14 травня 2024 року м. Рівне №460/2598/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком, зобов'язати відповідача 2 повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зарахуванням до стажу періоду роботи з 06.03.1989 по 25.11.1991 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .
Заяви по суті справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 12.12.2023 №172850023668 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відсутність необхідного стажу аргументована тим, що не було зараховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки зразок печатки на титульній сторінці не відповідає даті заповнення (23.04.1989). З такою відмовою позивачка не погоджується та вказує, що обов'язок ведення трудових книжок, як і обов'язок зі сплати страхових внесків законодавцем покладено на роботодавця (страхувальника). Неналежне виконання таких обов'язків адміністраціями підприємств не може бути підставою для незарахування працівнику до страхового стажу певних періодів роботи та позбавлення у зв'язку з цим права на пенсійне забезпечення. З метою захисту порушеного права позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Відповідачі подали відзиви на позовну заяву. У поданих відзивах вказують на безпідставність позовних вимог, а саме відповідно наданих до заяви документів про стаж (трудова книжка, диплом, військовий квиток, свідоцтво про шлюб, витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, свідоцтво про народження дитини, довідки про підтвердження стажу) та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний стаж складає 12 років 3 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Не було зараховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки зразок печатки на титульній сторінці не відповідає даті заповнення (23.04.1989).
Ухвалою суду від 18.03.2024 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою судді від 22.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 листопада 2023 року звернулася до Рівненського міського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком.
ГУ ПФУ в Рівненській області було проведено розрахунок страхового стажу та встановлено, що він складає 19 років 10 місяців 5 днів.
Відповідачем було запропоновано подати заяву про приєднання до Договору про добровільну сплату страхових внесків та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. ОСОБА_1 скористалася цим правом та підписала відповідну заяву, сплатила страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та 11.12.2023 подала повторну заяву про призначення пенсії за віком із зарахуванням страхового стажу додаткових двох місяців стажу.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ в м. Києві та рішенням №172850023668 від 12.12.2023 року відмовлено в призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Відсутність необхідного стажу аргументована тим, що не було зараховано до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки зразок печатки на титульній сторінці не відповідає даті заповнення (23.04.1989).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Так, статтею 1 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ст.8 Закону № 1058, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 63 роки. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2023 по 31.12.2023 - від 20 до 30 років. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 року, страхового стажу передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявністю страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 від 15 до 22 років.
Вік позивача 63 роки. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить від 20 до 30 років. Страховий стаж позивача становить 12 років 3 місяці 18 днів.
Положеннями частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) (стаття 1 Закону).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж обчислюється в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, на підставі документів про стаж, визначених Порядком № 637 : трудової книжки, диплома про освіту за денною формою, військового квитка тощо.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом про підтвердження трудової діяльності особи є трудова книжка.
У тих випадках, коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях до 29.07.1993 здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, а з 29.07.1993 - відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерство праці України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» .
Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Згідно пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції №58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Згідно п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Тобто, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 09.08.2019 у справі № 654/890/17.
Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці, незазначення назви підприємства, де працювала особа, або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки відповідають періодам трудової діяльності позивача, а тому посилання на те, що зразок печатки на титульній сторінці не відповідає даті заповнення (23.04.1989), не є достатньою підставою для не врахування періодів трудової діяльності позивача до її стажу чи не врахування записів трудової книжки.
Відповідач, обґрунтовуючи відмову вказує, що на підставі наданих документів тривалість страхового стажу позивачки становить 12 років 3 місяці 18 днів. Зауважує, що періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дата заповнення - 23.04.1989, до страхового стажу не враховано, оскільки на першій сторінці (титульному аркуші) такої трудової книжки наявна гербова печатка Рівненської облдержадміністрації, а згідно із записами № 2 -№ 3, з 06.03.1989 по 25.11.1991 - позивачка працювала в Рівненському міському відділі внутрішніх справ УВС Рівненського облвиконкому. Вказує, що дата утворення Рівненської облдержадміністрації суперечить даті заповнення трудової книжки та періоду роботи в Рівненському міському відділі внутрішніх справ УВС Рівненського облвиконкому.
При цьому, відповідач не оспорює даний період роботи позивачки, не заперечує проти факту роботи ОСОБА_1 у «ГОВД г.Ровно» з 06.03.1989 по 25.11.1991.
Частина 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV визначає право органу Пенсійного фонду України вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
В той же час, відповідачем також не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити вказаний вище стаж позивача, зокрема, матеріали справи не містять доказів, що відповідачем було надіслано запити в установу, де працювала позивачка для підтвердження стажу останньої.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , виданої 23 квітня 1989 року, усі записи про роботу (як про прийняття на роботу, так і про звільнення) у трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та з відповідністю дат, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
З огляду на викладене, суд вважає, що записами трудової книжки позивача підтверджений вказаний у ній страховий стаж. Натомість, відповідачі у ході судового розгляду належними доказами не спростували наведеного, не довели, що у спірні періоди позивач не працювала, або працювала в іншому місці.
Тому, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 12.12.2023 №172850023668.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 06.03.1989 по 25.11.1991 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .
Разом з тим, для призначення пенсії слід встановити наявність необхідного загального страхового стажу відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
При цьому, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Правову позицію щодо вирішення питання призначення пенсії висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо обрання способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (з повним дослідженням відповідності позивача всім критеріям призначення пенсії), а саме шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 06.03.1989 по 25.11.1991 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.
Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп, сплачена відповідно до квитанції від 08.03.2024, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Крім того, позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3150,00 грн.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність договору про надання правової допомоги, ордеру, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, акт приймання виконаних робіт, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав суду квитанцію, ордер, рахунок.
Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 відповідно до яких склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Слід зазначити, що додані до позовної заяви докази не підтверджують отримання позивачем професійної правничої допомоги, пов'язаної з розглядом цієї справи: у справі відсутній договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Тому, суд відмовляє у стягненні на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.12.2023 №172850023668 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 06.03.1989 по 25.11.1991 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14 травня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7. м. Рівне, Рівненська область, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)
Суддя К.М. Недашківська