13 травня 2024 року
м. Київ
справа № 686/22723/22
провадження № 51-1479ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційні скарги засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Коськів Шепетівського району Хмельницької області та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув'язнення; цивільного позову; речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 17 травня 2022 року приблизно о 07:52, керуючи тролейбусом «ЗІУ-9В», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись маршрутом № 14 ( АС № 2 - Катіон) зі сторони вул. Заводської по проїзній частині вул. Шевченка в напрямку до вул. Свободи в м. Хмельницькому, знаючи про наявність у нього синкопальних станів в анамнезі, через які він не може бути допущений до керування тролейбусом згідно з п. 29 Переліку захворювань та вад, при яких особа не може бути допущена до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 1999 року № 299, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, пп. «б», «д» п. 2.3, пп. «б» п. 2.9, п. 12.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перебуваючи у хворобливому стані, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, не зміг бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та реагувати на її зміну, а саме зміну напрямку розташування перехрещуваних доріг, яка полягає у зміщенні проїзної частини вул. Шевченка ліворуч щодо напрямку руху тролейбуса після вказаного перехрестя, а також втратив контроль за рухом тролейбуса та допустив його виїзд за межі проїзної частини зазначених перехрещуваних доріг на тротуар, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть, а пішоходиОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження та середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження відповідно.
Порушення водієм тролейбуса Омельчуком п. 12.1 ПДР перебуває у прямому причинному зв'язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_6 і заподіянням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вищенаведених тілесних ушкоджень.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 25 січня 2024 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 .
Задовольнив частково апеляційну скаргу представника Хмельницького комунального підприємства «Електротранс», змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та постановив стягнути з вказаного підприємства на користь ОСОБА_9 і ОСОБА_10 по 300 000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди та ОСОБА_12 і ОСОБА_11 по 200 000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Засуджений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 у поданих касаційних скаргах, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційних скарг захисту зводиться до тверджень про короткочасну втрату свідомості ОСОБА_4 під час керування тролейбусом, що призвело до втрати контролю за тролейбусом і виникненням ДТП та відсутністю у матеріалах справи доказів, які б підтверджували обізнаність засудженого стосовно наявності в нього синкопального стану, який забороняв йому керувати тролейбусом.
Захист вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про непідтвердження у ОСОБА_4 втрати свідомості під час керування тролейбусом суперечать картці виїзду екстреної медичної допомоги, показанням потерпілої ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 й ОСОБА_16 та протоколу огляду диска від 09 червня 2022 року.
На їх переконання, висновком експерта від 24 квітня 2024 року № 24 підтверджується втрата свідомості ОСОБА_4 під час керування тролейбусом в день події.
Водночас засуджений вказує, що суд, посилаючись у формулюванні обвинувачення на п. 12.1 ПДР в достатній мірі не конкретизував у чому саме виразилося це порушення.
Крім того, ОСОБА_4 зазначає, що, окрім порушення ним п. 12.1 ПДР судами встановлено й порушення пунктів 1.3, 1.5, пп. «б», «д» п. 2.3, пп. «б» п. 2.9 ПДР, однак не вказано чи перебувають вони у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП.
За твердженням захисту, апеляційний суд формально переглянув вирок місцевого суду тау порушення вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК), не перевірив та не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги захисника.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційних скарг, у яких захист оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, викладаючи власну версію подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
З долучених до касаційної скарги судових рішень убачається, що місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, зокрема за апеляційною скаргою захисника, доводи у якій є аналогічними доводам, викладеним у касаційних скаргах сторони захисту, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними, а переконливих доводів які б ставили під сумнів наведені висновки судів попередніх інстанцій стороною захисту не наведено.
Так, диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Для з'ясування наявності об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого наведеною нормою закону, мають бути встановлені три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв'язок між діянням і наслідками.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія, не зареєстрованим, або без належного номерного знака тощо) та б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити та встановити порушення ПДР, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто перебували у причинному зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 керуючи тролейбусом порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, пп. «б», «д» п. 2.3, пп. «б» п. 2.9, п. 12.1 ПДР. При цьому суди дійшли висновку, що порушення засудженим вимог пункту 12.1 ПДР знаходиться у причинному зв'язку з наслідками, що настали - неврахування ОСОБА_4 дорожньої обстановки, зміни напрямку перехрещуваних доріг, а саме, що засуджений змінив напрямок руху вправо, хоча повинен був змінити вліво, після чого продовжив рух прямо, внаслідок чого допустив виїзд керованого ним тролейбуса за межі проїзної частини на тротуар та здійснив наїзд на пішоходів.
Встановивши наведені факти, суди дійшли висновку про доведеність винуватості засудженого у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_17 , тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_7 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_8 , і кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 286 КК.
Верховний Суд зауважує, що в поданих касаційних скаргах сторона захисту не заперечує факт керування ОСОБА_4 тролейбусом у встановлений судом час і місці, і що засуджений допустив ДТП у результаті якої настали вище вказані наслідки.
Заперечення цієї сторони полягають у тому, що засуджений (і) не був обізнаний стосовно наявності у нього хворобливого стану, який забороняв йому керувати тролейбусом та (іі) втраті ОСОБА_4 свідомості під час керування тролейбусом, внаслідок чого він не міг контролювати рух керованого ним транспортного засобу.
Захист вважає, що наведені обставини виключають відповідальність ОСОБА_4 за інкримінований йому злочин.
Верховний Суд не погоджуються з такими міркуваннями сторони захисту, виходячи з такого.
(і) стосовно необізнаності засудженого про наявний у нього хворобливий стан
Згідно з пунктом 29 Переліку захворювань та вад, при яких особа не може бути допущена до керування транспортними засобами, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 1999 року № 299 - епілепсія та синкопальні стани відносяться до захворювань при яких особа не може бути допущена до керування транспортними засобами.
Суди встановили, що 17 травня 2022 року ОСОБА_4 , знаючи про наявний у нього хворобливий стан (синкопальний стан (в анемнезі) через який він не може керувати тролейбусом, усупереч вимогам пп «б» п. 2.9 ПДР керував ввіреним йому тролейбусом.
Захист у касаційних скаргах вказує на те, що засуджений не знав про наявність у нього наведеного вище хворобливого стану і, що за цим станом, за приписами законодавства, йому не дозволено керувати транспортними засобами.
Верховний Суд вважає такі твердженнями сторони захисту непереконливими.
З наданих копій судових рішень убачається, що вказані доводи захист висловлював в судах попередніх інстанцій, які перевірили їх і змістовно відхилили, з наведенням відповідних мотивів.
Так, у цій частині, суд звернув увагу на показання засудженого, який у судовому засіданні підтвердив, що 14 липня 2021 року у нього стався судомний напад із втратою свідомості.
Крім того, оцінили медичні документи ОСОБА_4 , а саме ксерокопію свідоцтва про хворобу № 53-п і медичну карту амбулаторного хворого № 6/2656 КП ХМЦПМСД № 2 АЗПСМ № 2, і встановили, що засуджений проходив лікування за фактом втрати ним свідомості у 2021 році і 19 липня 2021 року йому був постановлений діагноз «Дисциркуляторна енцефалопатія І ст. з ангіоспазмами. Синкопальний стан (в анамнезі).
Допитана у судовому засіданні експерт ОСОБА_18 вказала, що, якщо засуджений втрачав свідомість (синкопальний стан), про що зафіксовано у медичній документації, то він обізнаний про це, та перебуває під загрозою виникнення такого стану (втрати свідомості) протягом усього подальшого життя (синкопальний стан в анамнезі).
Урахувавши наведене, суди дійшли висновку, що ОСОБА_4 під час проходження обстеження за направленнями його роботодавцем у ПП «Медичний центр «Звіробій» приховав факт лікування в лікаря-невропатолога та втрату ним свідомості у минулому і встановлення вище вказаного діагнозу.
За таких обставин дійшли висновку, що ОСОБА_4 був обізнаний про наявний у нього хворобливий стан - синкопальний стан в анамнезі.
Той факт, що засуджений ніби не знав, що поставлений йому діагноз віднесений до захворювань за наявності яких особа не може бути допущена до керування транспортними засобами, не виключає юридичної відповідальності за вчинене діяння.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд.
(іі) стосовно перебування засудженого у стані свідомості під час керування тролейбусом
Захист у судах попередніх інстанцій вказував на те, що під час керування тролейбусом ОСОБА_4 втратив свідомість, через що втратив контроль над тролейбусом і транспортний засіб наїхав на пішоходів.
Суди перевірили ці доводи і визнали їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви.
Сторона захисту повторила ці доводи у касаційних скаргах.
Верховний Суд зауважує, що, по суті, ці доводи захисту стосуються незгоди з наданою судами оцінкою доказів і оспорювання встановлених за результатом судового розгляду фактичних обставин кримінального провадження, що як уже зазначив Суд, з огляду на положення статей 433, 438 КПК, не належить до предмета касаційної перевірки.
Як було наголошено вище, під час касаційного перегляду суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин установлених судами попередніх інстанцій.
Водночас, як убачається з копій судових рішень, суди, перевіряючи версію захисту щодо втрати засудженим свідомості, дослідили, зокрема: показання потерпілої ОСОБА_8 , яка зазначила, що бачила після наїзду засудженого і він був при свідомості і коли його діставали з тролейбуса, то він допомагав відчинити вікно; ОСОБА_19 (свідка), який вказав, що під час руху тролейбуса до моменту ДТП нічого незвичного у діях водія він не помічав; ОСОБА_20 (свідка), яка зазначила, що після виїзду тролейбуса на тротуар та зупинки тролейбуса бачила, що засуджений був при свідомості та висновки експертів.
Крім того зважили суди і на те, що в медичній документації ОСОБА_4 відсутні жодні дані, які б свідчили про те, що під час ДТП він втрачав свідомість.
Звернули увагу суди і на суперечливі показання засудженого, який спочатку стверджував, що не пам'ятає обставин події з моменту керування тролейбусом в районі АС № 2, а після дослідження відеозаписів з камер відеоспостереження вказав, що не пам'ятає обставин з моменту початку руху на перехресті.
З огляду на викладене суди дійшли висновку, що під час керування тролейбусом ОСОБА_4 був у свідомості.
Верховний Суд не вбачає підстав ставити під сумнів наведені висновки судів попередніх інстанцій.
Водночас колегія суддів зазначає, що, за обставин цього кримінального провадження, факт втрати чи не втрати засудженим свідомості під час керування ввіреного йому тролейбуса не мав принципового значення.
Суд повторює, що за встановлених фактичних обставин справи, засудженому як одне із порушень вимог ПДР інкримінується порушення пп «б» п. 2.9 ПДР (водієві забороняється керувати транспортним засобом у хворобливому стані, у стані стомлення, а також перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу), що полягало у тому, що він, знаючи про свій хворобливий стан (синкопальний стан (в анемнезі), за яким не може бути допущений до керування транспортними засобами, 17 травня 2022 року керував ввіреним йому тролейбусом.
Отже, якщо погодитись із версією захисту про те, що ОСОБА_4 втратив свідомість, то це не звільняло його від відповідальності через те, що засуджений, відповідно до наявного у нього хворобливого стану (про який він був обізнаний, відповідно до встановлених судами обставин), все одно не мав права керувати тролейбусом.
Водночас, як вище було зазначено, суди констатували, що ОСОБА_4 був у свідомості, то, як правильно встановили суди, в його діянні наявні порушення вимог пункту 12.1 ПДР, а саме що він не стежив за дорожньою обстановкою та не реагував на її зміну, а саме зміну напрямку розташування перехрещуваних доріг, яка полягає у зміщенні проїзної частини щодо напрямку руху тролейбуса після вказаного перехрестя, втратив контроль за рухом тролейбуса та допустив його виїзд за межі проїзної частини зазначених перехрещуваних доріг на тротуар, де допустив наїзд на пішоходів.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Переконливих доводів які б спростовували ці висновки в касаційних скаргах сторони захисту не наведено.
Висновки
З урахуванням цього касаційний суд констатує, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведені мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався, постановляючи рішення.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 січня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3