовні вимоги про внесення змін щодо підстави та формулювання звільнення, дати звільнення є безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.
Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об'єктивного підтвердження, не встановлено доказів затримки виплати розрахунку при звільненні позивача, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.
Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-23,76-81,95,131,141,258-259,263-265,352, 354,355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігів ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну дати, підстав та формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Квартирно-експуатаційний відділ м. Чернігів (14007, м. Чернігів, вул. Дрозда Володимира, 19, код ЄДРПОУ: 08351733).
Третя особа: Начальник Квартирно-експуатаційного відділу м. Чернігів ОСОБА_3 , місце роботи за адресою:14007, м. Чернігів, вул. Дрозда Володимира, 19.
Суддя: С.П. Меженнікова