Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
14 травня 2024 р. справа № 520/11151/24
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області код ЄДРПОУ 14099344 (п.і. 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, б. 3 під. 2) щодо відмови ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) у виплаті пенсії з підвищенням на коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без застосування граничного розміру збільшення 1500,00 грн., визначеного абз. 2 п.10 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, починаючи з 01 березня 2023 року; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області код ЄДРПОУ 14099344 (п.і. 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, б. 3 під. 2) здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) з підвищенням на коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197 у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без застосування граничного розміру збільшення 1500,00 грн., визначеного абз. 2 п.10 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, починаючи з 01 березня 2023 зі збереженням щомісячної доплату до пенсії, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб”, у розмірі 2000,00 грн. та без обмеження граничним розміром пенсії,
встановив:
Позов надійшов до суду 25.04.2024р. з використанням функціоналу Електронного кабінету підсистеми "Електронний суд", і ухвалою суду від 29.04.2024р. був залишений без руху у зв'язку з недоліками в оформленні у вигляді відсутності доказів сплати судового збору або доказів звільнення від сплати судового збору та юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
Дану ухвалу представник позивача отримав 29.04.2024р. в Електронному кабінеті, але недоліків позову не усунув.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що позов поданий поза межами строку звернення до суду, заяви про поновлення строку звернення до суду заявником не подано, судовий збір не сплачено, недоліки позову не усунуто.
Даний висновок суду ґрунтується на тому, що за змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов'язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15 та постанови Верховного Суду від 20.04.2022р. у справі №807/627/16.
За правилами ч.1 ст.122 і ч.2 ст.122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до суду, встановленого законом, а перебіг згаданого строку розпочинається з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення власних прав (інтересів).
З положень наведених норм процесуального закону витікає, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення власних прав (інтересів), а й об'єктивної можливості особи знати про існування таких фактів, а тому застосовану законодавцем конструкцію «повинна була дізнатись» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення власних прав (інтересів).
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 20.04.2022р. у справі №807/627/16.
Суд відзначає, що у межах спірних правовідносин відносно вимоги про виплату щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 та відносно вимоги про виплату індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 із застосуванням коефіцієнта збільшення - "1,197" без обмеження розміру індексації розміром у 1.500,00грн. можуть існувати правові підстави для застосування положень ч.2 ст.122 КАС України, ч.3 ст.51 та ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ).
Тому суд відзначає, що у межах ініційованого заявником спору ключовим питанням є питання про те яке саме управлінське волевиявлення суб”єкта владних повноважень підлягає кваліфікації у якості перерахунку (відмови у перерахунку) пенсії у розумінні ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ і до яких саме управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень підлягають застосуванню положення ч.3 ст.51 та ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ) про звернення до суду із позовом без обмеження строком, відповідь на яке вимагає аналізу змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії", а також аналізу змісту та співвідношення ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України від 09.04.1991р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, категорія "призначення пенсії" поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії", котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.
Суміжна до категорії "призначення пенсії" категорія "перерахунок пенсії" (тобто обчислення нового розміру раніше вже призначеної пенсії) також поглинає і категорію "обчислення пенсії", і категорію "нарахування пенсії"
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" та правова категорія "перерахунок пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" з огляду на положення Закону України від 30.06.2021р. №1591-ІХ "Про платіжні послуги" слід розуміти платіжну операцію з приводу переказу безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах банків чи Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
З огляду на викладені вище міркування та зміст положень ч.3 ст.51 та ч.4 ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ суд доходить до переконання про те, що приписи ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ прямо кореспондують приписам ч.4 ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ та дають усі підстави для висновку про те, що перерахунком пенсії ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ є управлінське волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу обчислення нового збільшеного розміру раніше вже призначеної пенсії у зв”язку із підвищенням поточного грошового забезпечення діючого публічного службовця (унаслідок зміни розміру виду грошового забезпечення чи введення у дію нового виду грошового забезпечення), котре здійснюється на підставі фізично отриманої пенсійним органом довідки про підвищене грошове забезпечення.
Тому управлінські волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу: застосування розміру відсоткового значення пенсії відносно грошового забезпечення; виплати 50% підвищення до пенсії; виплати 100% підвищення до пенсії; призначення, обчислення, нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713; призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022р. №118; призначення, обчислення, нарахування та виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 не є перерахунком пенсії у розумінні ч.3 ст.51 та ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, позаяк вчиняються не у зв'язку із зростанням розміру видів поточного грошового забезпечення діючого публічного службовця або у зв'язку із введенням нових видів грошового забезпечення діючого публічного службовця та не на підставі довідки про підвищене грошове забезпечення, а виключно на виконання приписів, зокрема, постанови КМУ від 14.07.2021р. №713, постанови КМУ від 16.02.2022р. №118, постанови КМУ від 24.02.2023р. №168.
При цьому, управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713; з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 16.02.2022р. №118; з приводу призначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 є однократними, разовими, одномоментними актами правозастосування і не вчиняють безперервно у межах кожного окремого календарного місяця.
Відтак, на випадки вчинення суб”єктами владних повноважень перелічених вище управлінських волевиявлень не підлягають поширенню норми ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, а кожне із згаданих управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень є окремим предметом судового контролю згідно з ч.2 ст.2 КАС України, не пов”язане із іншими жодними чинниками чи факторами, позов про оскарження цих управлінських волевиявлень повинен бути поданий у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Натомість, у випадку вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу призначення, обчислення і нарахування цих платежів, але не виплати пенсії у повному обсязі за цими платежами застосуванню підлягають саме положення ч.1 ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, позаяк пенсія за цими складовими є нарахованою за обліками суб”єкта владних повноважень.
Згідно з 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020р. по справі №510/1286/16-а було сформульовано правовий висновок з приводу виключної правової проблеми - "4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?".
У силу правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020р. по справі №510/1286/16-а "Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.".
Суд не вбачає підстав для непоширення цього висновку на спірні правовідносини.
Разом із тим, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, за правовою природою, суттю та призначенням владні управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень - територіального органу системи ПФУ з приводу перерахунку чи підвищення пенсії, призначеної у порядку Закону України від 09.04.1992р. № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підпадають під дію ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ виключно відносно випадку видачі/невидачі довідки про підвищене грошове забезпечення та відносно випадку перерахунку/відмови у перерахунку пенсії за довідкою про підвищене поточне грошове забезпечення.
Натомість, управлінські волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу: зміни відсоткового значення пенсії стосовно грошового забезпечення згідно з ст.13 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ; виплати підвищення до пенсії у розмірі 50% підвищення з 01.01.2018р. та у розмірі 75% підвищення з 01.01.2019р. згідно з п.2 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103; підвищення пенсії за рахунок щомісячної доплати до пенсії згідно з постановою КМУ від 14.07.2021р. №713; підвищення пенсії за рахунок індексації згідно з постановою КМУ 16.02.2022р. №118; підвищення пенсії за рахунок індексації згідно з постановою КМУ від 24.02.2023р. №168 не підпадають під дію ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, позаяк вчиняються безпосередньо на підставі норми відповідного акту права (закону або постанови КМУ) та безвідносно до довідки про підвищене поточне грошове забезпечення, а виключно на підставі наявних у пенсійній справі громадянина документів.
Суд вважає, що на окреслені випадки згідно з ч.5 ст.242 КАС України підлягає поширенню правовий висновок постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, де указано, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ “дізналася” та “повинна була дізнатися” дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об”єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обов”язків.
Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказаність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд вважає, що подібними до даного випадку є правові висновки постанови Верховного Суду від 21.02.2024р. по справі №240/27663/23 та постанови Верховного Суду від 05.03.2024р. по справі №300/5476/22, де указано, що до вимоги про виплату щомісячної додаткової доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 застосовується строк звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України (тобто шість місяців від календарної дати, коли мала місце подія першої виплати пенсії після збільшення розміру пенсії за рахунок перерахунку, призначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713, підвищення пенсії за процедурою індексації у порядку постанови КМУ від 16.02.2022р. №118 чи постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 або зростання розміру пенсії з будь-яких інших причин чи подія вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення виплати щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713).
Оскільки за змістом та правовою природою управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу призначення, обчислення, нарахування і виплати доплати у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 та з приводу призначення, обчислення, нарахування і виплати індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 року №168 має разовий, однократний та одномоментний у часі характер вчинку, а у майбутньому суб"єктом владних повноважень застосовуються лише юридичні наслідки цього управлінського волевиявлення, то суд вважає, що вимоги про визнання протиправними згаданих управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень можуть бути заявлені до суду у строк згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Матеріали позову заявника не містять ані доводів, ані доказів у підтвердження цих доказів об"єктивної нездатності громадянина дізнатись про вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з прводу виплати суб"єктом владних повноважень щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 з 01.03.2023р. та з приводу виплати суб'єктом владних повноважень індексації пенсії у розмірі 1500,00 грн у порядку постанови КМУ від 24.02.2023 року №168 під час отримання першої пенсії після призначення цього платежу з 01.03.2023р.
Отримання будь-яких відповідей від суб"єкта владних повноважень як за власними зверненнями учасника суспільних відносин, так і унаслідок одержання правової допомоги адвоката, формування власної правової позиції з приводу відповідності закону реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень за своєю суттю є не моментом настання обізнаності із порушенням права, а моментом початку реального захисту порушеного права.
Суд вважає, що з огляду на приписи ч.2 ст.122 КАС України та ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" захист права на отримання щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 заявник повинен здійснювати або з дати, коли мала настати подія призначення відповідного платежу за постановою КМУ від 14.07.2021р. №713 (тобто з - 01.07.2021р.) або з дати, коли настала подія вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення виплат за постановою КМУ від 14.07.2021р. №713 у зв"язку із виконанням конкретного рішення суду про збільшення розміру пенсії.
При цьому, у першому із означених випадків стосовно календарної дати - 01.07.2021р. предметом оскарження є або бездіяльність суб'єкта владних повноважень з приводу непризначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713, або відмова у призначенні щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
У другому із означених випадків предметом оскарження є дія суб'єкта владних повноважень з приводу припинення виплати доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
Відносно обох окреслених випадків підлягає застосуванню строк звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України - шість місяців від події, коли громадянин як отримувач грошових коштів за пенсією повинен був дізнатись (не міг не довідатись) про непризначення щомісячної доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713 або про припинення щомісячної виплати доплати до пенсії у порядку постанови КМУ від 14.07.2021р. №713.
Положеннями ст.64 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ чітко визначено, що проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії станом на 01.02.2020р., 01.02.2021р., 01.02.2022р., 01.02.2023р., 01.02.2024р. виключать проведення індексації пенсій.
Між тим, запроваджені нормами постанови КМУ від 16.02.2022р. №118 та постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 механізми індексації пенсії не містять аналогічних приписів.
Зміст речення 2 ч.1 ст.64 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ ( а саме: "Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.") не може бути розтлумачений як відсутність строку звернення до суду із позовом про оскарження управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу непризначення індексації пенсії у порядку постанови КМУ від 24.02.2023р. №168 у розмірі понад - 1.500,00грн., позаяк означає, що індексація є лише структурною частиною призначеної пенсії.
Тому у разі нарахування суб"єктом владних повноважень цього платежу у повному обсязі, але не виплати з будь-яких причин підлягають застосуванню приписи ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.
Натомість, у разі ненарахування суб"єктом владних повноважень цього платежу у бажаному для заявника обсязі підлягають застосуванню положення ч.2 ст.122 КАС України, а не положення ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р., бо індексація пенсії у порядку ст.64 Закону України від 09.04.1992р. не є перерахунком пенсії у порядку ст.63 Закону України від 09.04.1992р., відбувається безвідносно до події фізичного отримання суб"єктом владних повноважень довідки про підвищене грошове забезпечення, а також безвідносно до події підвищення (у тому числі і "умовного") грошового забезпечення публічного службовця.
Окрім того, суд зауважує, що станом на 01.03.2022р. та станом на 01.03.2023р. не відбулось жодних подій підвищення грошового забезпечення осіб, на яких поширюється дія постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Указані міркування виключають правомірність поширення на самостійно сформульовані заявником вимоги позову положень ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ та положень ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.
Отже, вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024р. у справі №520/11151/24 в частині подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду разом із доказами поважних причин пропуску строку звернення до суду слід визнати невиконаними.
Окрім того, позивачем не сплачено судовий збір на виконання ухвали суду від 29.04.2024р., що є самостійною підставою для повернення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 121-123, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі №520/11151/24 - визнати невиконаними.
2. Позов - повернути.
3. Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.
4. Копію ухвали надіслати заявникові.
5. Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко