Справа № 750/15551/23
Провадження № 2/750/167/24
15 травня 2024 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Рахманкулової І.П.,
секретаря - Мойсієнко К.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради - Ларченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком.
Позивач обґрунтував свій позов тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 2018 року. Від даного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка постійно проживає та зареєстрована з позивачем. Мати дитини із початку 2023 року покинула позивача та їх спільну дочку, не проживає з ними, не займається вихованням та розвитком дитини, не підтримує дочку ні морально, ні матеріально. У телефонних розмовах постійно погрожує забрати дитину та виїхати з нею за кордон і не давати бачитися із дочкою. На даний час дитина проживає разом із позивачем та його батьками. ОСОБА_1 весь час піклується про дочку, створює для неї всі належні соціально-побутові умови проживання, постійно займається вихованням дочки, її розвитком, слідкує за станом здоров'я дитини. Також, позивач має постійне джерело доходу. Для забезпечення якнайкращих інтересів дитини позивач вважає за необхідне визначити місце проживання дочки разом з батьком, тобто за місцем її фактичного проживання. Вказане дасть змогу йому оформити дитину до дитячого садочка, тобто повноцінно здійснювати всі повноваження законного представника в інтересах дитини.
Вказану справу було визначено для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова Требух Н.В.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова Требух Н.В. від 02 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 січня 2024 року, під головуванням судді Требух Н.В., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Проте, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_6 з посади судді Деснянського районного суду м. Чернігова відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21.03.2024 та на підставі рішення зборів суддів Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.03.2024 № 4 вказану справу передано до канцелярії суду для призначення повторного автоматизованого розподілу в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2024 року дану справу визначено для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова Рахманкуловій І.П.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2024 року у складі судді Рахманкулової І.П. справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вона повернулася жити до батьків через напружені стосунки з чоловіком, дитина залишилася проживати разом із батьком, так як у неї відсутня матеріальна можливість забрати дитину до себе. У найближчий час вона має намір поїхати до Німеччини і забрати дочку.
Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили суд його задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, про час і місце розгляду справи по суті повідомлена завчасно та належним чином, заяв чи клопотань до суду не подала.
Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради у судовому засіданні просила прийняти рішення, яке буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, при цьому зазначив, що проживання дитини з батьком відповідає інтересам дитини, яка фактично проживає з батьком, а мати дитини не вжила жодних заходів для того, щоб забезпечити місце проживання дитини з нею.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
11 серпня 2018 року Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області було зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, про що зроблено відповідний актовий запис № 1373 (а.с. 29).
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15).
Як пояснив у судовому засіданні позивач, сімейні відносини подружжя припинило, спільне господарство не ведеться, подальше збереження шлюбу позивач вважає не можливим, оскільки це суперечить його інтересам.
Згідно із частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 56 Сімейного кодексу України, кожен має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно зі статтею 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подальше збереження шлюбу між сторонами суперечитиме інтересам позивача, а тому шлюб підлягає розірванню, а позов - задоволенню.
Щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, суд зазначає наступне.
У судовому засіданні встановлено, що неповнолітня дочка сторін зареєстрована разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради № 2023/007354727 та № 2023/007354625 від 13.09.2023 (а.с. 14, 16).
Як пояснив ОСОБА_1 , разом з дружиною вони не проживають з початку 2023 року. Вона прийняла таке рішення самостійно, зібрала свої речі та пішла з дому. Де наразі відповідач проживає, позивачу не відомо. На даний час дитина проживає разом із позивачем та його батьками. ОСОБА_1 весь час піклується про дочку, створює для неї всі належні соціально-побутові умови проживання, постійно займається вихованням дочки, її розвитком, слідкує за станом здоров'я дитини. Також, позивач має постійне джерело доходу, що підтверджується довідкою (а.с. 21). Для забезпечення якнайкращих інтересів дитини позивач вважає за необхідне визначити місце проживання дочки разом з батьком, тобто за місцем її фактичного проживання. ОСОБА_3 не проживає з ними, не займається вихованням та розвитком дитини, не підтримує дочку ні морально ні матеріально. У телефонних розмовах постійно погрожує забрати дитину та виїхати з нею за кордон і не давати бачитися із дочкою.
Крім того, позивач пояснив, що для реєстрації місця проживання дитини він тривалий час телефонував дружині, умовляв її з'явитися в ЦНАП для вчинення реєстраційної дії. Також саме він уклав декларацію з лікарем (а.с. 23), а до цього самостійно звертався для обстеження дитини до приватної клініки (а.с. 22).
Представник Управління (служби) у справах дітей також суду пояснила, що спілкувався з відповідачем у телефонному режимі і остання повідомила, що на даний час вона проживає у знайомих у м. Корюківка, роботи немає, впустити у помешкання Службу у справах дітей для обстеження умов проживання власники картири дозволу не надають.
Як вбачається з висновку щодо визначення місця проживання дитини, неповнолітня ОСОБА_5 проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де створені всі належні умови для виховання та розвитку дитини. Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дошкільні навчальні заклади не відвідує. ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. Матір дитини зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Спеціалістами управління у телефонній розмові з ОСОБА_3 було з?ясовано, що вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Дитина мешкає з батьком у місті Чернігові. Банківську картку, куди нараховується соціальна допомога на дочку, вона віддала батьку дитини. За місцем своєї реєстрації не проживає, тимчасово мешкає у знайомих у місті Корюківка, Чернігівської області, де шукає роботу. На даний час офіційно не працевлаштована. Документів на підтвердження місця роботи та доходів надати не може. За інформацією служби у справах дітей та відділення соціальної роботи центру надання адміністративних послуг Новгород-Сіверської міської ради, ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає. Під час телефонної розмови з нею стало відомо, що вона проживає у знайомих у місті Корюківка, де намагається знайти роботу, точну адресу назвати відмовилась. Повідомила, що дитина проживає з батьком ОСОБА_1 . До управління (служби) ОСОБА_7 надійшов лист у якому вона повідомила, що не має можливості бути присутньою на засіданні комісії з питань захисту прав дитини та зазначила, що хоче забрати та виховувати свою дочку. Просить визначити місце проживання дочки разом з нею. Питання щодо надання висновку про визначення місця проживання дитини двічі розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, у присутності батька дитини. Після з?ясування всіх обставин справи, комісія з питань захисту прав дитини вважає, за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини закріплено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Тлумачення частини першої статті 161 Сімейного кодексу України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У рішенні Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до положень частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд знаходить підстави для задоволення позову.
При цьому, суд враховує, що визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванні з нею, що передбачено чинним законодавством.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 11 серпня 2018 року Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 1373 - розірвати.
Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2147 грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя