13 травня 2024 року
місто Київ
справа № 759/7037/23
провадження № 61-6233ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В. Пророка В. В.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сапронова Володимира Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з аліментів та
У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути солідарно на її користь заборгованість з аліментів спадкодавця ОСОБА_5 у розмірі 168 684,03 грн.
Вказувала, що рішенням Святошинського районного суду м Києва від 16 серпня 2006 року зі ОСОБА_5 (її батька) стягнуто аліменти на неї у розмірі частки усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 03 липня 2006 року до повноліття.
На виконання вказаного рішення 16 серпня 2006 року видано виконавчий лист
№ 2-2364.
Зазначала, що її батько постійно без поважних причин злісно ухилявся від сплати аліментів, у зв'язку з чим на день його смерті утворилася заборгованість у розмірі 168 684,03 грн.
Після смерті батька, 05 січня 2017 року, вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Піддубної С. П. із заявою про прийняття спадщини, а також з вимогою до інших спадкоємців:
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з аліментів, оскільки вважала, що до складу спадкової маси входить заборгованість зі сплати аліментів, яка підлягає сплаті при оформленні спадщини.
Відповідачі з моменту отримання свідоцтва про право на спадщину до часу звернення з позовом до суду добровільно не сплатили заборгованість за аліментами, від її пропозиції відшкодувати суму боргу за рахунок передачі автомобіля, що належав спадкодавцю, також відмовилися.
01 червня 2023 року заочним рішенням Святошинського районного суду
м. Києва позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 заборгованість з аліментів у розмірі 168 684,03 грн.
28 серпня 2023 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва поновлено строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення, заяву задоволено, заочне рішення скасовано та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження.
25 вересня 2023 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.
19 березня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 67 473,60 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 33 736,80 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 33 736,80 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
25 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сапронов В. В. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Святошинського районного суд м. Києва від 25 вересня 2023 року залишити в силі.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Установлений у пункті 2частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи про стягнення аліментів.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.
Предметом позову у справі є стягнення заборгованості з аліментів у розмірі 168 684,03 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявник мотивував тим, що справа має для ОСОБА_1 виняткове значення, оскільки стягнення заборгованості з аліментів вплине на її фінансовий стан, позаяк єдиним її доходом є пенсія, а успадкованою 1/5 частиною автомобіля не може користуватися у зв'язку з розглядом судом вказаного позову.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки без належного обґрунтування та надання доказів, посилання на те, що судове рішення суттєво впливатиме на фінансовий стан ОСОБА_1 не можуть свідчити про наявність виняткового значення у справі. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Не містять доводи касаційної скарги і посилання на суспільний інтерес та необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування судами статей 1216, 1219, 1261, 1282 Цивільного кодексу України, статей 180, 181, 195 Сімейного кодексу України, а стосуються питання оцінки доказів.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику у такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд не вбачає обставин, за наявності яких судове рішення у справі про стягнення аліментів може бути переглянуте в касаційному порядку.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Представник ОСОБА_1 - адвокат Сапронов В. В. подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі про стягнення аліментів, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сапронова Володимира Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 19 березня
2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
Є. В. Петров
В. В. Пророк