вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" травня 2024 р. Справа№ 911/2574/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Берлоуса Юрія Миколайовича
на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2023, повний текст якого складено та підписано 04.12.2023
у справі № 911/2574/23 (суддя Ейвазова А.Р.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Берлоуса Юрія Миколайовича
до Державного підприємства Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України»
про стягнення 1 980 910,37 грн
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року Фізична особа-підприємець Берлоус Юрій Миколайович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України про стягнення 1 980 910,37 грн, з яких: 1 178 100грн - основний борг; 199 583,93 грн - втрати від інфляції за період з 13.06.2022 по 30.06.2023; 40 675,71 грн - 3% річних за період 13.06.2022 по 30.06.2023; 326 930,73грн пеня за період з 30.06.2022 по 14.12.2022; 235 620грн - штраф (з урахуванням уточнення позовних вимог, а.с.1-5,58-62).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №02/05-2022 від 02.05.2022 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажом в частині оплати наданих послуг у встановлений договором строк.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що договір №02/05-2022 від 02.05.2022 є неукладеним, оскільки не містить ціни оренди; договір не містить співмірних, передбаченим для орендаря за розмірами заходів відповідальності та становить сторони у нерівне становище.
Також, відповідач вказує, що період 2021-2022 роки є важким для відповідача для виконання зобов'язань через карантин, воєнний стан та просить зменшити розмір штрафних санкцій до 5% від суми основного боргу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2023 у справі №911/2574/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» на користь фізичної особи-підприємця Берлоуса Юрія Миколайовича 1 178 100 грн основного боргу, 199 583,93 грн втрат від інфляції, 40 633,76 грн 3% річних, 35 000 грн пені та 24 000 грн штрафу, а також 29 713,03 грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором та 10 000 грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги. В частині стягнення 41,95 грн 3% річних, 291 930,73 грн пені, 211 620 грн - штрафу відмовлено. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 30 000 грн покладено на позивача.
Рішення мотивоване тим, що:
- відповідач є таким, що допустив порушення зобов'язання, оскільки не повністю виконав свої зобов'язання з оплати визначеної за згодою сторін вартості послуг (орендної плати) у вищевказаних актах, тому вимоги позивача в частині стягнення 1178100 грн основного боргу є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі;
- посилання відповідача на те, що відповідний договір є неукладеним, оскільки сторонами не визначено розмір оплати (ціни) безпідставні, оскільки п.5.1 такого договору, сторонами установлено спосіб її визначення із розрахунку 1000грн за один гектар, а двосторонніми актами за взаємною домовленістю сторін визначено обсяг використання техніки та загальна сума (вартість) відповідних послуг, що свідчить про досягнення згоди сторонами щодо загальної ціни договору, яку становить загальна вартість визначених в актах приймання-передачі послуг, як узгоджено п.5.1 договору;
- перевіряючи розрахунок відповідних вимог позивача, суд встановив, що позивач помилково вважає простроченим зобов'язання з оплати вартості оренди техніки за актом №6 від 06.06.2022 у розмірі 202 100грн з 13.06.2022, оскільки фактично 13.06.2022, зважаючи на встановлений п.5.3 договору строк виконання зобов'язання 5 банківських днів, є останнім днем строку виконання відповідного зобов'язанням і простроченим таке зобов'язанням можна вважати лише починаючи з 14.06.2022. Отже, нарахування 3% річних на борг у сумі 202 100грн з 13.06.2022 є безпідставним;
- розмір 3% річних, враховуючи строк виконання зобов'язань з оплати за кожним актом, здійснені оплати та розмір боргу, за заявлений позивачем період складає 40633,76 грн, тому вимоги позивача у відповідній частині суд задовольняє частково на суму 40633,76 грн, а у задоволенні вимог про стягнення 41,95 грн -3% річних відмовляє;
- суд, керуючись приписами ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, дійшов висновку про зменшення розміру пені, заявленого до стягнення з відповідача, до 35000 грн, а розміру штрафу до 24 000 грн;
- враховуючи, що справа не є складною, обсяг доказів у справі не є великим, для складання лише однієї заяви по суті - позову представник не здійснював додатковий збір доказів, а здійснював лише аналіз документів, які перебували у розпорядженні позивача, заявлені позивачем витрати у розмірі 40 000 грн не можна вважати розумними, неминучими, реальними і пропорційними розміру заявлених вимог. Суд першої інстанції виснував, що розумними і дійсно необхідними є витрати на правову допомогу у даній справі у розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 291 930,73 грн та 211 620,00 грн штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити та стягнути з відповідача пеню в розмірі 326 930,73 грн та 235 620,00 грн штрафу.
А саме апелянт посилається на те, що:
- судом ухвалено неправомірне рішення через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставин справи;
- у цій справі відсутні обставини, що надають суду обґрунтовану можливість зменшення пені та штрафу до 5%, зокрема те, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим;
- судом першої інстанції не досліджувався майновий стан сторін, зокрема відповідача, яким не було надано доказів на підтвердження того, що сума нарахованих штрафних санкцій є занадто обтяжлива для нього та що сплата таких санкцій спричинить для відповідача неможливість виконання інших своїх зобов'язань перед третіми особами;
- судом першої інстанції звільнено відповідача від сплати частини нарахованих пені та штрафу без належних правових підстав.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 263 ГПК України, та не подав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №911/2574/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.
03.01.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Берлоуса Юрія Миколайовича на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2023 у справі №911/2574/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 26.02.2024. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 19.02.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 19.02.2024. Явка учасників справи не визнана обов'язковою.
Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема на 01.05.2024.
Явка представників учасників справи
В судове засідання 01.05.2024 представники сторін не з'явились. Представник позивача, у зв'язку із загостренням хвороби, подав заяву, в якій просить розглянути справу без його участі. Також, позивач просить в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 291 930,73 грн пені та 211 620,00 грн штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити повністю.
Про судовий розгляд справи відповідач повідомлений за допомогою системи «Електронний суд», однак в засідання суду 01.05.2024 свого представника сторона не направила, про поважність причин неприбуття не повідомила.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
02.05.2022 між позивачем (далі орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір №02/05-2022 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем (далі договір , а.с.6-11).
Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі техніка) разом із обслуговуючим персоналом, а орендар зобов'язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання. Ознаки техніки, її характеристики в розрізі кожної одиниці відображаються в додатку №1 до договору (п.1.2 договору).
Як узгоджено сторонами п.1.4 договору, управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням проводяться екіпажем орендодавця, при чому екіпаж не припиняє трудових відносин із орендодавцем та не вступає в трудові відносини з орендарем.
В силу п.2.1 договору орендар зобов'язується використовувати техніку виключно за її цільовим призначенням, з метою провадження сільськогосподарської діяльності та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.
Передача техніки в оренду здійснюється сторонами за актом приймання-передачі та вважається переданою з дати складання відповідного акту (п.3.2 договору); строк оренди до 06.06.2022 і може бути змінений за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.п.4.2, 4.3 договору).
Згідно п.5.1 договору орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг з оренди, сплачених орендарем орендодавцеві протягом дії договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг, та розраховується виходячи з розрахунку 1 000грн за 1 га.
Орендна плата визначається в акті приймання-передачі наданих послуг що складається сторонами протягом 5 робочих днів після кожного місяця оренди техніки та її виплата проводиться протягом 5 банківських днів після складання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п.5.2, 5.3 договору). При цьому, остаточний розрахунок за договором здійснюється на підставі акту приймання-передачі наданих послуг з оренди, що оформлюється протягом 5 календарних днів з моменту закінчення терміну оренди (п.5. 8 договору).
Із змісту п.7.1 договору вбачається, що техніка повертається орендодавцю за актом приймання-передачі (п.7.1 договору).
Також, за домовленістю сторін за порушення строків оплати передбачена пеня у розмірі 0,5% вартості товарів (робіт, послуг) з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф у розмірі 20% від суми заборгованості за надані послуги (п.8.1.1 договору).
Відповідно до п.9.1 договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до закінчення строку оренди, визначеного п.4.1 договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов'язань.
Додатком №1 до договору (а.с.12) сторонами визначено перелік техніки, що передається з екіпажом в оренду, яка фактично передача відповідачу позивачем, про що сторонами складено акт 05.05.2022 (а.с.13) та у подальшому повернута позивачу 06.06.2022, як свідчить акт приймання-передачі (повернення) (а.с.14).
На підтвердження факту знаходження техніки в оренді, обсягу, вартості послуг сторонами складені акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), які підписані без зауважень (а.с.15-17):
№6 від 06.06.2022 на суму 202 100 грн (202,100га);
№7 від 06.06.2022 на суму 288 000 грн (228га);
№8 від 07.06.2022 на суму 982 100 грн (982,1га).
Позивачем відповідачу виставлені рахунки на оплату №7 від 06.06.2022 на суму 288 00грн, №8 від 07.06.2022 на суму 982 100грн (а.с.18,19), доказів направлення або вручення яких відповідачу до звернення з відповідним позовом до суду не надано.
Згідно виписки з рахунку позивача за період з 02.05.2022 по 24.06.2023, (а.с.22), відповідачем сплачено з посиланням у графі «призначення платежу» на оплату оренди техніки згідно відповідного договору: 27.09.2022 в сумі 92 000 грн; 09.12.2022 в сумі 202 100грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 -14.04.2023 за відповідним договором, який підписано сторонами, борг відповідача складає 1 178 100грн (а.с.70).
У листі без номеру та дати відповідач підтвердив борг за відповідним договором станом на 14.04.2023 у розмірі 1 178 000грн та гарантував його погашення до 01.09.2023 (а.с.21).
Наведене стало підставою для звернення до суду з позовом.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
Укладений сторонами договір, враховуючи його предмет, зміст зобов'язань сторін, за своєю правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 798 ЦК України, предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо; договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.
Договір найму транспортного засобу, як визначено ч.1 ст.799 ЦК України, укладається у письмовій формі. При цьому, вимога щодо нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи не розповсюджується на договір, який укладений фізичною особою, що є суб'єктом підприємницької діяльності, якщо відповідний транспортний засіб використовується такою особою у підприємницькій діяльності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2023 у справі №125/1216/20).
Відповідно до ч. 1 ст. 805 ЦК України, управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем; екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем; витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.
Договір найму транспортного засобу є одним із різновидів договору найму, на який розповсюджуються загальні норми, які регулюють відносини найму, зокрема, ч.1 ст.762 ЦК України, яка передбачає справляння з наймача плати у розмірі, встановленому договором найму, за найм (оренду) майна.
Суд першої інстанції встановив, що під час розгляду справи відповідач не надав доказів оплати орендної плати (послуг) за договором у розмірі 1 178 100 грн, отже, не спростував тверджень позивача про наявність боргу за договором. Між тим, строк виконання зобов'язання з оплати, визначений сторонами у п.5.3 договору, - 5 банківських днів після складення акту приймання-передачі наданих послуг, закінчився.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не повністю виконав свої зобов'язання з оплати визначеної за згодою сторін вартості послуг (орендної плати) у вищевказаних актах, тому вимоги позивача в частині стягнення 1 178 100 грн основного боргу є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 199 583,93 грн - втрат від інфляції за період з 13.06.2022 по 30.06.2023 та 40 675,71 грн - 3% річних за період з 06.10.2022 по 30.06.2023, які судом визнано частково обґрунтованими з огляду на невірне визначення заявником початку перебігу строку прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, позивачем у даній справі заявлено вимогу про стягнення з відповідача 326 930,73 грн пені, яка нарахована ним за період з 30.06.2022 по 08.12.2022, а також 235 620 грн штрафу у розмірі 20% від загальної суми боргу.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення пені до 35 000 грн, а штрафу - до 24 000 грн.
Підставою оскарження судового рішення у дані справі стала незгода позивача з висновками суду першої інстанції щодо задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки. В іншій частині судове рішення попередньої судової інстанції, прийнятого по суті даного спору, не оскаржується, а тому справа переглядається в апеляційному порядку з урахуванням положень частини першої статті 269 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Системний аналіз приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Отже, суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
За змістом постанов Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Поряд із цим, Суд звертає увагу на те, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Такі висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №917/5/22, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.
Також у постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема вказував на те, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Так, зменшуючи суми штрафних санкцій, місцевий господарський суд виходив з того, що у даній справі позивач не посилається на факт заподіяння йому збитків у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання та не надає доказів їх наявності у певному розмірі. Отже, підстав вважати, що вчиненим порушенням завдано збитків позивачу у певному розмірі, який би дорівнював чи перевищував розмір нарахованої позивачем штрафних санкцій, немає. При цьому, втрати від інфляції та інших негативних процесів компенсуються заявленими позивачем вимогами про сплату втрат від інфляції та процентів.
У справі, що розглядається судом першої інстанції також враховано, що позивач використав своє право на стягнення як пені, так і штрафу, передбачених договором, а також те, що прострочення оплати відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т.ч. сторін у справі, а також нарахування пені у максимально можливому розмірі подвійної ставки НБУ. Одночасне стягнення і пені, і штрафу у заявленому розмірі може стати надмірним тягарем для відповідача, враховуючи обставини, викладені ним у заявах по суті, які вплинули на можливість здійснення розрахунків.
Отже, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, з огляду на передбачене законом право суду на зменшення розміру неустойки, як засобу недопущення використання санкцій ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність у даній справі виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Зменшення штрафних санкцій до визначених в рішенні сум є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань в розрізі врахування збалансованості інтересів кредитора і боржника.
Суд вважає, що господарським судом вірно враховано, що позивач застосовує своє право на стягнення з відповідача втрат майна, що передбачені законом як річні та інфляційні; у матеріалах справи відсутні будь-які відомості з аналізу яких можна дійти висновку, що позивачу завдані збитки неналежним виконанням відповідачем зобов'язань.
Колегією також враховано, що відповідач здійснював часткову оплату наданих послуг, своїми діями із підписання акта звірки взаємних розрахунків та гарантійного листа про оплату в строк до вересня 2023 через скрутне фінансове становище добросовісно засвідчував наявність невиконаних зобов'язань перед позивачем. Заявлена до стягнення сума є значною, а стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій з основним боргом вплине на фінансову спроможність відповідача та зумовить певну неплатоспроможність, зокрема, із виплати заробітної плати своїм працівникам, сплати податків, підтримання рівня робочих місць, що є необхідним для сталого функціонування економіки у період дії правового режиму воєнного стану.
Таким чином, ураховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, на переконання колегії суддів місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені, штрафу та часткового задоволення цих позовних вимог в сумі 35 000,00 грн та 24 000,00 грн, відповідно.
Суд відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд першої інстанції, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін у спорі, визнав їх винятковими та достатніми для зменшення неустойки.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2023 у справі №911/2574/23 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано, після виходу судді Алданової С.О. з лікарняного, - 15.05.2024.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова